Читать книгу Saint Porno. Історія про кіно і тіло - Богдан Логвиненко - Страница 7

У мене зриває дах від свободи. Чомусь я постійно думаю про те, що це ненадовго, що от-от усе закінчиться. Ось іще трішки я побуду поганою дівчинкою і знову стану хорошою. В мені знову борються два кольори, але не чорний з білим і навіть не червоний з чорним. Я щось пробую весь час, ставлю експерименти на собі й оточенні. У мене майже немає друзів, є лише якесь коло спілкування, що мене не задовольняє. Я постійно шукаю нових, близьких мені людей, але рідко потрапляю в ціль.

Мені завжди страшенно цікаво було спробувати секс за гроші. Я завжди думала про те, чи може бути проституція роботою для задоволення, чи буває взагалі таке, що це не «вимушеність», як це заведено вважати, взагалі секс за гроші у першу чергу сприймається як акт насилля і жертовності. Жінка змушена йти на це через власні фінансові проблеми, а не, скажімо, через любов до сексу. Мені завжди необхідно перевірити все самій, не можу наосліп перейняти чиюсь точку зору.

Було дуже страшно. Звісно, я не пішла десь на панель. Просто зареєструвалась на сайті знайомств. Написала у профілі «шукаю спонсора». Мені посипалися повідомлення з пропозиціями. Я вибрала одного. Йому було тридцять п’ять, ми зустрілися. З ним було дуже легко, я відчувала, що він простий, але страшенно боялася. Трусилися колінки, коли я його побачила. Товстенький бізнесмен, харизматичний, освічений, приємний, чистий. Ну добре, те, що він досить симпатичний, я бачила ще з фото в кафе, але все одно очікувала, що може прийти якийсь далекобійник, що просто на сайті виставив свої найкращі фотографії. Ми дуже мало спілкувалися. Я боялася подивитися йому в очі. Він сказав, що я в житті краще, ніж на фотографіях. Пригадую, я тоді подумала, що для таких цілей треба зробити спеціальну фотосесію, навіть уявила, якою вона могла би бути: якийсь костюм середньовічний у поєднанні з червоними панчохами на фоні яких-небудь грецьких колон.

Тепер мені від самих спогадів про це робиться дуже смішно. Те, що я тоді вважала сексуальним і красивим, – насправді повний провінційний несмак. Світле волосся, яскравий макіяж, ліфчик push-up. Мені здавалося, що більші груди назовні, то сексуальніші.

Отже, я сиділа в кафе, він заїхав і забрав мене. Ми гуляли по місту, спілкувалися й роз’їхалися. Здається, він відчував, що мені непросто навіть заговорити про секс. Минуло кілька днів, і він запросив мене в ресторан. Ми знову довго сиділи, аж поки він нарешті наважився запитати, чому я вказала, що шукаю спонсора. А мене переклинило, я ж правильна і хороша дівчинка, я не можу обговорювати такі теми. Він спитав, скільки мені треба для повного щастя. Я нічого не відповіла, не знала, що відповісти. Він мені сказав, що дасть удвічі більше, ніж це коштувало тоді в середньому «на ринку». Я погодилась. І знову ці тремтячі колінки – так, наче я йшла проти себе, наче робила щось таке, чого сама від себе не очікувала, так, наче це була не моя власна ідея. Я думала, що «крига скресне, сонце впаде, і океани розійдуться», чи як там співають у сотнях однакових сопливих лірично-трагічних пісень, але виявилось, що секс за гроші – це так само. Так само, якщо ти любиш секс і різноманітність, але, ймовірно, зовсім не те саме для людини, що вірить у вічну любов і вірність. Звичайно, можна говорити, що це те ж саме, тільки якщо це добровільно й існує хоча б найменша симпатія. Зрештою, досить велика кількість людей займається проституцією, але боїться самого визначення. Зазвичай беруть просто не грошима, а подарунками, їжею, увагою, можливістю задовольнити якісь свої потреби. Під категорію отримання вигоди в обмін на сексуальні послуги потрапити можуть цілі прошарки населення, але офіційно принизливо – тільки якщо це гроші і це чітко за секс. Ні, я не заперечую, що для тих, хто стоїть десь на трасі лише через відсутність альтернативи, для тих, хто в сексуальному рабстві, для тих, хто робить це без задоволення, – секс за гроші відрізняється від сексу з тим, кого любиш. Але так можна сказати про будь-що. Столяр, який не любить столярство, – робить для свого дому хороші стільці, а для всіх інших – «на, отъебись!» Цілком можливо, що столяр – теж заручник своєї професії, такої ж важкої, як і повія, що не любить сексу.

