Читать книгу Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвили - Страница 6

– До кінця хотів проявити свою повагу, але вище не поїду, та й машину шкода, – сказав хлопцям водій і вимкнув двигун.

Хлопці вийшли з машини й витягли рюкзаки.

– Звідси далеко? – спитав Сосо й подивився на гірську вершину.

– Пішки за годину піднімемось. Якщо підемо швидше, то й раніше, – відповів Дато.

– Тоді відпустимо того чоловіка, сніг свіжий – він дійсно даремно напружуватиме машину, – сказав Паата.

– Були б у мене ланцюги, я б вас підняв, а без них не доїде, точно знаю, совєцька ж машина…

Водій був явно задоволений легкою згодою хлопців і з радістю взяв гроші у Дато, що поквапливо рушив угору засніженою дорогою. Решта пішла за Дато, але повільніше, а Сосо кілька разів зупинявся по дорозі й уважно роздивлявся справді дуже красиву, засніжену ущелину.

– Сідай і малюй скільки хочеш, – посміхаючись, мовив Кахабер, знову дивуючись ранньому снігу.

– Справді рано випав, – погодився Сосо, і більше вони не розмовляли, оскільки знали, що людину, яка підіймається по засніженому схилу, більш за все втомлює розмова.

Невдовзі з’явився і монастир, він був таким красивим на фоні білих гір, що усі зупинились. Сосо ще й посміхнувся і більше до себе промовив улюблену фразу:

– Все ж найкращий художник…

– Хто? – спитав Паата, та Сосо не відповів і лише простягнув руку в бік монастиря, біля входу до якого стояв одягнений у рясу чернець разом з маленькою дівчинкою і дивився на гостей. Потім вони спустилися по дорозі й зустріли хлопців. Господар по-чернечому обійняв Дато і братів на знак привітання, а Сосо міцно потис руку.

– Це Сосо, наш друг, художник, я казав тобі, що він хотів піднятися, – сказав Дато ченцю, і всі скинули свої рюкзаки.

– Хай Господь водить вас лиш дорогами добра, – мовив чернець більше до Сосо, спробувавши закинути на плече його рюкзак – мовляв, що тут лишилось іти, однак Сосо не дав цього зробити і сам доніс рюкзак до монастиря, на біле подвір’я котрого було дійсно приємно дивитись. У монастирі лишилося лише кілька маленьких келій і трохи більша трапезна зала, де хлопці залишили продукти й взялися за приготування їжі.

Перед трапезою чернець промовив «Отче наш» і перехрестився. Хлопці взяли приклад з ченця, але найбільш старанною була маленька Ека, яка разом із батьком промовляла «Отче наш», а опісля, вдоволено поглянувши на нього, отримала похвалу. Навіть під час трапези маленька Ека поводила себе неначе велика господиня і так доглядала за гостями, що хлопці кілька разів посміхнулись. Батько був дуже щасливий і задоволений своєю маленькою панною й під час трапези ще кілька разів похвалив її. А Ека з великою любов’ю поцілувала свого дорогоцінного батька, який був досить значущою людиною і для цих хлопців, що було помітно з першого погляду.

Після трапези Дато порушив тишу і сказав те, про що, мабуть, думали й інші:

– Як рано тут сніг випав, у Тбілісі все ще тепла осінь.

– Така в нас країна, – мовив отець Теодоре, – маленька, проте дивовижна. Тут уже сніг, а на морі, мабуть, ще купаються. Бог дав цій маленькій країні усе, люди ж у ній втратили відчуття вдячності, а самого Бога забули.

– Чому? – раптом перебив Сосо, – люди в цій країні все одно пам’ятають Бога навіть попри заборону ходити до церкви. Якщо у країни погана влада, це не провина людей.

– Влада також складається з людей, – тепер уже чернець перебив Сосо. – І влада є частиною того народу, який ви зараз хвалите.

– Я нікого не хвалю, просто захищаю тих, які не мають права вибору і через це не можуть відповідати за тих поганих людей, які трапляються у владі. У народу відібрали право вибору, тому він не відповідальний за те, що відбувається у нашій країні, – сказав Сосо вже не так спокійно і поглянув на хлопців. У них були більш спокійні обличчя – вони знали, що Сосо завжди любив посперечатись, але не битись і до того ж ніколи не залишав супротивника ображеним, завжди намагаючись аргументувати свою позицію.