Читать книгу Сірі бджоли - Андрей Курков, Андрій Курков - Страница 16

За вікном лютневе сонце несподівано розігралося так, ніби після довгого полону свободу відчуло! Це Сергійович зрозумів, щойно очі розплющив. Тиша у будинку неправильною і зайвою здалася. Прислухався він, подих затамувавши. І зрозумів причину своєї стурбованості – погляд його звівся на мовчазний будильник, який на підвіконні стояв. Той не цокав, стрілки пів на одинадцяту завмерли. Тобто, заспав Сергійович. А ось наскільки заспав – зрозуміти не міг. Навіть неясно було йому, які саме пів на одинадцяту показує там: учорашні вечірні чи сьогоднішні?

Не встаючи з ліжка – куди ж бо поспішати? – став Сергійович учорашній день згадувати. Це скільки ж він пройшов? Дванадцять кілометрів, чи що? Хмикнув гордовито. Полежав ще трохи, піднявся на ноги. Долоню до боку буржуйки притулив. Ледь теплою вона виявилася. Додав у топку вугілля. Озирнувся на завмерлий будильник.

– Сходжу-но я до Пашки, час виставлю! – вирішив.

Надворі сонячної жовтизни ще більше виявилося. І сніг, витоптаний черевиками, пожовтів, і сірі стіни сараїв, і паркан! І не те, щоб Сергійовичу це не подобалося! Навпаки! Проте водночас сприйняв він несподівану грайливість сонця хоч і приємним, та все-таки порушенням щоденної узвичаєності. І відправив він світилу подумки зауваження, ніби могло воно, як людина, щось «неправильне» у своїй поведінці усвідомити.

Десь ген далеко ухкали гармати. Чути їх було Сергійовичу лише якщо він хотів їх почути. А щойно до думок своїх повернувся, на провулок Мічуріна звертаючи, так і зникло їх ухкання, розчинилося у тиші без сліду.

Права нога раптом у коліні занила, коли у двір до Пашки зайшов він. Останні кроки до порога вираз обличчя його змінили: скривилися його вуста від болю.

Гримнув кулаком у двері. Звідти – тиша. Пригадав, як і минулого разу довелося йому хвилину чи дві чекати, поки відкриє. Проте тоді він одразу з’явився за дверима. А потім відійшов, так і не відчинивши спочатку. А зараз навіть не питає, хто там?

Вдарив об двері Сергійович ще тричі. Знову жодної відповіді. За ручку потягнув – зачинені двері, і зачинені на врізний замок, а не на гачок чи клямку зсередини.

– Пішов?

Озирнувся. Куди тут іти? Хіба що вулицею прогулятися?

Вийшов, накульгуючи, за хвіртку. В обидві боки подивився – тиша і безлюддя.

«А може?… – закралася в голову потаємна думка. – Може, він…»

І хоча думка не договорилася, зрозумів Сергійович, до чого вона хилить. Повернувся у двір, пройшов за хату, вийшов у сад і побачив перед собою у снігу стежку витоптану, що вела через сад у город. Пішов він по ній далі. Зупинився на межі городу, що переходив у поле, яке ледь спускалося, а потім вгору здіймалося до Каруселіна, туди, де «Донецька республіка» свою оборону тримає.

«Ось звідкіля він хліб носить! – зрозумів Сергійович і хмикнув. – І не боїться ж, дурень, що у якогось снайпера може око засльозитися чи палець на гачку засвербить?»

І тут інший, страшніший здогад вколов його думки!

«А може, він і є той снайпер? – пригадалося Сергійовичу лігво солом’яне і гільзи біля його узголів’я на снігу. – Тому і не боїться! Вони ж по своїм не стріляють!»

Холодно стало Сергійовичу на межі городу Пашкиного стояти. Здалося, що звідти, з Каруселіна морозний вітер дме.

Повернувся Сергійович до Пашкиної хати. Праве коліно все нило. І в боці правому щось поколювало. Підніс він руку до правого боку і посміхнувся – там у кишені будильник лежить, то він залізним заднім пиптиком для переводу стрілок і поколює!

Пригадав Сергійович Пашкин настінний годинник з гирками. Добре Пашці, нічого накручувати не треба, просто потягнув гирку догори під коробку і ходить він собі далі, слухняно і злагоджено.

Підкотив Сергійович пеньок для розколювання дров під стіну до вікна, заліз на нього і всередину заглянув. Годинник якраз на стіні праворуч виявився. Через зовнішню сонячну яскравість усередині дому темнувато було, але час на годиннику зміг він роздивитися – за чверть перша. Дістав будильник, виставив стрілки по-новому і накрутив. Потім будильник, що цокав, до кишені засунув, пенька на місце відкотив і подибав, накульгуючи, назад.