Читать книгу Поза збірками - Богдан-Ігор Антонич - Страница 3

Муза ударила в груди мене

гострим, холодним ножем.

Юність осяяна блиском жене,

кожним осліплена днем.

Виє вітрами безмежний пустар,

безкрай і вічности тінь.

В творчій гарячці шепочуть уста,

спалені їддю хотінь.

Знов під ногами палає земля,

серце бичем розпече.

Бачиш: народу твойого цей шлях

різьбить століття мечем.

Простору вітер додолу нас гне,

гордо навпроти ідем.

Муза ударила в груди мене

Гострим, блискучим ножем.