З тим чоловіком ми всього два рази зустрілися і більше не бачилися. Я закрила для себе один гештальт, але розв’язала собі руки для інших. Вони розплутувалися один за одним, як величезний клубок, я прискорювала цей процес, мені здавалося, що там на мене щось чекає, що за кожним розв’язаним вузликом чекає відповідь на якусь таємницю, щось сакраментальне. Клубок тим часом розв’язувався далі й далі.

У мене було стійке відчуття ейфорії. Це був стан, який найпростіше, напевно, описати так: я хворію на якусь невиліковну хворобу і за кілька днів помру. До кінця цього життя мені слід спробувати відвідати усі кути, в які коли-небудь заводила мене моя ж фантазія.

Наступним моїм пунктиком був чорношкірий хлопець. Якось я побачила одного на сайті знайомств і написала йому першою. Ми того ж дня зустрілися, він майже відразу сказав: «Поїдемо до мене?» Я зразу погодилась. Він був із Нігерії. Темношкірий і досить привабливий. Мені цей досвід був важливим іще й тому, що я відчувала певний страх до темношкірих. Не можу сказати, що це був якийсь махровий шовінізм. Мені одночасно і хотілося, і кололося. Треба було цього позбутися. Цікавий спосіб боротьби з ксенофобією, так? Крім того, що це був чорношкірий, це ще й був мій перший раз на першому побаченні. Усе, що зі мною відбувалося у цей час, було якимось спазматичним. Я намагалася швидко наздогнати все, що втратила за часи моногамного цивільного шлюбу. Навіть коли ми трахалися з чорношкірим – я думала про те, що дуже скоро знову втраплю в моногамні сімейні стосунки і треба якомога скоріше спробувати все, щоб потім не жалкувати. Це було дуже по-дурному, правда?

Мені щодня писали десятки чоловіків, і я проводила експерименти. Було цікаво, куди це мене може привести. Пам’ятаю, був іще один хлопець, що жив на вулиці Тургенівській. На вигляд він мав років двадцять п’ять, підкачаний, розумний і цікавий. Ми спершу зустрілися в кафе, він розповідав про свою родину, про бізнес, про те, як він по цеглинці вибудовує власне життя. Згодом ми пішли до нього – квартира виявилася величезною, з кількома спальнями, одна з яких не використовувалася взагалі. Меблів було дуже мало, на стінах висіло кілька картин, а ще там були вази з живими квітами. Досить різні стилі, кожна стіна виглядала так, неначе була вирізаною з якоїсь арт-галереї. Ми кілька годин валялися у джакузі, він мені робив масаж і розказував про себе. Ми були зовсім голі, я сиділа у нього на колінах і думала: навіщо йому це все? Навіщо він так детально, по цеглинці вибудовує власне життя, щоб потім писати дівчатам на сайті знайомств, одразу домовляючись про ціну? Знаєш, тоді я, напевно, в нього навіть трохи закохалася. Ми трахались хвилин десять у його ліжку.

Я продовжувала проводити експеримент, у якому ще більше себе переконувала у тому, що поняття проституції як заняття, де клієнт платить за сексуальні послуги, – це лише архетип, який кожен трактує по-своєму. На сайтах знайомств реєструються проститутки за визначенням, але плата за послуги відрізняється. Виходить, що дівчина, яка віддається за вечерю, – це просто дівчина з сайту знайомств, а та, що віддається за гроші, – проститутка. А як тоді бути з дружиною-домогосподаркою, якій ти регулярно залишаєш гроші і яка не відмовляє тобі, хоча давно вже тебе не хоче? Є дівчата, що віддаються за красиві плечі, чи очі, чи за можливість проїхатись у дорогому авто, а є, зрештою, і хлопці, які, приміром, ходять за старшими і досвідченішими жінками й віддаються їм за досвід, гроші чи можливості.

Якщо світ все швидше наближається до зрівняння у правах і патріархальне суспільство відходить у минуле, то в такому світі має бути місце й сексуальній рівності. Жінка досі завжди дає, а чоловік – бере. Для чоловіка досі дуже часто кількість дівчат є позитивною характеристикою, а для дівчини – негативною. Що більше разів віддалася – то ймовірніше, що просто проститутка. Проститутка, повія, курва, шльондра, профура – скільки у нашій мові є слів, але усі без винятку мають негативне забарвлення і жіночий рід. Виходить, віддаватися може лише жінка, а чоловік – завжди бере. Слова «стюардеса» і «стюард» є, а «повій», «шльондр» чи «проститут» – це невідомі нашій мові поняття.

