Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 34

Ритуал – мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний чистий вигляд, важливий для соціального благополуччя.

Пригадуєш білий тюльпан навпроти вікна у флігелі, де ти залишався на ніч? Ранок і фіранки. Мереживо прикриває голе тіло дівчини. Голий по пояс, ти висовуєшся з вікна і викрикуєш імена архангелів. Тобі радісно.

Ні, не те, щоб радісно… Ти вище!

Точно. Ти вище! Ти переміг! Ти втік із пастки людського роду. Ти більше не належиш історії, не належиш анатомії і фізіології. Ти поза цим. Ти живеш у час, коли можна мати дві голови на плечах і ніхто тобі й слова не скаже. Ти завжди можеш пояс нити: одна голова у мене – емпірична, об’єктивна, але всередині об’єктивної голови у мене складаються враження, що є голова су б’єктивна, яка суб’єктивно достовірно містить емпіричну голову всередині себе, як картину, як уявлення.

Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй голові. Головне – акуратний одяг, за яким тебе визнають за нормального.

Усе дуже просто, і це дуже добре.

Там, нагорі, тобі заздрять сонми шестикрилих.

Ти живий, і ти можеш насолоджуватися тварним. Ти НЕ ВОНИ. Ти НЕ БЕЗТІЛЕСНИЙ. У тебе є ім’я, але ти вискочив зі списків ямадутів. По тебе не прийдуть. Ти став Sol Ipse, самотньо існуючим.

Ти обкрутив їх усіх круг пальця.

Відчуття влади. Крик свободи над старим містом.

Над дахами за вікном, над голубами, над дів чинкою з крем-брюле, яка миє чашки після ранкової кави. Хотілося стиснути її в кулак і відчути, як полізе крізь пальці її крем.