Читать книгу Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні! - Сергей Борисович Александров-Снегирь - Страница 11

На роботі на швидкій допомозі в Москві пізно вночі мене викликали до полковника російської армії. Він виявився уродженцем Східної України, з Донбасу. Я купірував йому напад миготливої аритмії, запобіг інфаркт. Поки я з ним якшался, його паночка-Жінка все коментувала мої дії і поведінку чоловіка, як стурбована… Вона мені цілком сповідалася. За рахунок чоловіка паночка все життя не працювала ніде жодного дня!

Живучи в трикімнатній квартирі, в центрі Москви вона залишалася ще незадоволеною всім!

Ця паночка-полковничиха стала ділитися зі мною враженнями і спогадами. Як вони жили в дитинстві на Волині (Західна Україна) в хатах із земляною підлогою, разом з худобою, топили хати коров'ячим і козячим послідом, харчувалися Лободою. Вона згадувала як їх розстрілювали фашисти… Під моїм гіпнозом полковничиха розговорилася і тепер злобно косилася на свого чоловіка, що приносить їй занепокоєння. Вона тикала в нього пальцем і сердито бубоніла: – Не треба нас дурити! Шкірний по-своєму з розуму сходити!

Ось ми їх, східних, ненавидимо люто! Бо, дюже злі! Як вовки! Поганці!

Я запитав її:

– Як це? Я вас не розумію! – Та я сама звидкеля? – з Західної України родом, а він-зі Східної! – відповіла його жінка. – Він теж українець! – продовжувала жінка.– Але ми їх, східних, ненавидимо! – А за що? – запитав я. – Тю! А ви не знаєте? Та тому, шо у них у мові дюже багато москальських слів! – відповіла паночка.