Читать книгу Шовк - Алессандро Барикко - Страница 12

Бальдаб’ю знав усі ці історії. Між іншим, він знав легенду, яку повторювали всі, кому довелося відвідати далеку країну. Подейкували, нібито на острові виробляють найкращий у світі шовк. Виробляють уже понад тисячу років, вдаючись до старовинних обрядів і послуговуючись секретами з містичною точністю. Бальдаб’ю вважав, що це не легенда, а щира-щирісінька правда. Одного разу він тримав у руці серпанок, витканий з японської шовкової нитки. Йому здавалося, ніби в нього між пальцями нічого немає. Саме тому, коли справа мала ось-ось піти котові під хвіст через ту кляту пебрину та хворобу грени, він висловив таку думку:

– На тім острові повно шовкопряда. Притому за двісті років туди не зміг проникнути жоден китайський купець чи англійський агент зі страхування. Тому ніяка хвороба туди не проникне також.

Він не обмежувався тільки думками: він казав це всім виробникам шовку в Лавільдьйо, доки не зібрав їх усіх у кафе «Верден». До жодного з них досі не доходили чутки щодо Японії.

– Отже, ми маємо перетнути весь світ, щоб купити грену, крий Боже, в такому місці, де як побачать чужоземця, так його й вішають?

– Вішають, – підтвердив Бальдаб’ю.

Вони не знали, що й думати. У когось знайшлося заперечення.

– Чи є в цьому сенс, якщо ніхто й не додумався поїхати купувати там грену?

Бальдаб’ю міг би схитрувати, пам’ятаючи, що у всьому світі немає другого Бальдаб’ю. Та він вважав за краще казати всю правду.

– Японці згодилися продавати свій шовк. Одначе грену не продають, ні. Цього закону вони додержуються суворо. Того, хто наважиться вивезти її з якого-небудь острова, буде визнано злочинцем.

Майже всі виробники шовку в Лавільдьйо були більш-менш шляхетного походження і ніколи не думали про те, що добре б ухвалити такий закон у своїй країні. Пропозицію зробити те саме в іншій частині світу вони визнали за розумну.