Читать книгу Анатомічний атлас. Важко бути жабою - Артем Чех - Страница 11
І
11
ОглавлениеВіталік зустрічався з Вітою вже тиждень.
– Тільки ти нікому не розказуй, – попрохала Віта Віталіка.
– Ну добре, – сказав Віталік і потягнув пальця до носа.
– Ти їх хоч не їси? – злякалася Віта, миршава висвітлена дев'ятикласниця.
– Що не їм?
– Ну ці, кози свої. Не їси?
– Не їсу, – посміхнувся Віталік, і вони пішли на «Титанік». Тоді в кінотеатрах показували «Титанік».
– Гарний фільм, – сказала Віта, коли вони вже вийшли з кінотеатру.
– Не знаю, – сказав Віталік, – такий собі. Я тільки не розумію, чого вона не пірнула за своїм коханим, який оце був замерз і пішов на дно.
– Вона також любить життя.
– Нічого вона не любить, якщо слідом не пірнула.
– Ой, можна подумати, якби я замерзла, ти б пірнув.
– Не пірнув би, бо я тебе не так сильно люблю.
– А як любиш?
– Не сильно. Мені здається, що в житті взагалі сильно не люблять. Це тільки у фільмах. У таких, як ось цей «Титанік».
Вони рухались бульваром у бік їхнього будинку. Вони жили в сусідніх під'їздах.
– Пригости мене морозивом, – запропонувала Віта Віталіку.
Грошей у Віталіка не знайшлося.
– Не пригощу, – твердо сказав Віталік.
– А чо'? Ти мене взагалі не любиш?
– Чого ж, люблю. А ти чо' так вирішила?
– Що вирішила?
– Ну, що я тебе не люблю?
– Не знаю, зажав дівчині морозиво.
– Я всі гроші потратив на квитки в кіно. У мене немає грошей.
– А що в тебе взагалі є?
Віталік не знайшов що відповісти. Провівши Віту додому, він вирішив зайти до Сережи.
– Привіт, заходь, – сказав Сережа. Він був одягнутий у шорти «найк» та заляпану кавунами майку.
Віталік мав стомлений, понівечений вигляд.
– Тебе що, зґвалтували?
Господи, подумав Віталік, мій друг жартує як останній мудак.
– Нє, мене, здається, Віта кинула, – вголос сказав він. – Було б класно забухать.
– Все одно бабок немає, та і мамка вдома. Давай краще щось замутимо!
– Що замутимо?
– Ну, не знаю. Групу якусь. Будемо реп співати.
– Ну давай. Тільки не співати, а читати. – Віталік всівся на тахту, підібгавши ноги. – І взагалі, ти знаєш, у тебе ім'я галіме для групи. У тебе ім'я має бути звучне.
– Звучне? – перепитав Сережа.
– Ага, ім'я. Звучне. Ну, не знаю, щось таке типу Флеш або Бед Ніга. Зрозумів?
– Не дуже, – засмутився Сережа, – щось я взагалі нічого не розумію.
– Ну ім'я, баран ти, нормальне пацаняче ім'я.
– Ну, не знаю. Можливо, Мікі?
– От придурок. Савка, я тобі кажу, що ім'я має бути пацаняче. А ти що придумав? Мікі! Це хто? Що це за Мікі? Мікі-Маус?
Сережа психанув.
– Шрам?! – перелякано прокричав він.
– О, нормальне пацаняче ім'я! – радісно вигукнув Віталік. – Тепер мені щось придумай. Таке, знаєш, щоб запам'ятовувалось. Тільки, блядь, не Мікі.
– Я не знаю, – відвернувся Шрам.
– Я знаю. Вій! – І Віталік підняв угору вказівного пальця.
– Чому Вій? – здивувався Шрам.
– А чому Шрам? – відповів Віталік-Вій.