Читать книгу Амазонка. Київ–Соловки (збірник) - Валентин Чемерис - Страница 10

19 вересня 1941 року гітлерівці увірвалися в Київ. Почалася багатомісячна ніч фашистської окупації.

Слідом за передовими частинами вермахту в місті з’явилися нацистські чиновники і створили свій воєнно-адміністративний апарат. Містом почав управляти генеральний комісаріат Київського генерального округу і міський комісаріат, які підкорялися рейхскомісаріату на чолі з катом українського народу – Е. Кохом. Розгорнули терористичну роботу фашистські каральні органи – таємна політична поліція (гестапо), таємна польова поліція, оперативні формування, створені для масового знищення населення – «айнзатцгрупи», «зондеркоманди», підрозділи військ СС.

Також були створені допоміжні органи із так званого місцевого самоуправління, що стали придатком окупаційних установ, які мали допомагати фашистам насаджувати «новий порядок». На допомогу гестапо також була створена так звана «українська охоронна поліція» із кримінальних елементів та зрадників Батьківщини.

І посипались на беззахисне населення численні накази та розпорядження, що починалися, як правило, одним словом: «забороняється», а закінчувалися загрозою розстрілу. Заборонялося: ходити вулицями з 18-ї до 5-ї години, був суворо заборонений в’їзд у місто осіб, які в ньому не проживають. Місцевому населенню заборонялося користуватися магазинами та ресторанами, залізницею, електричною енергією і телеграфом. Окупанти поперейменовували на німецький лад всі головні вулиці, площі, кінотеатри міста.

Почалися розстріли. Вже через десять днів після захоплення міста на його околиці, в Бабиному Яру, фашисти розстріляли 52 тисячі киян. Звідтоді зловісна назва «Бабин Яр» стала символом всієї політики окупантів, а найпоширенішим методом знищення населення стало масове взяття заручників.

22 жовтня 1941 року комендант Києва Ебергард оголосив про розстріл 100 заручників, 2 листопада – про розстріл 300, 29 листопада він знову повідомив про страту 400 заручників. І так мало не кожного дня хапали безневинних людей, оголошували їх «заложниками» і відразу ж розстрілювали. У все тому ж таки Бабиному Яру, що став уже традиційним місцем страти. Жорстокі розправи чинили в таборах військовополонених, найбільші з яких – Дарницький і Сирецький, де загинуло до 100 тисяч чоловік. Тисячі й тисячі загинули в таборах смерті на Мишоловці, на вулиці Керосинній.

Вже через три місяці після окупації гітлерівці встановили нормоване постачання хліба. Норма була – менше двохсот грамів на тиждень. Тож і не дивно, що невдовзі, з початком зими, у Києві спалахнув голод. Почалися епідемії хвороб, зокрема спалахнув тиф, дизентерія – від жалюгідного хліба-сурогату, що випікався для населення. Мало не половина мешканців Києва взимку 1942 року – це були інваліди та хворі. В місті ніхто не займався питаннями благоустрою та комунального господарства, водогін, лазні та каналізація не діяли.

Киян грабували й оббирали всі, як хотіли. Особливо німецька солдатня. «Зайшовши до міста, фашисти відразу ж почали нишпорити в квартирах, – згадує очевидець тих подій, якому вдалося пережити окупацію. – Спокою не було ні вдень, ні вночі. Якщо що-небудь подобалось, відразу ж забирали…»

У місті почали діяти 23 німецькі фірми, зокрема – Круппа, Сіменс-Шуккерт, «Ганебек», «Усма», «Асід-Україна» – вони викачували з міста те, що не встигли забрати окупаційні чиновники та німецька солдатня. Пограбування досягло небачених розмірів. Для того щоб вивезти награбоване майно, окупантам знадобилося 495 ешелонів по 50 вагонів кожний. Все, що фашисти не могли вивезти – знищували. Із 1176 підприємств Києва було зруйновано більше 800. Систематично знищувалися житлові будинки, мешканці яких або поповнювали Бабин Яр, або ставали безхатьками.

Після захоплення Києва окупанти впровадили обов’язкову трудову повинність для всього населення віком від 15 до 60 років. З’явилася не знана до того в СРСР біржа праці. Робочий день для тих, кого гітлерівці змушували працювати, тривав 14–16 годин. Заробіток робітників – від 150 до 300 рублів на місяць, а це дорівнювало ринковій вартості 1–2 кг хліба.

З початком окупації людей масово вивозили до Німеччини для роботи на фабриках і заводах, в господарствах бауерів. Загалом за час окупації з Києва було вивезено в примусовому порядку до Німеччини більше 100 тисяч чоловік, значна частина яких там і згинула. І в той же час в місті та його околицях тривали безконечні облави по виловленню людей і відправленню їх у рабство.

Система середньої і вищої освіти у місті була ліквідована. До квітня 1941 року із 150 приміщень міських шкіл 77 прилаштували під казарми, кафешантани для гітлерівських військовослужбовців, військові склади тощо, а 35 приміщень взагалі зруйнували. Гітлерівці пограбували і спалили всі вищі навчальні заклади столиці. Були розграбовані всі музеї, із столиці окупанти вивезли 4 мільйони книг – 200 тисяч з них із бібліотеки АН УРСР. За два роки фашистської окупації населенню Києва довелося зазнати таких лих і бід, яких не знало місто за всю свою багатовікову історію.