Читать книгу Серпи. Таємниця правда головною психушки Росії - Аарон Швальнер - Страница 3

«Серпами» в народі звуть знаменитий Інститут психіатрії імені В. П. Сербської – головний «дурдом» нашої країни. Звичайно, «дурдомом» в класичному розумінні слова він не є – тут не лікують, тут тільки проводять психіатричні експертизи, тобто методом вивчення особистості пацієнта відповідають на питання про наявність або відсутність у нього психічного розладу, що робить його неосудним і не здатним розуміти значення своїх дій. Експертизи ці призначаються, як правило, суддями або слідчими по справах, що перебувають у їх провадженні. Частіше – по кримінальних справах, по яких виробництво експертизи в певних випадках обов'язково (коли злочин вчинено неповнолітнім, стосується статевої недоторканості особи, коли у обвинуваченого були черепно-мозкові травми або дивацтва в поведінці). Рідше – по цивільним (коли оскаржуються угоди, вчинені не цілком адекватним громадянином або вирішується питання про визнання особи недієздатною).

Експертизи ці бувають двох видів – амбулаторні й стаціонарні. Перші представляють із себе 15-20-хвилинне спілкування з комісією психіатрів, за підсумками якого вони виносять свій висновок про наявність або відсутність у вас відповідного психіатричного діагнозу. Так проходять 60% призначаються експертиз. Зазвичай психіатрів достатньо такого часу, щоб зрозуміти, хто перед ними. Але, якщо, з якоїсь причини – будь то відмова особи відповідати на запитання експертів, недостатність медичної документації, неповнота клінічної картини – вони цього зробити не змогли, будьте готові до експертизи другого типу: на вас покладуть в стаціонар і будуть протягом місяця спостерігати за вашою поведінкою, опитувати вас, забирати аналізи і таким чином встановлювати наявність або відсутність захворювання.

Обидва види експертиз проводяться в психіатричних лікарнях за місцем знаходження суду чи органу попереднього розслідування. І тільки, якщо випадок виявився настільки важким, що і місцева стаціонарна експертиза прийшла до суперечливих висновків, їх проведення доручається фахівцям Інституту імені Сербського. Ваш покірний слуга належав саме до таких випадків. Мені було проведено 4 місцевих експертизи: 3 амбулаторні і 1 стаціонарний. Амбулаторні в один голос заявляли, що я хворий біполярним розладом і має лікуватися амбулаторно. Стаціонарна – що лікування повинне бути стаціонарним. Не зійшлися експерти і в питанні, коли почалося перебіг захворювання. Щоб усунути ці суперечності, мене направили для проходження стаціонарної експертизи в головну психлікарні Росії.

Установа це у всіх сенсах закрите. Крім того, за високі, обнесені по периметру колючим дротом, паркани будинку на Пречистенці, просто так нікому не потрапити, ще й інформації про діяльність Інституту в наш час в Мережі практично ніякої. Оберігає себе це установа від сторонніх очей. І тому є причини…

У Радянському Союзі психіатричні лікарні часто використовувалися владою для ізоляції політичних інакодумців, щоб дискредитувати їх погляди, зламати їх фізично і морально. В інституті їм. Сербського ставилися діагнози дисидентам в найбільш відомих випадках зловживання психіатрією.1 Наприклад, там проходили експертизу Олександр Єсенін-Вольпин, Віктор Нєкіпєлов, В'ячеслав Ігрунов, Віктор Файнберг. Генерал-майор Петро Григоренко був визнаний неосудним в НДІ ім. Сербського, оскільки «був непохитно переконаний у правоті своїх вчинків» і «схиблений на ідеї реформізму».2 Деякі з фахівців НДІ ім. Сербського мали високий авторитет у МВС – наприклад, сумнозвісний Данило Лунц,3 завідував 4-м відділенням, куди прямували на експертизу заарештовані за політичними статтями, і охарактеризований Віктором Некипеловым як «нічим не відрізнявся від лікарів-злочинців, які проводили нелюдські експерименти над в'язнями нацистських концтаборах». Д. Р. Лунц мав чин полковника держбезпеки, а директор Інституту Р. В. Морозів – генерала.4 Цецилия Фейнберг, директор інституту з 1930 по 1950 рік, тривалий час працювала на адміністративних посадах в системі ВЧК і НКВС.

