Читать книгу Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського - Данило Яневський - Страница 1

У попередній розвідці «Проект „Україна”, або Таємниця Михайла Грушевського» автор, проаналізувавши дані, запроваджені до наукового обігу вітчизняними суспільствознавцями впродовж 1991—2008 pp., сформулював принципово відмінну від існуючої, ревізіоністську щодо неї концепцію історії нашого народу від 3 березня 1917-го до 29 квітня 1918 р. Ми спробували дати прості відповіді на прості запитання, як-от:

– якою була так звана «Україна» перед першою російською та австрійською окупацією?

– скільки «українських народів» існувало в 1917 p.?

– якою зробили «Україну» під час російської окупації?

– якою зробили «Україну» під час австрійської окупації?

– з яким доробком – політичним та інтелектуальним – зустріли лютий 1917 р. наші національні політики?

Спробували були розібратися з причинами, які прирекли Російську імперію, з тим, що, власне, приховує термін «Українська революція», та з головними міфами, які нав'язуються суспільству деякими представниками офіційної історичної науки. Спробували були розібратися і з тим, що ці дослідники ховають – як від себе, так і від людей.

Чільне місце в розвідці приділили діяльності російських та українських «вільних мулярів», зокрема двох антагоністів – Михайла Грушевського та Олександра Керенського. Не обминули увагою діяльність агента іноземного впливу і державного зрадника Володимира Винниченка та його боротьбу проти Грушевського. Показали і вплив обох цих конфліктів (але не тільки їх) на трансформаційні процеси в Російській державі в 1917 р.

Детально проаналізували доктринальні погляди провідних діячів УЦР та особисто Грушевського в царині державного переустрою Росії, обставини народження Української Центральної Ради, джерела її фінансування, боротьбу її керівництва з Тимчасовим урядом, дії сепаратних Установчих зборів та громадянську війну на території південно-західних губерній Російської держави.

Встановили, що ніякої України до серпня 1917 р. не існувало, і сам цей термін в політико-правовому, адміністративному сенсі можна вживати виключно від серпня 1917 р. Змушені були констатувати і те, що так званий III Універсал був не чим іншим, як оголошенням громадянської війни, а IV – став останнім кроком до могили УЦР.

Описано в розвідці і технологію захоплення проводом української націонал-соціалістичної Центральної Ради влади у Південно-Західному краї Росії, здійснення найтяжчого злочину – державної зради, яка виявилася у факті підписання сепаратної мирної угоди з країнами Почвірного союзу в Бресті та подальшій окупації частини Російської держави військами Австро-Угорської та Німецької імперій.

Насамкінець ми були змушені констатувати: плід 9-місячної діяльності Конституційної комісії Центральної Ради – Конституція Української Народної Республіки, або «Статут про державний устрій, права і вільності УНР» – став вершиною інтелектуального убожества українського націонал-соціалізму.

Узагальнення здобутків сучасних українських істориків дозволило постулювати такі аксіоматичні положення:

1. Сучасна держава Україна являє собою конгломерат нетотожних за обставинами походження та розвитку земель, об'єднаних в одній державі терористичними та/або адміністративними методами.

2. Держава Україна в її сучасному стані приречена.

3. Яких-небудь суттєвих історичних, ментальних, правових, культурних, ідеологічних, економічних, психологічних або будь-яких інших причин, які уможливили б її продуктивний розвиток на власній основі, не існує.

4. Сучасна держава Україна, подібно до сучасної Бельгії, виразно складається з двох основних історико-культурних територій та спільнот.

5. Територія власне «України-Руси» має за кордони лінію: Хутір-Михайлівський – сучасний північно-східний кордон сучасної держави Україна по правий берег р. Ворскла – по правому березі р. Ворскла до її впадіння в р. Дніпро біля м. Кременчук – Кременчук – Олександрія – Знам'янка – правий берег р. Велика Вісь – Умань – Бершадь – Піщанка – лівий берег р. Дністер – м. Новоселиця – сучасний україно-румунський – україно-словацький – україно-угорський – україно-польський – україно-білоруський кордон – Хутір-Михайлівський.

6. Територія сучасної держави Україна, що розташована на схід від лінії Ворскла – Дніпро, є відмінною від першої за походженням, політичним, економічним, історичним утворенням.

7. Спільнота, яка проживає на території умовної «України-Руси», та спільнота, яка проживає на решті території сучасної України, – це дві відмінні спільноти за обставинами походження, історичного розвитку, за мовою, конфесіональними уподобаннями, культурними орієнтаціями тощо, які мають латентний конфліктний характер.

8. Сумістити орієнтації та уподобання обох спільнот у межах однієї політичної системи неможливо.

9. Продуктивний компроміс між цими спільнотами якщо і можливий, то виключно за зразком Фландрії та Валлонії.

10. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.

11. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути правове федеративне об'єднання самоуправних громад з делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.

12. В основу конституційного устрою «України-Руси» мають бути покладені принципи, задекларовані Михайлом Драгомановим та професором Київського університету Св. Володимира, дійсним статським радником, заступником міністра закордонних справ Української Держави в 1918 р. та Української Народної Республіки в 1919—1920 pp. Оттоном Ейхельманом.