Читать книгу Країна музики. Поринемо разом у казку - Анастасія Кушнерук - Страница 4

Наступного дня із самого ранку ноти До та Ре зібралися до хлопчика Композитора. Йшли вони тихенько (чому навіть самі дивувалися) і маловідомими шляхами, щоб ніхто не знав, куди саме вони прямують. На жаль, їх вчорашню розмову хтось підслухав і тепер за ними непомітно йшли незапрошені гості, та нотки про це не здогадувалися.

– Привіт, а ми до тебе у гості, – сказала нотка До у червоному вбрані Композитору.

– Ми? – перепитав хлопчик.

І тут з-за спини нотки До визирнула нотка Ре у оранжевій сукні і промовила:

Ми – це нотка До та я, нотка Ре. Будемо знайомі.

Тут на декілька секунд запанувала тиша, яку порушила До:

– У нас до тебе є справа. Вчора король Шум нас викликав, щоб ми відзвітували про виконання його нового указу.

– Я розповіла, що у підданих на очах сльози, а король зробив висновок, що це від радості, який приносить шум, – повідомила нота Ре і продовжила: – Але після того, як я мала розмову із нотою До, я сумніваюся, що це сльози радості. Розкажи нам, будь ласка, як все насправді, тому що ми знаємо тільки те, що хоче король.

І Композитор почав розповідати, що ж насправді відбувається…

– Зазвичай жителі королівства стараються сидіти вдома із закритими вікнами, щоб шум не так було чути. Вони закладають у вуха вату, коли йдуть на вулицю. Через шум ми не можемо під час розмови почути один одного. До того ж усі підані королівства не можуть пожалітися, тому що це заборонено наказом, який видав король Шум «Король Шум забороняє жалітися на шум».

Зупинившись у розповіді на секунду, хлопчик сумно продовжив:

– І якщо раніше вата у вушках рятувала хоч трішки від шуму, то тепер ні… У всіх, кому потрібно вийти в справах на вулицю, після декількох хвилин перебування надворі починає боліти голова аж до сліз.