Читать книгу 13 ключів до розуміння себе, свого оточення та своїх стосунків - Анна Просветова - Страница 5
Частина 1. Яка дає ключі до розуміння себе
Ключ Другий. Який відкриває шлях до твоєї впевненості
ОглавлениеЧи не найулюбленіший спосіб мучити себе: розмірковувати, що ж в мені не так, що в мені негарне, непривабливе. Нам тільки і дай порозглядати себе у дзеркало і думати: «Який жахливий ніс! А щоки! Очі не такі, вії не ті, волосся страшне, фігура неідеальна. Та хіба я можу комусь подобатися?». І одразу впадаємо у відчай.
ЧОМУ У НАС ВИНИКАЮТЬ КОМПЛЕКСИ?
По-перше, нас часто привчають до думки, що пишатися собою, подобатися собі – це нескромно. А отже, дуже погано. І ми звикаємо шукати в собі якісь недоліки, щоб «не випендрюватися», не виставлятися. І це переростає у звичку. Згодом цими вигаданими недоліками ми виправдовуємо власні нерішучість і страх. Адже коли нам хочеться щось зробити, саме через наші комплекси ми себе зупиняємо.
Наприклад, хочеться подати заявку на участь у шкільному музичному конкурсі. І подумки, у своїх мріях, ти уявляєш себе на сцені, фантазуєш, як ти співаєш, як тобі аплодують. Але твої комплекси зупиняють тебе. Внутрішній бридкий голос шепоче: «Та вгамуйся вже, ну яка сцена, ну поглянь на себе! Який конкурс? Це не для тебе, ти не впораєшся, ти зганьбишся!» І ти знову сумуєш удома, поки інші впевнено виступають на конкурсі й отримують визнання та успіх. Отже, комплексами ми приховуємо свій страх діяти і знаходимо причини-відмовки, через які нам не варто навіть намагатися у чомусь себе проявити.
Розберімося в цьому. Страх відчувають усі, це природна емоція. Ми боїмося виступати, знайомитися з новими людьми, остерігаємося оцінки оточуючих. А що як себе не зупиняти? Якщо не дослухатися до того бридкого внутрішнього голосу, який переконує, що нічого не вийде, що ти не гідна і недосить гарна? Тоді ти просто діятимеш! Просто робитимеш, що хочеш. Так, ніби й немає цих комплексів. А як у тебе все виходитиме, ти впевнюватимешся у власних талантах, своїй красі, почуватимешся особливою.
Чому, на мою думку, ці недоліки вигадані? Тому що це притаманна риса практично кожної дівчини.
В юності я мала подругу Олену. Ми познайомилися у літньому таборі «Артек». Олена була моделлю. І хоча їй було всього 15 років, вона вже знімалася для модних журналів, брала учать у рекламі модних брендів. Мені та іншим дівчатам і хлопцям Олена здавалася ідеальною: висока, струнка, з шикарним довгим волоссям, з витонченим обличчям. І в якому я була шоці, коли Олена поділилася зі мною своїми тривогами. З’ясувалося, що вона вважала себе недостатньо красивою і боялася, що їй не світить кар’єра моделі. Вона вважала, що для моделі в неї непідходящий ніс, криві ноги і невиразні очі! Через комплекси вона часто замикалася в собі й уникала веселих тусовок.
Правило боротьби з комплексами: дій так, ніби в тебе їх уже нема!
У нашій компанії тоді була ще одна дівчина, Ксюша. Симпатична, весела, з кумедними кучериками. Її не можна було назвати стандартною красунею, їй було далеко до модельних параметрів Олени. Але стільки позитиву, впевненості і свободи, скільки я бачила в ній, не було у жодної моєї знайомої. І вона завжди перебувала в центрі уваги, була душею компанії. З нею було весело, вона просто заряджала всіх своєю активністю й оптимізмом. Тоді я зрозуміла, що всі наші комплекси – лишень у нашій уяві.
Тому пропоную тобі засвоїти просте правило боротьби з комплексами: дій так, ніби в тебе їх уже нема. Дивно звучить? Можливо, так. Але розберімося, що я маю на увазі. Хочу з тобою поділитися особистим досвідом такого підходу.
Важко навіть у це повірити, але колись у мене був страх виступів. Я була дуже сором’язлива. Коли я опинялася перед глядачами, я страшенно панікувала, в мене шалено калатало серце і зводило в животі. Навіть у школі, коли мені потрібно було прочитати якогось вірша перед класом, я губилася і нервувала. Та водночас мені дуже хотілося виступати, грати у шкільних виставах, брати участь у концертах. І несвідомо я використовувала саме цей підхід.
Я уявляла собі, як би я діяла, коли б не відчувала страху перед публікою. Я уявила, як сміливо і легко я б виходила на сцену, як упевнено промовляла б до зали, які аплодисменти чула б, як я поводилася, коли б узагалі не боялася сцени.
Я стала брати участь у всіх шкільних концертах і виставах, займалася у дитячому театрі. Згодом виступала у великих виставах, дедалі більше розвиваючи свою впевненість перед публікою. Певний час я, звичайно, ще хвилювалася перед виходом на сцену. Але я пам’ятала, як повинна триматися: так, ніби я не боюся.
І з часом хвилювання, невпевненість у собі справді зникли. Я змінила свою внутрішню звичку, і невпевненість замінило інше почуття – радості і драйву від класного виступу. Згодом, у дорослому віці, я проаналізувала, що ж сталось, як я поборола ці комплекси. І я зрозуміла:
Я ПРОСТО СТАЛА ПОВОДИТИСЯ ТАК, НІБИ Й НЕ БУЛО ТИХ КОМПЛЕКСІВ. І ВОНИ СПРАВДІ ЗНИКЛИ!
