Читать книгу Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати (збірник) - Чак Поланік - Страница 3

Ренді ненавиде дерева. Він ненавиде дерева так гаряче, що, коли Інтернет репортерує про гуртову дефенстрацію дощових джунглів Амазонії, він, Ренді, вважа, що це доволі гарне і шляхетне визначення подій.

Здебільшого, дерева сосни. Він ненавиде, як дерево сосна руха: воно руха повільно, потім руха швидко. Спершу так екскоріаторно повільно, що забуваєш, що воно руха, типу, завжди. Це саме той метод, яким дерево дедалі вища й вища, набираючи собі тонни дров’яної кубатури, аж поки воно, типу, не наведеться на ціль – просто на маківку голови якоїсь людини. Після цього дерево сосна руха швидко, як замаскована протипіхотна міна швидко. Занадто швидко, щоб це усвідомити.

У всякому разі, Рендів татусь усвідомити його прихід аж ніяк. Наперед визначивши собі на все життя відкривати дросель і тягати зелений ланцюг[19], Рендів татусь уже, типу, жив у тривожному часі. Один швидкий рух, і вся та деревинна сировина троще волосатий купол його тонкого черепа на мільярд кривавих фрагментів.

Ренді виріша, що він має кращі заняття, ніж зусібіч стерегтися, та зрештою й на себе отримати згори сотню тонн целулоїдної фібри. Ренді ненавиде Орегон[20].

Ренді доходе жити в якомусь будинку під рожевим тиньком, де дерева ніколи, нізащо не потрапляють у краєвид. Ренді, він прибира до рук гроші за батьківську страховку і пха до машини свого буля. Він праве на південь, всю дорогу шаліючи швидше і швидше, типу, як ніби зграя сіромашних вовкодавів приглядаються до його, Рендівої, сраки.

У Каліфорнії, тамтешня реалторка лупе баньки на Рендіву тачку: на його «Селіку»[21], тюнінговану вдвічі дорожче післяпродажного хромування за цінами автодовідника «Синя книжка». І ще та регентка, вона бере на увагу Рендівого пітбуля. Такий стандарт, таке конфесійне бунтарство. Та регентка легко ексгумує поголену Рендіву голову і його свіжонабите на обличчі табу, яке, типу, досі сочиться кров’ю. Регентка відчиня свій ноутбук і дрібніша до качання якоїсь піратської штуки. Вона каже Ренді:

– Котику.

Вона каже, типу:

– Котику, ти так схуднеш на цій хаті.

Реалторка, ім’я в цієї агентки, типу, Газель.

І ноутбук Газелі показує перед виряченими баньками Ренді певне кіно. Типу, там відвертий контент, переписаний з контенту, переписаний з контенту, переписаний з контенту, переписаний з контенту за тисячу поколінь від будь-чого, за що колись давно було платилося грубі гроші. Регентка каже:

– Котику.

Вона, типу, каже:

– Котику, назва цьому буде: «Тікай і ховайся, біла манюню IV».

В означеному фільмі, типу, зіркою Дженніфер-Джейсон Моррел[22]. Вона підбива одного блондинистого злодюжку-квартирника бомбонути якусь хату-лялю, де, щоб зітхнути з полегшенням, капітулюють з десяток якихось братчиків-котиків. Ті братчики-котики, типу, мліють-метастазують у постелі опісля доволі нахабного цілонічного, розпаленого «Ремі-Мартеном», запліднювання. Сам сюжет розпочинається, коли вона, Дженніфер-Джейсон, інкрімінує себе у розплутування золотих ланцюгів з десятка тих означених ший. І тільки коли ті дебелі, запальні – і зрозуміло, що вже обпатрані – братчики-котики прокидаються, кіно набирає темпу.

Він, типу, під рожевим тиньком ззовні – будинок в цьому фільмі. І плавальний басейн займа ледь не все заднє подвір’я, і, здається, з одного його краю газована вода виливається десь у безслав’я. В сусідів на переднім дворі з гравію росте кактус Сеґундо[23], і жодного дерева.

Під час оглядин реалторка Газель, вона зверта його увагу на спеціальні особливості, включно з двоповерховим проваллям передпокою з долівкою з білого мармуру. Це, типу, та локація, де Дженіфер-Джейсон вовтузилася з лавою тих зголоднілих братчиків-котиків, які добивалися черги, щоби брутально її вибахурувати.

