Читать книгу Анатомічний атлас. Важко бути жабою - Артем Чех - Страница 1

У дитинстві Віталіка називали жабою.

– Жаба, – казали, – зелена жаба.

Віталік не ображався. Тоді він ще не вмів ображатися. Він тоді ще взагалі нічого не вмів. Хіба що ротом пускати слину і бурмотіти нерозбірливі звуки.

Коли Віталіку був лише один рік, до їхньої квартири завітали брати тата, Віталікові дяді. Усіх трьох звали Гєнами. Перший Гєна був моряком далекого плавання, другий не був моряком, а був євреєм, а третій був рудим, ірландської крові. Так їх всі й розрізняли. Отже, прийшли ось ці дяді, заглянули до колиски, де малий Віталік пускав слину, похитали головами, почухали маківки і підморгнули батькові, мовляв, пішли вийдемо, поговоримо.

– Пішли, – погодився батько, дядя Жора.

Вони вийшли у затемнений прохолодний коридор.

– Слухай, Жоро, – почав Гєна, який був капітаном далекого плавання, – він же в тебе дебіл.

– Сам ти дебіл, – образився папа Жора.

– Нє, ти як знаєш, а я кажу, що він у тебе дебіл. Це одразу видно. Бачив, які в нього довгі ноги, які пальці на ногах, які руки? А голова? Якби я не знав, то точно подумав би, що це – жаба.

– Можливо, він і схожий на жабу, але не дебіл. Це – мій син.

Інші Гєни стояли за спиною Гєни-капітана і мовчки хитали головою, погоджуючись зі своїм братом.

– Втопи його, – прохрипів рудий ірландець.

– Ти що, хворий? – занервував батько Віталіка.

– Ну, – почесав вогнисту бороду Гєна, – давай я втоплю…

Батько Віталіка занервував ще більше.