Отрывок из книги
Наша скромна сцена на Бейкер-стрит бачила багато драматичних епізодів, але не пригадую нічого більш несподіваного й приголомшливого, ніж перша поява на ній Торнікрофта Гакстейбла, магістра мистецтв, доктора філософії й таке інше. Візитівка, що здавалася замалою для такого набору вчених ступенів, випередила його на кілька секунд. Услід за нею з’явився й він сам, чоловік високий, поважний, величний – уособлення витримки та твердості духу. І не встигли ще двері зачинитися за ним, як відвідувач cперся руками об стіл, повільно осів на підлогу і, втративши свідомість, розпростерся всім своїм могутнім тілом на ведмежій шкурі перед нашим каміном.
Ми схопилися з місць і хвилину мовчки, здивовано витріщалися на цей величезний уламок корабля, який занесла до нас раптова й нищівна буря з далекого океану життя. Та Голмс усе ж мерщій підсунув йому подушку під голову, а я підніс до його вуст чарку коньяку. Повне бліде обличчя незнайомця борознили глибокі зморшки; під опухлими очима залягли синюваті тіні; куточки розтуленого рота були скорботно опущені; на подвійному підборідді рясніла щетина. Мабуть, він приїхав здалеку, оскільки його комірець і сорочка забруднилися, нечесане волосся пасмами спадало на високе, гарне чоло. Перед нами лежав чоловік, котрого спіткала якась недоля.
.....
– До чого тут велосипед! – утрачав терпець Голмс. – Хороші велосипедисти їздять не лише шосейними дорогами. Рівнину пересікає безліч стежок, крім цього, тієї ночі яскраво сяяв місяць… Зачекайте! Що це?
Тривожний стукіт у двері – і відразу слідом за ним у нашу кімнату ввійшов доктор Гакстейбл. Він тримав у руках блакитне кепі з білою нашивкою на козирку.
.....
