Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 18

Заспів
Трохи – про український характер
17

Оглавление

Чумацькі паровиці, тим часом добре попідмазувані, вже десь порипали собі далі, до Києва, вже й пісня розтанула в степовім мареві, далеко на шляху:

Ой по горах сніги лежать,

По долинах води стоять.

А по шляхах маки цвітуть.

То не маки, а чумаки —

З Криму йдуть, рибу везуть…


А Явдоха, ковалева матінка, все мовби чула та й чула ту пісню, що давно вже згасла десь понад степом.

Вже й мішки з ладаном джури та слуги поперетягали на круту степову могилу, що бовваніла край дороги, та й пан Пампушка вже вилежався під ридваном, надвечірнього пругу сонця дожидаючи, а пані Роксолана, і лаючись, і плачучи за своїм перловим намистом, яке подарував їй гетьман Однокрил, коли вона з ним їздила до Неаполя й Відня, дорікала чоловікові:

– Щоб тебе орда взяла, проклятого дуринду!

– Уже не рада гнида, що вийшла за Демида? – питав пан Купа, ображений у своїх найкращих почуттях.

– Та щоб тебе хапун ухопив, голомозого! Таке намисто, таке намисто…

– Буває, що й муха чхає…

– Але навіщо тобі ціла хура ладану?

– Сама казала ж…

– Я сказала: мішечок. А ти…

– Розумну гадку треба… так би мовити…

– Невже тобі не шкода грошей?!

– Грошей, грошей! – і Купа аж поперхнувся: розмова ця і йому шарпала душу, бо ж він був жадібний до червінчиків, хоч і не добирав того, що побрязкачі – для розумного лише могутній засіб, а для дурноверхого – сама ціль. І тому, трішки зараз труснувши калиткою, він уже й сам шкодував за відданими чумакам двома торбами золота, і слова коханої дружини тяли його, наче серпом по литці. Але… мусив же він оборонятись!

І він дружину переконував:

– Ми ж оце за таким важним ділом їдемо, що Божа поміч потрібна аж-аж-аж!

– Та він же вчадіє, твій пан Бог, од цілісінької хури ладану!

– Добріший буде за таку хвалу.

– Таж йому й на думку не спаде, скільки в цей проклятущий ладан угачено грошей, – і пані заплакала. – Ще й намисто моє перловеє… щире!

– Одчепись!

Але ж у Роксолани очі раптом заграли знов.

– Ми вчинимо ось як, – сказала вона, – частину цього ладану – Богові. А решту ми в городі продамо. Га?

– Такому панові, як оце я, крамарювати?!

– Я бачила в Голландії, в Німеччині, в Італії – там крамарюють й не такі пани, як ти. Ото! Стида вже в тім нема. А ладан… я вторгую за нього добрі грошики й без тебе, мій лисунчику дурненький, – і жіночка вже витерла сльози.

А пан обозний, заклопотаний якоюсь думкою, неуважно сказав:

– Одкаснись!

– Застав телепня моркву стругати…

– Одлипни!

– Цур дурня!

– Замовч! – і пан Пампушка-Стародупський, щоб відкараскатись від нападу, подався до челяді, що стояла табором трохи осторонь, і срібним голоском наказав: – Пора до діла!

– Тринди-ринди – з гори чорт! – буркнула Патиме' по-татарському й заходилась коло якоїсь роботи.

Кріпаки й наймані слуги вставали одне за одним, але панові здавалося, що вони муляються й не квапляться, тож і голос його став трохи нижчий:

– Нум! Нум! Нум! – і вже й начальницький полубасок прорізався, коли він наказував наймитам розв'язувати складені на вершечку могили мішки з ладаном та й висипати його купою в траву, і все панові здавалося, що хлопи та джури пораються аж надто загайно, і він, стримуючи лють, щоб не нагримати на ледацюг у таку врочисту хвилину, вже найнижчим, штучним своїм панським басюрою гукнув:

– А викрешіть вогню, ви, бовдуряки, йолопи й тумани! Вогню мерщій!

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Подняться наверх