Читать книгу Країна музики. Поринемо разом у казку - Анастасія Кушнерук - Страница 3

Нотка До після зустрічі з Композитором та їхньої розмови мала не найкращий настрій, і їй не дуже хотілося шуміти та гратися. І тут один із придворних говорить нашій знайомій нотці, що на неї чекає сам король Шум у тронній залі.

– Добрий день, Ваша Величносте, – привіталася нота До.

– Привіт, привіт. Мені одна пташина нашуміла, що ти останнім часом не така жвава. У тебе щось сталося, чи ти хочеш у кімнату тиші, де тебе ніхто не почує? – запитав з насмішкою король Шум.

– Ні, звичайно, ні. Я просто трішки занедужала, – відповіла нота До.

– Вперше чую, шо ноти можуть хворіти. Тоді покличте мені ноту Ре, я хочу дізнатися, як виконується мій наказ щодо збільшення шуму, – наказав король.

– Нота Ре вже тут, – відзвітував слуга.

– Доброго дня, Ваша Величносте, – привіталася нота Ре, вона була одягнена в оранжеве вбрання.

– Скажи нам, як справи із виконанням мого наказу, я хотів дізнатися це від ноти До, але вона, на жаль, прихворіла, -сказав король.

Наша знайома нота До опустила свої очі, тому що розуміла, що король Шум над нею насміхається.

– У Шумляндії стало ще більше шуму, Ваша Величносте, піддані мають сльози на очах, – відзвітувала нота Ре.

– Це сльози радості та щастя, – зробив висновок Король.

– Ното До, у тебе є якесь запитання до мене? Чому на твоєму обличчі здивування від цієї інформації?

– Ваша Величносте, одного разу, коли я виконувала Ваш наказ, я побачила хлопчика (До спеціально не сказала, як його звати, щоб зберегти від гніву короля). Я вирішила розпитати його, чому він сумує, і він відповів, що у нього немає настрою через шум, та й у всіх мешканців від нього болить голова. Може, нам варто менше грати та шуміти, щоб піддані королівства не мали головного болю? – спитала нота До.

Король, почувши це запитання, став червоний від злості.

– Це неправда! Він, напевно, так сказав, щоб посіяти сумнів та вчинити бунт! З сьогоднішнього дня я забороняю вам – нотам- розмовляти із жителями мого королівства. А якщо хтось порушить дану постанову, то його чекатиме кімната тиші! – вигукнув король.

Нотці До та Ре більше нічого не залишалося, як сказати :

– Так, Ваша Величносте.

Після цих слів король Шум змінився на обличчі та наказав організувати бенкет на честь нот і нагородити їх дорогоцінностями, які б шуміли під час ходьби.

Коли закінчився бенкет, нота Ре підійшла до ноти До і промовила:

– Король Шум став таким лихим після твого запитання, я його раніше ніколи таким не бачила.

– Я також, – сказала нота До, важко зітхнувши. А нотка Ре продовжила:

– Я вже багато разів бачила сльози на очах у підданих короля, і коли я говорила про них королю, він пояснював що це сльози щастя. А я ніколи не запитувала у самих жителів королівства. І сьогодні після твого питання і реакції короля на нього у мене виникають сумніви щодо сліз радості.

– А хочеш, я тебе познайомлю із тим хлопчиком? – запитала нотка До.

– Так, звичайно, – відповіла нота Ре.

Ось так за довгий час ноти До та Ре просто гомоніли, а не шуміли. І завдяки цьому вони почули один одного і вирішили шукати правду разом, не зважаючи на заборону короля Шума.

А яка саме вібулася розмова з Композитором, ми дізнаємося у іншому розділі.