Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 51

Коло Брідка є висока могила. Всі звуть її Дівич-Гора. Жив тут пастух і була в нього дочка-красуня. Таких уже не знайти. Де, бувало, пройде – мов сонце засяє, а промовить до вас, то аж серце зрадіє. Всі безмежно любили красуню та бажали щастя і долі.

Не судилась їй радість. Бо якось серед літа страшна вість-блискавиця гримнула людям: «Татари!» Крик, лемент і розпач. Пастухова дочка поспішала до батька в поле і потрапила в татарський аркан. Ой зрадів же проводир, як побачив красуню!

А коли хотів її обійняти, то схопила ножа і пронизала груди поганцю. Остовпіло військо, на коліна впало і почало кричати:

– Ал-ла-а-а!

Збіглися люди озброєні, прибіг батько з мечем. Та застав лиш порубане доччине тіло. Поховали її в полі. Кожен кинув на могилу по грудці землиці.

Так віками, хто йшов у поле, кидав землі грудку, і виросла висока Дівич-Гора.