Читать книгу Поза збірками - Богдан-Ігор Антонич - Страница 4

За зорею, що стрілою сяє,

побреду, неначе тінь.

Розгорнулась льодовим розмаєм

синьо-срібна далечінь.

Зоряна безодня, шлях широкий,

в темряві загасне спів.

Тільки місяць — сторож одинокий

береже моїх слідів.