Характерно, що багато співробітників інституту їм. Сербського не знали про зловживання, які мали місце в 4-му відділенні. «Спеціальне» 4-е відділення являло собою «держава в державі, куди не мали доступу психіатри-експерти, що працювали з особами, які вчинили кримінальні злочини. Бюрократизована ієрархічність структури радянської психіатрії дозволила виключити більшість судових психіатрів з участі в експертизах дисидентів. Разом з тим серед осіб, що звинувачувалися в антирадянській діяльності, відсоток «душевнохворих» зазвичай виявлявся у багато разів вище, ніж серед кримінальних злочинців. Відсоток притягнутих до відповідальності за політичними статтями становив 1—2% від загальної кількості осіб, які проходили протягом 1970-х років експертизу в інституті їм. Сербського; між тим в пенітенціарних установах кількість засуджених дисидентів становила в цей період часу лише 0,05% від загального числа засуджених.5

У 1950-ті роки Комісія Комітету партійного контролю при ЦК КПРС, яка здійснила ретельну перевірку Інституту ім. Сербського, зібрала багато документальні свідоцтва, що підтверджують існування зловживань психіатрією і низька якість експертиз, проведених в Інституті їм. Сербської.6 Комісія встановила факт незаконного альянсу психіатрів інституту з органами державної безпеки і зазначила особисту відповідальність за вчинені злочини Д. Р. Лунца. Голова Комісії КПК А. Кузнєцов, зокрема, зазначав: «Керівництво інституту допускало порушення законності, що виражалося в тому, що лікарі-експерти справи з політичних злочинів не вивчали, не доповідали їх, а, як правило, ці справи привозив в інститут слідчий КДБ за тридцять хвилин до початку експертизи, сам доповідав суть справи, був присутній при експертизі та надання медичного висновку».7

У довідці «Про Інституті судової психіатрії їм. Сербського», складеної для Комісії Комітету партійного контролю в серпні 1956 року директором Інституту психіатрії Моз СРСР Д. Федотовим і завідувачем відділу науки газети «Медичний працівник» А. Портновим, говорилося: «В інституті встановилася традиція – виключати зі складу СВК [судово-психіатричної комісії] лікаря, думка якого розходиться з більшістю членів комісії. <…> Якщо в одному з відділень після повторної експертизи думки розходяться, тобто діагноз не встановлюється, то хворого переводять в інше відділення, де експертиза приводиться до єдиного думку без усякого участі лікарів попереднього відділення та посилання на їхні думки».

У документах, складених комісією, зазначалося, що ряд пацієнтів містилися в Інституті їм. Сербського в ізоляторах, не мали ліжок, і зазначались випадки грубого поводження з пацієнтами (побиття), насамперед з боку працівників МВС. Дані комісії, мабуть, так і не були обговорені на вищому партійному рівні; акт комісії був зданий в архів, а члени комісії зазнали адміністративних репресій: їх відсторонили від керівних посад.

Відвідала Інститут ім. Сербського в 1991 році комісія Всесвітньої психіатричної асоціації виявила, що приміщення інституту мізерні і переповнені, а пацієнти під час свого перебування в інституті дуже обмежені в діяльності. З бесід з пацієнтами та іншими особами в Інституті їм. Сербського з'ясувалося, що більшість пацієнтів хоча і мали бесіди з юристами, але отримали дуже мало інформації про те, з якої причини вони знаходяться в інституті і який буде результат обстеження. Жоден з пацієнтів не викликався в суд.8

У наш час інститут пристосувався до нових умов, не провівши жодних реальних реформ. Роберт ван Ворен, генеральний секретар міжнародної організації «Глобальна ініціатива в психіатрії», писав, що сфера судової психіатрії в країнах колишнього Радянського Союзу залишається закритою і впливовою, зберігається диктат московської психіатричної школи: судово-психіатрична практика активно контролюється Центром ім. Сербського, і навіть в країнах Балтії і раніше дотримуються приписи цієї установи, а частину професійної підготовки покладено на його співробітників.9

