Читать книгу Я не я! - Аисс Виал - Страница 1

Наші дні

Англія, Лондон

– Джесс, скільки можна стирчати біля прилавка магазину! Давай швидше! Запізнимося ж на автобус, – квапив молодий хлопець свою дівчину.

– Я хотіла вибрати, Сем, нову книгу в дорогу. Нам стільки їхати! Хочу зайняти свій час чимось приємним, – пояснила своє і так зрозуміле мешкання Джессіка.

– А як же я? Хіба спілкування зі мною, чи не є найприємнішим? – награно ображено докорив Семюел Декер, владно обіймаючи її за талію.

– Не ображайся! Ти все одно весь шлях будеш слухати рок в навушниках, і шпилитися в свої ігри в мобильнику, – точно підмітила Джессіка, – до того ж, мені здається, я знайшла те, що шукала! – пораділа дівчина знахідці, поспішно оплачуючи покупку. В її руках красувався яскравою обкладинкою черговий історичний любовний роман.

– Знову роман! Взяла б фантастику, чи що, почитала! Або жахастики! – не оцінив її вибір Сем, – ти то у романах, то в своїх перекладах артефактних книг. Як тобі не набридає тільки вся ця історична лабуда?! І чи не простіше читати електронні! Що тобі дає це бажання потримати книгу в руках?

Джессіка Паркенс лише знизала плечима, не знаючи, що йому відповісти. Ну як йому пояснити, що вона живе старовиною, минулим століть. Їй завжди хотілося відчути себе в ролі леді, істинної аристократки. Як же їм, леді, пощастило жити в часи справжнього благородства і відваги чоловіків. А сучасним дівчатам дісталося не завидна доля: споглядати за їх самозамилуванням і терпіти повний егоїзм нинішніх «самців», інакше їх навіть ніяк не хотілося називати.

Джессіка ще раз подивилася на Сема Декера. Їй пощастило трохи більше, ніж іншим її сучасницям. У ньому було трохи менше самозамилування, егоїзму і навіть іноді виявлялися проблиски благородства (відваги їй поки не судилося в ньому помітити). Може бути, саме тому вона все ж таки зважилася погодитися вийти за нього заміж. Їй вже виповнилося двадцять три, і їй все важче було вислуховувати піддражнювання подруг з приводу її «цнотливості», а найголовніше, батьків – про їхнє бажання скоріше поняньчити онуків.

Вона згадала тритижневої давності зовсім не романтичний момент свого життя, коли їй довелося дати згоду Сему на розпис в найближчому майбутньому в відділі реєстрацій укладення шлюбу.

– Джесс, скільки ти мене будеш мучити? Ми вже рік знайомі з тобою! Про нас говорять бозна що, а твою нижню білизну, яку ти носиш під сукнями, я так ніколи і не бачив, – грубувато дорікнув її Семюел. – Скільки ти ще будеш мене соромитися?

– Сем, я просила тебе почекати … – знову почала ухилятися Джессіка від відповіді.

– О, Джесс, вистачить! Я знаю тебе навіть краще, ніж ти сама себе! Це все твої бзіки щодо вірувань в те, що є дві половинки в людській подобі, вони повинні знайти один одного і тому подібне.

– Чи не кривляй мене, Сем! – образилася Джессіка.

– Ти, дійсно, приголомшлива! Красива, щира, постійна, розумна, начитана … Але в тебе є єдиний недолік – ти «чоловіконенависниця»!

– Сем!

– Так! Так! І не сперечайся! Але я маю намір виправити твій недолік! Я буду першим і, чесно зізнатися, сподіваюся єдиним, на кого ти подивишся вже незабаром по-іншому. Раз інакше не можна домогтися твоєї любові, крім, як через романтику, то будемо діяти саме так.

Раптом він дістав з кишені оксамитову коробочку, легким рухом відчинив їх, оголюючи погляду сяйво обручки, як-то награно церемоніально присів на одне коліно і сказав:

– Джессіка Паркенс, будь моєю назавжди! І в смутку, і в радості, поки смерть не розлучить нас! – благодушно знущаючись над її романтичною натурою своїм пафосним випадом, все ж здивував її Декер, який не так давно всіх своїх друзів запевняв, що ніколи ніякої «телиці» не вдасться його обкрутити.