Читать книгу Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського - Данило Яневський - Страница 7

Павло Петрович Скоропадський – прямий нащадок одного з найшляхетніших українських родів. Цей рід упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії, був пов'язаний шлюбними зв'язками з українськими козацько-шляхетськими родинами Апостолів, Закревських, Кочубеїв, Лизогубів, Лисенків, Маркевичів, Милорадовичів, Полуботків, Розумовських.

Народився 3(15) травня 1873 р. у Вісбадені в родині Петра та Марії (з дому Міклашевських). Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Освіту розпочав зі Стародубської гімназії. 1893 р. закінчив Пажеський корпус і розпочав службу в Кавалергардському полку. З 1895 р. – полковий ад'ютант, з 1897-го – поручник цього полку. Учасник російсько-японської війни: командир сотні Читинського козачого полку, ад'ютант командувача військами на Далекому Сході. З грудня 1905 р. – полковник, флігель-ад'ютант імператора Миколи II. З вересня 1910 р. – командир 20-го драгунського Фінляндського полку. 3 1912 р. – генерал-майор.

Гетьман України Павло Скоропадський.

Учасник Першої світової війни: командир полку, командир дивізії. З 1916 р. – генерал-лейтенант, із січня 1917 р. – командувач 34-го армійського корпусу. В серпні 1917 р. перетворив корпус на 1-й Український. У жовтні на з'їзді в Чигирині обраний отаманом Вільного козацтва. Взяв участь у війні з більшовиками, зокрема в боях проти 2-го гвардійського корпусу.

Генерал Павло Скоропадський, командир Українського корпусу, 1917 р.

Після нагородження орденом Червоного Орла.

В березні 1918 р. сформував опозиційну до Української Центральної Ради «Українську громаду» (пізніше – «Українська народна громада»), яка разом із демократично-хліборобською партією та партією земельних власників сформувала ліберально-демократичну альтернативу націонал-соціалістичній УЦР 29 квітня за згодою керівництва німецьких окупаційних військ на з'їзді Всеукраїнського з'їзду хліборобів був проголошений гетьманом Української Держави. Зрікся влади 14 грудня.

В еміграції в Німеччині взяв участь в організації Українського союзу хліборобів-державників, після розколу якого його прибічники об'єдналися у Союз гетьманців-державників, філії якого утворюються також в Австрії, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Чехословаччині, Франції. Заснував Український науковий інститут при Берлінському університеті.

Загинув 16 квітня 1945 р. під час бомбардування Берліна, похований в родинному склепі м. Оберсдорф.

Нагороди: Св. Анни IV ст. (1904), Св. Анни III ст. з мечами та бантом (1904), Св. Станіслава II ст. з мечами (1905), Св. Володимира IV ст. з мечами та бантом (1905), Св. Анни II ст. з мечами (1906), Св. Володимира III ст. (1909), Золота Георгіївська зброя (1905), Св. Георгія IV ст. (1914), Червоного Орла (Пруссія, 1918).

Гетьман із сім'єю.