Ренді й реалторка, вони просто стоять там і благоговіють. Обоє вбиті приголомшливою кіногенічністю гістероктомії, яка мала місце на цій квадратурі.

Він, Ренді, типу, покладаючи глибоку жертву, він каже:

– Сестричко-кицюню, щось мені тут тхне фарисейством!

А Газель, вона каже:

– Котику, ось коли ти вступиш у володіння. Ти продаватимеш квитки і роззолочуватимешся, водячи золочені екскурсії.

Газель наставля, що ця з білого мармуру квадратура долівки, ось просто тут, типу, ідеальне місце для встановлення Різдвяного деревця. Але ж Ренді, він ненавиде дерева – хоч живі, хоч мертві.

Реалторка, вона наполяга на тому, що проведе Ренді через залу для витребеньок, губорозпусну вітальню, стінну шафу, безклепкий куточок, кімнату для нудьгування і стильне домашнє гріховодство вже тоді, коли Ренді укладе угоду купівлі. Ренді лише хоче знати, чи вистаче тут, типу, достатньо місця, щоби собаці побігати. Ренді показува пальцем, викорінюючи свого американського бультер’єра. Типу, собаку звуть Еленор.

Енді з Газеллю міряють кроками гравійний метраж. І звісно ж, там вистача достатньо місця, між ними і Хуанами Кордобами по сусідству. А отже, Ренді, він шляхтує на придибання будинку через транзакцію чистої готівки.

А та пітбуль, Ренді веде її до безповідкового парку і навча приносити закинуте, капітулюючи при цім до явно фальшивої відрубаної руки. Еленор любе цю розтерзану бутафорську остачу з якогось гелловінського блокбастеру. Зблизька кров на обрубаному зап’ястку вигляда абсолютно вікарною[24]. Типу, пучки почорнілі і такі пустопромовисті. Тим не менш попри те, нема кінця веселощам, коли Еленор раптом вискакує з кущів з таким шокуючим, облупленим в неї між ікл обрубком.

Ренді гра в такий спосіб у ці закидони, просто аби подрочити своїх сусідів, отих кляузників Хуанів Кордобасів, які возять возики зі стереотипом, ніби пітбулі цілими днями нічого не роблять, окрім як тільки використовують свої гострі як бритви щелепи, щоби, типу, мастурбувати крихітних немовлят.

Просто, аби накрутити комічну пружину цих ескапад, Ренді приневолює себе до утилізації рожевого пластмасового пупса – хай його приносить Еленор. Він катапітулює означену ляльку до навколишніх шаблонних живоплотів та кактусів Сеґундо й Еленор, вона хижо кидається по неї. Як побачать, як дико мчить пітбуль, вочевидь термосячи безпорадне немовля, вся ця спитуація виллється в крики, дума Ренді.

У будинку він потай плека найоптимістичніший сералій, що Дженіфер-Джейсон, типу, виріша вирушити у сентиментальну подорож. Будь-якогось дня вона, типу, вмоторює своїм «Порше» на його під’їзну алею і дзвонить у дверний дзвоник, благаючи дозволу рекогносцирувати місця її старих хлюп-пригод. Коли це трапиться, мріє Ренді, як він обійма Дженіфер-Джейсон своїм сильним-але-ніжним захватом і, типу, вставля – як дуже багато мужніх інших, – щоби ретельно й прискіпливо її вибахурити.

А тим часом, щоби послабити свою самотність, Ренді бентеже Газель. Він представля їй залишки грошей від страховки і каже:

– Сестричко-кицюню, я, типу, пропоную готівкові умови, щоби ти поєдналася зі мною в священному маркимоніальному союзі.

Ренді, він її романтизує, смаже їй стейки і псує її чудову фігуру, подаючи їй на десерт запечену Небраску[25]. І врешті-решт Газель, вона стуха до того, що виходе за нього заміж.

Поза тим, втіша себе Ренді, життя в Каліфорній – це, типу, покращення. Життя в такому архітектурно імпозадному будинку, зна Ренді – це наповнює його нудне буття глибокістю ректабельного кредитного забезпечення. Вільно віддихуючись тут, він почува себе кимсь насправді важним. Чи то укуратором музею, чи то стражем-охоронцем якогось інфербального вогню.