Я так і не зрозуміла, чому цьому хлопцю з Тургенівської потрібен був секс за гроші. Я могла б з ним зустрічатися, але відчувала, що йому це не потрібно. Десь глибоко в душі я вважала його жертвою нашого суспільства, в якому соромно відкрито говорити, що тебе цікавить секс, а не стосунки, соромно давати самому, а не просити у дівчини віддатися.

Суспільство, у якому бере лише чоловік, приречене на сексуальну відсталість. Нас вчать, що чоловіки лише беруть, вони думають тільки про секс, як оволодіти нами, як нас трахнути. Вони нас беруть, а ми віддаємося. Суспільство кричить: «Не дай їм собою заволодіти!»

Щоразу, коли це чую, мені хочеться крикнути у відповідь: «Ей, ви що, серйозно все це? Хочу брати, я не хочу лише давати! Хочу сама заплатити й отримати якісний секс!»

Безперечно, хлопець з Тургенівської мені заплатив. Але я готова була заплатити йому, знаєш. Я хотіла б, аби в мене була така можливість, тільки й всього.

З Максом ми вперше зустрілися за кілька тижнів після цього. Я прийшла до нього додому, він, зрештою, мене одразу туди покликав, але ми спершу зустрілися на вулиці. Я все ще боюся маніяків, боюся в цілому нашого суспільства, у якому жінка дуже беззахисна. Я не маю на увазі, що жінки слабкі і потребують захисту, ні, я про інше. Ось жінка йде в гості до чоловіка, якого не знає, щоб зайнятись з ним сексом, – це в найбільш негативному трактуванні повія, а чувак, він же запрошує й оплачує, начебто отримуючи право робити з цією жінкою що завгодно. Він хто? Як суспільство трактує цього чоловіка? Ніяк, бо він чоловік. Чоловік – це чоловік, йому необхідні повії, а жінка – берегиня. Вона – або свята і береже свій рід, або повія, не інакше.

Максу було років двадцять п’ять, він був найбільш простецьким хлопаком, не надміру привабливим, але симпатичним. У нього була страшенно дивна еклектика у квартирі – ремонт явно не робився кілька десятків років, всюди стояли старі меблі, але в кімнаті на стіні висіла найкрутіша плазма, яку я коли-небудь бачила.

Він перший мені почав говорити про цю плазму, я б сама не звернула уваги. Мене взагалі мало обходять матеріальні речі. Телевізор? Не дивилася його вже багато років. Кіно – так, але навряд чи я б віддала купу грошей за можливість сидіти вдома і дивитись кіно ніби як у кінотеатрі. Це видається мені дуже сумнівним задоволенням.

Зрештою, Макс увімкнув якусь комедію, і фільм був настільки дурнуватим, що ми б нічого не втратили, переглядаючи його, наприклад, з екрану мобільного.

Я запропонувала подивитися якесь порно. Зрештою, я відчувала, що він чогось хоче. Але він і далі щось мені розповідав про свій великий телевізор. Це було досить смішно, наче він дотримувався правила про те, що коли в тебе маленький член і великий телевізор – краще мовчи про член і розповідай про телевізор. Довше, якомога довше розповідай. Так, щоб, коли ти вже нарешті дістанеш свій мікрочлен, вона все ще думала про телевізор.

Не люблю людей, які настільки сильно залежні від суспільних комплексів. Розмір члену не має такого значення, як те, що вміє робити хлопець у ліжку. В мене, наприклад, маленькі груди. Можна сказати, що взагалі нема. Дівчата з такими грудьми часто соромляться навіть роздягатись перед хлопцями, яких знають багато років. Мовляв, хлопці побачать, що вони виглядають як мужики. Перший розмір – сміялися в останніх класах середньої школи, ха-ха, перший розмір, покажи сіськи, перший розмір, мужик, мужик! Оксана-мужик, називали мою подругу, у якої груди були ще менші, ніж мої, щоправда, вона була значно вищою і її малі груди виглядали ще більш непропорційно. Оксана-мужик – дражнились хлопці, а я ставала на її захист, хоча сама ризикувала стати мужиком. Мене завжди драконили, просто доводили до стану невпинної агресії люди, які знущалися з фізичних вад інших. Зрештою, хіба малі груди – це вада? Я ніколи не розуміла, чому худі так хочуть стати гладкішими, а гладкі – худішими, маленькі – високими, а високі – нарікають на свій зріст. Не любити своє тіло – це жіноча тенденція. Я своє, щоправда, полюбила, але про це я ще розповім.