Згідно з Федеральним законом «Про державну судово-експертної діяльності в Російській Федерації», в недержавних російських установах не може проводитися судово-психіатрична експертиза, а це фактично означає заборону експертної діяльності будь-яких незалежних від держави психіатрів. Як зазначає міжнародна правозахисна група «Агора» у доповіді «Політична психіатрія в Росії», фактично за Центром імені Сербського залишається останнє слово у всіх пов'язаних з психіатрією питаннях; всупереч положенням Кримінально-процесуального кодексу, згідно з яким ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили, висновок Центру ім. Сербського практично неможливо оскаржити.10

Юрій Савенко, голова Незалежної психіатричної асоціації Росії, зазначав: «Практично нічого не змінилося. Вони в інституті не відчувають докорів сумління з приводу своєї ролі при комуністах. Це ті ж самі люди, і вони не хочуть вибачатися за всі свої дії в минулому». «Система все та ж, менталітет той же», – стверджував Олександр Подрабінек. На думку адвоката Карена Нерсисяна, «інститут Сербського не є медичним закладом, це орган влади».

Багато судово-психіатричні експертизи, які проводилися фахівцями центру в пострадянський час, були призначені з метою визнати несамовитими високопоставлених посадових осіб у випадках вчинення ними зґвалтувань або вбивств, як то було в Чечні з Юрієм Будановим, який в кінцевому підсумку був визнаний осудним і засуджений після більш ніж трьох років судових розглядів; і, навпаки, осудними – очевидно хворих, але не угодних владі правопорушників.

Починаючи з 2000-х років було чимало випадків, коли люди, «незручні» для російської влади, містилися в психіатричних лікарнях.11 Деякі з цих людей проходили судово-психіатричну експертизу в Центрі імені Сербського і були визнані несамовитими. Наприклад, в 2003 році в Центрі ім. Сербського проводилася експертиза Юрія Давидова Євгенія Привалова – керівників «Поэтизированного об'єднання розробки теорії суспільного щастя» (ПОРТОС). У ході експертизи їм поставили діагноз «шизофренія» і визнали несамовитими. Захист наполягав на виправданні Ю. Давидова і Є. Привалова як психічно здорових людей.

Дмитро Медков, помилково звинувачений у вбивстві власної сестри, двічі проходив експертизу в Центрі ім. Сербської.12 У 2004 році фахівці центру винесли висновок, згідно з яким Діма Медков «страждає хронічним психічним розладом у формі шизофренії, а саме параноїдну шизофренію». Три роки Д. Медков проходив примусове лікування в психіатричній лікарні; після того як виявилося, що сестра Медкова жива, нова комісія винесла зовсім інший висновок, який виключає попередні висновки.

Фахівці «Серпів» «заштовхали» на примусове лікування Михайла Косенко і Максима Панфілова – учасників маршу до Болотної площі в 2012 році, – визнавши їх несамовитими і, таким чином, заткнувши рот явним політичних противників чинної влади.13

Одним словом, «Серпам» є, що приховувати. Всі таємниці їх, звичайно, не розкрити ще років сто, але, якщо вам цікаво, як проводяться такого роду експертизи сьогодні в даній установі, хто їх проводить і над ким ставляться тут психіатричні досліди, то, як писав А. П. Чехів у своїй знаменитій «Палаті номер шість»…

«Якщо ви не боїтеся обпекти про кропиву, то ходімо по вузькій стежці, що веде до флигелю, і подивимося, що робиться всередині. Відчинивши першу двері, ми входимо в сіни. Тут біля стін і близько грубки навалено цілі гори лікарняного мотлоху. Матраци, старі изодранные халати, панталони, сорочки з синіми смужками, нікуди старий, истасканная взуття, – вся ця рвань звалені в купи, перемята, сплуталася, гниє і видає задушливий запах… В кімнаті стоять ліжка, пригвинчені до підлоги. На них сидять і лежать люди в синіх лікарняних халатах і по-старовинному в ковпаках. Це – божевільні…»