Читать книгу Українська діаспора - Иван Драч - Страница 4

Інтерв’ю журналу «Український Світ» (1993 p.)

– Іване Федоровичу, на початку нинішнього року (23–24 січня) в Києві відбулися установчі збори Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Почнімо з інформації по це новоутворення, про його перспективність у житті українців з матірної землі й діаспори і важливість у становленні державності України.

– Українська Всесвітня Координаційна Рада – результат роботи Всесвітнього форуму українців. Утворювалася ця структура непросто, бо далеко не всі були готові до цього з різних причин. Чимало людей думали, що утвориться єдиний центр, який керуватиме всім українством. Але в самій назві утворення закладено його функцію: Координаційна Рада – для координації. Треба знати: що координувати, навіщо і в який спосіб координувати? Поняття – світове українство – народилося і набирає розмаху разом з існуванням Української держави. Для мене ці два поняття – Українська держава і світове українство – тотожні, вони мають підтримувати одне одного. Світове українство має допомагати Українській державі, а Українська держава має допомагати світовому українству. Коли ми це все розуміємо і впливатимемо взаємно одне на одного, тоді ми матимемо можливість вижити й бути. Бо у випадку занехаяння одного чи іншого буде взаємне заникнення. Я так собі уявляю. А для нас це важливо так само, як і для світового єврейства, світового вірменства чи світового російського конгломерату. Ми знаємо, що десь кожен третій з українців живе поза Україною, а може, й більше того українства. Принаймні десятки мільйонів українців живуть поза Україною. Тому дуже важливе представництво в УВКР по чотирнадцять осіб від України, від Східної й від Західної діаспор. І перше засідання Координаційної Ради виявило, що ми в основному говорили про проблеми Східної діаспори і проблеми України. Останнім часом українців чисто фізично винищували і в Придністров’ї, і в Югославії, і в Таджикистані. Тому коли постає питання про наше виживання, то всі інші проблеми мусять відступати на задній план… Важливо те, що вдалася перша спроба створити саме таку світову структуру. Досі подібна структура була у варіанті Світового Конгресу Вільних Українців. І ми всі віддаємо належне всьому тому, що зробив СКВУ для утвердження незалежності України, і в багатьох моментах він був речником усього українства і тієї неіснуючої раніше Української держави.

Але нині ситуація великою мірою має мінятися, і центр усіх тих проблем, усіх болячок мимоволі мусить переходити до Києва. Бо центр світового українства не може бути в Торонті, чи у Вашингтоні, чи у Москві. Він має бути у Києві. З часом розуміння цього всього прийде до всіх.

– Коли раніше кожна діаспора виживала сама по собі, то нині буття українців у всьому світі стає невід’ємним від долі України. Як Українська держава матиме силу, то легше стане всім українцям.

– Зрозуміло було й раніше, та надзвичайно відчутно тепер, що всі сили українські мають працювати на утвердження Української державності.

– Які конструктивні ініціативи передбачає УВКР та оновлюване Товариство «Україна»? Адже в лютому цього року пленум Товариства прийняв Вашу концепцію ідейно-наукових та структурних змін як дієву засаду в своїй роботі.

– Певні принципові зміни, що сталися останнім часом, Товариство намагалося робити і до мого приходу. Але значні зрушення почалися, мабуть, після конференції, яка відбулася в грудні 1991 року, що збіглося з референдумом і утвердженням державності. Нині робота Товариства великою мірою спрямована «вікнами на Схід», як казали колись галичани. Це тому, що у Східній діаспорі – за 10 мільйонів українства. Робота ця дуже складна й різна, що залежить від особливостей регіонів, надто там, де наші земляки перебувають у моторошних, трагічних ситуаціях. Ми намагаємося допомагати їм і через дипломатичні канали, і через поїздки туди делегацій, зокрема, в різні регіони колишньої Югославії.

А коли казати про загальну концепцію, то це самоствердження українців, утвердження їх у житті тих країн, де вони живуть. Звичайно, передовсім вони мають бути патріотами тих країн – патріотами Росії, Білорусії чи Молдови, як канадські українці є патріотами Канади чи американські українці є патріотами США. Але вони також мають зберігати вірність першооснові свого буття, першовітчизні своїй – Україні і якось дбати про неї, і самоусвідомлюватись, приходячи до того розуміння, що тільки в такий спосіб вони визначатимуть і своє українське призначення, і призначення людини. У такий спосіб вони виконували б у Світі своє призначення і національне, і загальнолюдське. Це для нас дуже важливо, і ми розуміємо, як то складно. Є українці, які знають, що вони українського роду й племені, але не хочуть бути українцями. Саме вони дуже ревниво ставляться до самоусвідомлення тих українців, які приходять до тями й намагаються самоствердитися. Ми часто їх обзиваємо, але давайте будемо ставитися до них терпиміше, з більш людським розумінням. Хай той українець хоч раз у житті згадає, хто він є насправді й зробить добро для України чи для своїх земляків, і то вже він обізветься до голосу України, і у глибині його душі забринить болюча українська нота.

– Ідеться якраз про збереження духовного типу українця, передусім звичаю нашого, морального закону, за яким живуть українці як люди і в Україні, і в цілому Світі. Саме на осягнення, висвітлення цих основоположних первин Українського Світу як етнокультурної, духовно-господарської, геополітичної реальності спрямований наш однойменний журнал. Гадаю, тільки на засадах культури як повної самореалізації етнічного єства Україна здолає довколишній та внутрішній політичний безлад і досягне стабільності, ладу в усіх сферах свого життя.

– Прикро усвідомлювати, але досі нас у світі знають через наші біди, наші трагедії. Звичайно, дуже нам важливо підняти всі надбання нашої української культури. І я тут бачу великі можливості нашого журналу «Український Світ». Бачу, що є спосіб знаходити все те важливе, шукати тих українців скрізь. Думаю, що до журналу треба залучати не тільки українців, а й тих же німців, поляків, французів, росіян та інших людей, які могли б з великою користю для нас висвітлювати українські проблеми.

– Це дуже важливий момент. Нині виникає довкола України завіса дезінформації та політико-ідеологічних спекуляцій. З цього приводу скажіть, будь ласка, про перспективи інформаційного забезпечення життя українства й донесення достовірної інформації про Україну до цілого Світу.

– Наша держава і багато наших громадянських чинників недооцінюють значення інформаційної політики. Інформаційна політика так само важлива, як і економічна чи військова політика та ідеологія. У нас інформаційна політика не забезпечена. Цим практично займаються всі й ніхто конкретно. У нас немає інформаційних центрів по світових столицях. Та й тут, в Києві, не знайти необхідних інформаційних видань про Україну хоч би основними світовими мовами. Через те в нас так багато прорахунків, інформаційних поразок. І тут, звичайно, світове українство покликане прилучатися до того, щоб бути в найкращому розумінні слова добрими, чесними інформаторами про Україну, про її прорахунки й біди, про її досягнення – про реальне становище України у Світі.

«Український Світ». – 1993. – Ч. 1–2. – С. 4–5