Згодом ми з Максом все ж включили якусь еротику. Порно в нього не було, хоча, мені здається, він просто соромився його показувати. Макс не міг наважитися до мене доторкнутися, тому я перша взяла його за руку. Він весь тремтів, але мені не було від цього смішно, швидше навпаки – цей стан передавався, і я сама почала боятися його. Не знаю, на що люди здатні в таких ситуаціях. Мені хотілося йому допомогти, я відчувала, що він мене сюди покликав не для сексу, він боявся дівчат, і йому потрібна була допомога психіатра, я сьогодні була його практичним психіатром, прийняла на себе цю місію. Він був паралізований, просто не міг рухатися. Я дуже ніжно робила йому масаж, він все більше й більше тремтів. Все пройшло, напевно, лише після того, як ми таки переспали. Я постійно казала йому щось підбадьорливе, але відчувала, як це одночасно і заспокоювало, і ще більше нервувало його. З одного боку – він заспокоювався, бо коли переживаєш, що в тебе маленький, а дівчина робить комплімент, ти заспокоюєшся, але це такий делікатний комплімент, що досить швидко приходять сумніви, ти від них не маєш куди сховатися, сумніви тебе мучать і не дають зосередитись на крутості твого власного члену, на хорошому відгуку про нього, щойно прослуханому, тому що жінки в цьому суспільстві – повії, вони повії, так тебе вчила мама, так кажуть у школі і в інституті, що ти вдяглась як повія, що ти ходиш гуляти вночі, ти шо, шлюха? Вони всі шлюхи, запам’ятай, хлопчику, вони щодня сплять з ким попало, вони всім роблять такі компліменти, все, чого хочуть жінки, – це лише твоїх грошей. Запам’ятай, хлопчику, кажуть тобі голому на медогляді у військкоматі, вони не можуть нічого хотіти, ану випрямся, тебе жодна дівчина не полюбить, каже тобі хірург, цілком голому і тремтячому в холодному кабінеті, він дивиться на твій маленький член, цей хірург, що бачив мільйон членів і кожному казав випрямитись, і ти випрямляєшся, бо інакше тебе жодна дівчина не полюбить, такого скрюченого в цьому гнилому процвілому кабінеті, тобто в цьому кабінеті ніхто ніколи й нікого не полюбить, це зрозуміло, але йдеться про тебе, про те, що дівчата тебе не полюблять ніколи взагалі. Дівчата – шльондри, але тебе такого, скрюченого, вони не полюблять навіть за гроші. А якщо за гроші і полюблять, то все одно будуть дивитися на твій зморшок від холоду і говорити, боже, який прекрасний, зручний і довгий шуруповерт.

Макс не казав ні слова і тремтів так, наче стояв перед цим самим хірургом на комісії у військкоматі, наче в квартирі холоднеча, хоча надворі була рання осінь, бабине літо й опалення жарило так, що доводилось відчиняти вікна, щоб запустити трішки повітря, яке пахло жолудями і листопадом. Думаю, Макс був цнотливим. Сподіваюсь, я йому допомогла. Вийшовши з його квартири, я відчувала сильне полегшення і піднесення. Думаю, щось таке відчувають хірурги – не ті, що дивляться на зморщені члени, а ті, що проводять операції. Думаю, успішно прооперувавши майже безнадійно хворого, вони почуваються десь так само, як я в той момент.

Історії з сайту знайомств закінчилися досить неприємно. Ми зустрілися з хлопцем, який пообіцяв мені досить великі гроші за оральний секс у кінотеатрі. Він не виглядав дуже забезпеченим, я підозрювала, що це обман. Погодилась лише тому, що такого я ніколи не робила. Це було щось нове, адреналін зашкалював. В результаті він віддав мені третину обіцяних грошей і сказав, що скине якось решту на картку чи щось таке.

Цей випадок був дуже неприємним перш за все тому, що у мене виникло дуже сильне відчуття беззахисності. Ніколи раніше такого не відчувала, погоджуючись на секс за гроші. Звісно, завжди було страшно, але усі попередні чоловіки викликали довіру і, частіше за все, були турботливішими за тих, з ким я перебувала у тривалих стосунках. Але ось він, цей перший раз, коли я дістала ляпаса і добряче обпеклася. В мене вже було близько семи чоловіків з сайту, і я вирішила, що цього достатньо.

Достатньо з сайтами знайомств, але не достатньо з експериментами. Наді мною висів якийсь велетенський монстр. Зубатий і довжелезний черв’як, що ніяк не давав мені спокою. Як тільки я засинала – він прокидався і кусав мене за плече своїми іклами, з яких сочилася отрута. Здається, це була отрута допитливості і цікавості. Я прокидалася вранці і забувала про будь-який негативний досвід, що ставався зі мною під час автостопу, зустрічей з сайту знайомств чи роздавання аудіозбірок у Рахові. Зубатий черв’як, що кусав мене вночі за плече, наказував йти далі.