Читать книгу Мисливці за привидами (збірник) - Андрей Кокотюха, Андрій Кокотюха - Страница 16

Пройшло все на диво просто.

У десятому «Б» фізкультура була наступного дня першим уроком. Відпроситися з ненависної геометрії Денис і сам хотів. Вчителька не здивувалася, про здібності учня Черненка вона не мала жодної думки. Бо погану або хорошу думку можна мати про щось помітне та очевидне. Тоді як здібностей до геометрії, як переконалася досвідчений педагог, у Черненка не було взагалі.

Хлопцеві ж до шмиги думка вчилки. Вийшовши зі свого класу, він швидко побіг в сусіднє крило до десятого «Б». Обережно приклав вухо до дверей. Наче тихо. Потягнув двері на себе за ручку, зазирнув у щілину. Таки нікого нема, всі в спортзалі.

І тут йому пощастило, вірніше – осяяло його, наче сонячний промінь у погріб увірвався. Вася Книш ходить до школи з новенькою і дорогою шкіряною сумкою, таких ні в кого нема. Ось вона, ця сумочка, стоїть на стільці за однією із задніх парт у правому ряду. А в Юрка Борового, завзятого футболіста, фірмова фанатівська сумка з символікою київського «Динамо». Сумка стоїть собі біля другої з кінця парти в середньому ряду.

Раз-два: розкласти іменні конверти.

Три-чотири: вийти з класу.

На перерві Денис похвалився Максимові своїми успіхами і відразу видав:

– Я про це тільки тепер згадав. У всіх кращих спортсменів сумки та наплічники з наворотами.

– Розумію. Підкреслюють індивідуальність, – кивнув Білан.

– Що креслять?

– Не важливо… Кажи.

– У Стьопи Вовченка до застібки наплічника малесенькі сувенірні боксерські рукавички приторочені. У Вані Дідика сумка брудна – емблему «Шахтаря» намагався витерти, тільки все одно видно. На сумці Тумановського намальований Людина-павук. Здоровий лоб цей Толя, а такими дурницями цікавиться… Так, – він на мить заплющив очі, – у Юри Хорунжого та Сашка Юхимця теж «динамівські» наплічники, тільки вони ж у різних класах, не поморочимося. Ось і все!

– Клас! – вигукнув Максим. – Тепер листи – сто відсотків – до кожного дійдуть. І сьогодні ми явно щось дізнаємося. За діло, напарнику!

Коли знаєш, що до якої торби класти, справа таки швидше рухається. Вже до дванадцятої дня кожен із семи підозрюваних отримав анонімне попередження. Лишається чекати, хто з них прийде на призначену зустріч.

Рівно о третій дня Черненко з Біланом вже стояли на платформі станції метро «Лісова». Станція кінцева, людей завжди багацько товчеться, але не аж так людно, аби загубити того, кого шукаєш.

Юркові Боровому, кандидатові номер один, хлопці дали п’ятнадцять хвилин. Не прийшов. Викреслили.

На наступній, «Чернігівській», народу товклося не дуже багато. Хлопці тупцяли біля місця зупинки першого вагона, намагаючись мінімально кидатися комусь у вічі. П’ятнадцята тридцять, ще п’ять хвилин, ще… Відпадає боксер Стьопа Вовченко. Денис навіть зітхнув з полегшенням: Стьопку він поважав.

Станція «Дарниця». Народу побільшало – наближалася година пік. Дідик не з’явився, і Денис трошки засмутився: палкий прихильник київського «Динамо», він недолюблював фанатів «Шахтаря», нехай навіть колишніх. Тому дуже кортіло, аби кандидатом у злодії виявився саме Ваня.

Наступна станція «Лівобережна». Люди сновигають туди-сюди активніше. Хлопців уже починають ненароком штовхати. Та й сіріє довкола потроху. Не так, звісно, як узимку, та все одно не білий день. Васі Книша з десятого «Б» на платформі не було…

«Дніпро». Місцеві рибалки починають масово розбрідатися по домівках. Юрко Хорунжий не прийшов.

Далі – «Арсенальна». Тут уже година пік в розпалі. Добре хоч виходів тут під землею небагато, і сама станція порівняно невелика. Достояли до пів на шосту, для чистоти експерименту почекали хвилин десять. Не спокусився Сашко Хорунжий, нема його.

Коли, проїхавши «Хрещатик», вийшли на «Театральну», трошки розгубилися. Народу тут, наче мурашок. Туди-сюди сновигають, з лінії на лінію переходять, та ще й патруль міліцейський чомусь збентежив Черненка. А Білана, навпаки, огорнув смуток: невже його розрахунки неправильні, невже ніхто з семи…

Стоп! Ось він!

Толика Тумановського з його знаменитим Спайдерменом на наплічнику обоє помітили практично одночасно.

Він вийшов із вагона, роззирнувся, неквапом пройшовся по платформі. Ставши точно по центру, почав крутити головою в різні боки. Денис хотів уже йти до нього, навіть крок уперед зробив, аж раптом Максим сильно, обома руками схопив його за руку і утримав.

– Ти чого? Ось же він, дяді Кості дружок!

– Добре, – цикнув просто в вухо партнерові Максим. – Йдемо звідси. Потім поясню. Гайда, поки не випас двох підозрілих…