Ренді ненавиде бути просто ніким. Це, типу, ніби якесь спадаюче дерево вже розшпетило його на друзки.

Типу, це та потайна правда про загибель Рендівого тата, це вона спонука Ренді почуватися глибоко й обґрунтовано збендефекованим.

Тим не менш попри все, будь-які покращення в стилі його життя виявляються всього лише пустими перденціями.

Його нова рідна душа, Газель, вона завжди зника, вируша то на Ревні Класи[26], то в притулок для знепучених дружин. А коли з’являється Ренді, щоб відвезти її додому, вона імітує своїм захвисникам зі служби допомоги скурвивдженим особам, ніби це він винен в тому, що в неї продавлена ламбада[27], тоді як Газель, вона сама якось конфондувала йому, що це одної пізньої ночі, колись давним-давно, у неї мав місце інцидент з травматичною перфорацією під час самофеляції.

Тим не менш попри все, Ренді лячно. Він констатує, що, якщо Газель вдасться пройти обстеження на хорість, тоді саме його буде з’ясовано судами і зацукровано на важкий термін за ґратами. Замість Дженіфер-Джейсон, це він, типу, циркумцизується у пастці обставин поза власним контролем. А у в’язниці Ренді стане тим, кого через його пристрасть до ніжності день і ніч пропускатимуть через вибахурювання зграї зголоднілих братиків-котиків. Всі до одного схильні до вчинення безплідних актів тюремно-стільникового покриття.

Додаючи скипидару на рани, Інтернет репортерує, що Дженіфер-Джейсон, типу, вчудила жорстокий акт самогубства. На відзнаку її життєвих досягнень Ренді зводе на передньому дворі невеличку капличку, щоби там демонструвалася її фотографія. Він надіється на приплив паломників, але оті сусіди, Хуани Кордобаси, кажуть, що його капличка, типу, огидна через те, що фотографія Дженіфер демонструє, як вона, типу, насолоджується своїм тривимірним покликанням.

Всі відверті кінокадри, що їх Ренді помістив у свою капличку, вони зникають.

Зрештою, сезонознавці – хоча в Каліфорнії весна, літо і всі пори року майже ідентичні на вигляд – його сусіди влаштовують у себе на подвір’ї Наївний Вертеп[28]. Узгодженню не помага, а навпаки, коли вони скаржаться, що Еленор створює забагато шуму, і Ренді з заднього подвір’я кричить їм через огорожу, що принаймні його собака вміє гавкати англійською мовою.

Різдво – це також коли всюди, типу, ховаються по засідках, чигаючи на нових жертв, свіжозрубані вічнозелені дерева з Орегону. Одно з таких, вичисля Ренді, типу, несе на собі і його ім’я. Найближчі сусіди влаштовують Наївний Вертеп на підставі того, що вони Хуани Кордобаси, цілувальники Папи. Вертеп, типу, довершено штампованими з пластмаси фігурами Йосипа і Діви Марії. І пластмасовим немовлям, яке, типу, сквашене догори лицем у ящику від помаранчів, навалашеному купами жовтої соломи. Через великий надлишок сонячної репарації це передстражденне немовлятко Ісусик має порчений вигляд. На думку Ренді, воно, з його потрісканим пластмасовим личком і вицвілою фарбою, гірше за якийсь потрух.

Проблема в тім, що для Еленор цей Ісусик на вигляд, типу, як та лялька, яку вона віддавна, типу, призвичаїлася приносити. Еленор завжди їжаче свої баньки на нього. Ця собака, типу вже близька до істерики, наче якоюсь безсовісною Дженіфер-Джейсон Моррел можна виправдати цей святенницький кіч.

Можливо просто аби побавити Ренді, Газель закида, що їм треба вирушити на шопінг. Вона повністю насуцілена на придбавання хвойного деревця в діаграмі достатньо розкидистого, щоби заповнити двоповерхове провалля їхнього передпокою. Вона анулює всі застереження Ренді, вона абсолютно відкида нарікання на те, що його рідного тата було впокоєно падінням іншого такого ж орегонського монстра. А ні, Газель, вона каже:

– Котику.

Вона каже:

– Котику, ми декорнуємо наше деревце різнобарвними Різдвяними скляними прикрастами.

