Читать книгу Шовк - Алессандро Барикко - Страница 15

Хтось посунув ширму з рисового паперу, і Ерве Жонкур увійшов. Хара Кей сидів зі схрещеними ногами на підлозі у дальньому кутку кімнати. Його вбрання було темним, без жодних прикрас. Єдиною видимою ознакою його влади була жінка, що нерухомо лежала поряд з ним, головою на його колінах, із заплющеними очима, сховавши руки у складках широкої червоної сукні, що розкинулася, мов полум’я, на циновках попільного кольору. Японець повільно провів рукою по її волоссю: він ніби гладив хутро сплячого дорогоцінного звіра.

Ерве Жонкур перетнув кімнату та, помітивши жест господаря, всівся перед ним. Вони мовчки дивилися в очі один одному. Непомітно увійшов слуга, поставив перед ними дві філіжанки чаю і зник, мов не було його. Тоді Хара Кей заговорив своєю мовою, співучим голосом, схожим на фальцет, але, безумовно, ненатуральним. Ерве Жонкур слухав. Він не зводив погляду з Хара Кея і лише на мить, майже не усвідомлюючи цього, глянув на обличчя жінки.

Обличчя було дівоче, навіть дитяче. Він відвернувся.

Хара Кей замовк, узяв одну з філіжанок, підніс до вуст, удав, що смакує чай, відтак промовив:

– Будьте ласкаві, скажіть мені, хто ви такий.

Він говорив французькою, дещо розтягуючи голосні, і голос тепер був хрипкий, справжній.