Читать книгу Доктор Сон - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Стівен Кінг - Страница 8

Венді витрутила свого сина з ліжка опівдні. Вона спромоглася згодувати йому трохи супу і півсендвіча з арахісовим маслом, але потім він знову заліз до ліжка. Як і перше, він не розмовляв. Хеллоран приїхав невдовзі по п’ятій годині, сидячи за кермом свого тепер древнього (але ідеально доглянутого і сліпуче наваксованого) червоного «Кадилака». Венді не відходила від вікна, чекаючи й виглядаючи, як колись вона, стоячи біля вікна, було чекала і виглядала свого чоловіка з надією, що Джек прийде додому в доброму гуморі. І тверезий.

Вона кинулася вниз сходами і відкрила двері якраз тієї миті, коли Дік вже збирався натиснути кнопку дзвінка з позначкою ТОРРЕНС 2А. Він простягнув руки, і вона враз кинулася йому в обійми, бажаючи, щоб вони не розкривалися щонайменше годину. А краще дві.

Він відсторонив її, тримаючи за плечі на відстані витягнутих рук.

– Ви маєте гарний вигляд, Венді. А як наш маленький чоловічок? Він заго’орив?

– Ні, але з вами поговорить. Принаймні, навіть якщо не говоритиме вголос, ви зможете…

Замість того, щоби закінчити фразу, вона виставила палець пістолетом і націлила його Діку в лоба.

– Нема потреби, – заперечив Дік.

Його усмішка продемонструвала новий набір фальшивих зубів. Тієї ночі, коли вибухнув котел, «Оверлук» позбавив його більшості з попереднього комплекту. Себто молотком, який зруйнував зубні протези Діка і забрав у Венді здатність ходити ритмічно, без накульгування, розмахував Джек Торренс, але вони обоє розуміли, що насправді тоді діяв «Оверлук».

– Він дуже потужний, Венді. Якщо захоче мене заблокувати, йому це запросто. З досвіду знаю. Крім того, краще буде, якщо ми з ним побалакаємо ротами. Краще для нього. А тепер розкажіть мені про все, що тут у вас трапилося.

Все розповівши, Венді повела його до ванної кімнати. Плями там вона залишила, щоб він побачив їх на власні очі, як той патрульний коп, що зберігає недоторканним місце злочину перед приїздом команди криміналістів. А тут таки стався злочин. Злочин проти її хлопчика.

Дік довго дивився, нічого не торкаючись, а потім кивнув:

– Нумо, давайте подивимося, чи прокинувся Денні, чи він в по’ядку.

Денні ще спав, але на серці у Венді полегшало від виразу радості на обличчі сина, коли він побачив, хто сидить біля нього на ліжку і трусить його за плече.

(«привіт, Денні, а я привіз тобі подарунок»)

(«сьогодні не мій день народження»)

Венді дивилася на них, розуміючи, що вони балакають, але не знаючи про що.

Дік промовив:

– Вставай, золотко. Ми прогуляємося з тобою по пляжу.

(«Діку, вона повернулася, місіс Мессі з Номера 217 з’явилася тут»)

Дік знову струснув його за плече:

– Говори вголос, Дене. Ти лякаєш свою ма.

Денні промовив:

– А який мені подарунок?

Дік усміхнувся:

– Отак вже краще. Мені подобається це чути, і Венді також.

– Так, – це було все, що вона наважилась вимовити. Інакше б вони почули тремтіння в її голосі й занепокоїлися. Цього вона не хотіла.

– Поки нас не буде, ви могли б зробити у ванній чистку, – сказав їй Дік. – Ви маєте кухонні рукавички?

Вона кивнула.

– Добре. Надягніть їх.