Купити хвойне дерево, підраховує Ренді, буде дешевше, ніж сплачувати колишній дружині антимонії. А отже, вони закуповують означене дерево і декорнують його тисячами прикрасток з дутого скла. Роблячи цю справу, вони залишають відкритими передні двері.

Нікому не є дивним, що пітбуль Еленор екстраполює себе за межі будинку. Роз’ятрюючись швидше швидкого, вона викрада ту пластмасову ляльку Ісуса і пускається в напрямку на північ через північний захід[29] у чимдуж зростаючому темпі втечі.

Якісь люди, типу, проїжджають повз машиною, може, євреї чи слідчі Єгови, але якісь такі, що не визнають Ісуса за сина Божого, вони вирішують, що Еленор ущелепила звичайне немовля. У них такий депутатський вигляд. У всіх до одного настирливих нахаб очні яблука, типу, ось-ось повипадають. І вони починають гонитися за Еленор і розсилати убійне відео телефонами, а потім і котільйони низькозадих грубіянів Хуанів Кордобасів також затято переслідують Еленор з небезпечно високим темпом. І всі вони, типу, смалять з нелегальних револьверів.

Забиваючи баки супротиближньому, Газель, вона чита Ренді лекцію. Сестричка торочить і торочить йому про якийсь пісуар, що, типу, висить на стіні в якомусь французькому мистецькому мавзолеї. Вона кричить:

– Марсель Дюшан, котику!

Ось щойно Газель була висотувала його хіть; а ось уже вона, типу, виверга з себе напівпереварені лекції з Ревних Класів. В його сестрички-кицьки як в нікого іншого серце сапфірове. Вона глузує з нього, провадячи далі:

– Котику, невже ти ніколи не читав Люїса Гайда?[30]

І от фінал, Ренді вихоплює єдине слово з того, що вола Газель.

Пінячись зі своїх розчинених передніх дверей, Ренді кричить:

– Тікай і ховайсь, Еленор![31]

Позаду себе він чує Газель, важко індоктриновану «Ремі Мартеном». Вона, типу, гаркає:

– Котику, ось тобі за те, що продавив мені ламбаду.

Й, утилізуючи всю свою безцеремонну силу, вона, типу, це атестує, перекидаючи Різдвяне дерево!

І наступний нефортунний акт, це коли котільйони тонн убійних соснових голок і фрактальних скляних осколків, падаючи, вганяються Ренді в спину. Тим не менш попри те, він не помира раніш, аніж серцем зараня пересвідчується у цьому наївному фіаско.

Його пітбуль, Еленор, вона, типу, відшкодовує повернення Ісуса Христа з мертвих. Затиснутий в контексті гострих собачих ікл, цей мертвий, вилинялий, брязкітливий кімвал, типу, повертається назад до буття справжнього Святого Дитяти.

І, випочиваючи зі свого усвят пробитого тіла, Ренді, він баче, що життя, воно як дерево. Спершу життя руха повільно. Так дратівно повільно, що забуваєш, що твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Потім твоє життя, воно руха швидше швидкого. Під кінець, твоє життя руха занадто швидко для усвідомлення цього руху. Тим не менш попри це, все ще сенсилізуючи як гаряча кров струменить крізь завдані важкою армадою рани, екстраполюючи себе з його тіла, Ренді, він, типу, співа Різдвяну колядку:

– Тікай і ховайсь, Еленор! Тікай і ховайсь!

І, лінгвомарячи на тому порозі, що відбожествлює тих, що відходять, і вже мертвих, Ренді – уже напівпримарою – типу, співа:

– Текіла і хвись, Еле-Желе в нору!

Спінюючи в собі силу, Ренді, типу, шепоче-співа:

– Люба, пожди! Заходь сюди! Плинь до насолоди! Цукрова-лайт! Кошенята-спрайт! Рукавиці-файт! Копірайт! Мегабайт! Форсайт! Бонні і Клайд!

Всі його слова розсипаються на шматочки, тим часом як Ренді відходить, аби щасливо і безповоротно скваситися, пригорнувшись до грудей свого напередвідбулого тата.

А тим часом, що стосується його пітбуля…

Так швидко, як тільки можуть нести її волохаті лапи, Еленор, типу, луною повертається знову на північ. І, хоча ті низькосракі Хауани Кордобаси, типу, швидкі, неможливо заперечити, що пітбуль Еленор стрімка, вона легка – завжди і вічно вона, типу, фашистка.