Читать книгу Анатомічний атлас. Важко бути жабою - Артем Чех - Страница 11

І
11

Оглавление

Віталік зустрічався з Вітою вже тиждень.

– Тільки ти нікому не розказуй, – попрохала Віта Віталіка.

– Ну добре, – сказав Віталік і потягнув пальця до носа.

– Ти їх хоч не їси? – злякалася Віта, миршава висвітлена дев'ятикласниця.

– Що не їм?

– Ну ці, кози свої. Не їси?

– Не їсу, – посміхнувся Віталік, і вони пішли на «Титанік». Тоді в кінотеатрах показували «Титанік».

– Гарний фільм, – сказала Віта, коли вони вже вийшли з кінотеатру.

– Не знаю, – сказав Віталік, – такий собі. Я тільки не розумію, чого вона не пірнула за своїм коханим, який оце був замерз і пішов на дно.

– Вона також любить життя.

– Нічого вона не любить, якщо слідом не пірнула.

– Ой, можна подумати, якби я замерзла, ти б пірнув.

– Не пірнув би, бо я тебе не так сильно люблю.

– А як любиш?

– Не сильно. Мені здається, що в житті взагалі сильно не люблять. Це тільки у фільмах. У таких, як ось цей «Титанік».

Вони рухались бульваром у бік їхнього будинку. Вони жили в сусідніх під'їздах.

– Пригости мене морозивом, – запропонувала Віта Віталіку.

Грошей у Віталіка не знайшлося.

– Не пригощу, – твердо сказав Віталік.

– А чо'? Ти мене взагалі не любиш?

– Чого ж, люблю. А ти чо' так вирішила?

– Що вирішила?

– Ну, що я тебе не люблю?

– Не знаю, зажав дівчині морозиво.

– Я всі гроші потратив на квитки в кіно. У мене немає грошей.

– А що в тебе взагалі є?

Віталік не знайшов що відповісти. Провівши Віту додому, він вирішив зайти до Сережи.

– Привіт, заходь, – сказав Сережа. Він був одягнутий у шорти «найк» та заляпану кавунами майку.

Віталік мав стомлений, понівечений вигляд.

– Тебе що, зґвалтували?

Господи, подумав Віталік, мій друг жартує як останній мудак.

– Нє, мене, здається, Віта кинула, – вголос сказав він. – Було б класно забухать.

– Все одно бабок немає, та і мамка вдома. Давай краще щось замутимо!

– Що замутимо?

– Ну, не знаю. Групу якусь. Будемо реп співати.

– Ну давай. Тільки не співати, а читати. – Віталік всівся на тахту, підібгавши ноги. – І взагалі, ти знаєш, у тебе ім'я галіме для групи. У тебе ім'я має бути звучне.

– Звучне? – перепитав Сережа.

– Ага, ім'я. Звучне. Ну, не знаю, щось таке типу Флеш або Бед Ніга. Зрозумів?

– Не дуже, – засмутився Сережа, – щось я взагалі нічого не розумію.

– Ну ім'я, баран ти, нормальне пацаняче ім'я.

– Ну, не знаю. Можливо, Мікі?

– От придурок. Савка, я тобі кажу, що ім'я має бути пацаняче. А ти що придумав? Мікі! Це хто? Що це за Мікі? Мікі-Маус?

Сережа психанув.

– Шрам?! – перелякано прокричав він.

– О, нормальне пацаняче ім'я! – радісно вигукнув Віталік. – Тепер мені щось придумай. Таке, знаєш, щоб запам'ятовувалось. Тільки, блядь, не Мікі.

– Я не знаю, – відвернувся Шрам.

– Я знаю. Вій! – І Віталік підняв угору вказівного пальця.

– Чому Вій? – здивувався Шрам.

– А чому Шрам? – відповів Віталік-Вій.

Анатомічний атлас. Важко бути жабою

Подняться наверх