Читать книгу Ігри Майї - Делия Стейнберг Гусман - Страница 8

Вони теж обдаровані життям і дивовижним началом розуму. Майя грається і з ними, оскільки має продовжити їхнє життя і примножити форми зеленого світу.

Як і камені, рослини є доньками землі і неба. У пошуках таїни землі коріння дістається углиб, а під дією небесних тіл виникає гілля, квіт і плоди.

В рослинах урівноважуються дві сили: сила опірності і сила розростання. Вони ростуть, відкриваючись до сонця, і водночас укорінюються в матінку-землю, чинячи тим справдешній опір. Завдяки своїй укоріненості вони опираються вітрам і буревіям. Взимку вони сплять, скинувши листя, а влітку листя захищає їх від палючого сонячного проміння. Але вони живуть, являють себе, переміщуються і тішаться власним існуванням, подібно до того, як те роблять у свій спосіб люди.

Рослини всі різні. Навіть у світі флори помітні значні відмінності, зумовлені еволюцією. Бувають рослини найпростіші – маленькі й непомітні, і рослини великі й могутні, немов дерева, що прагнуть уподібнитися до людей.

Чи придивлялися ви коли-небудь до котрогось дерева? Його стовбур нагадує наше тіло. Від цього стовбура відгалужуються такі собі ноги, що вгрузли в землю, і такі собі руки, що тягнуться до неба. Ноги – це корені. Ними не ходять, але вони прагнуть укоренитися в свій світ вельми розумно. Сьогодні я бачила дерево, що росте серед скель, пробиваючись корінням між розколин і уникаючи твердіні каменя. Ці ноги-корені торують собі шлях, як і наші ноги, але це шлях стабільності, від якої залежить живлення, а від живлення – саме життя.

Гілки – це руки з зеленими пальцями. Дерева – рослини, які сягли вищого стану еволюції, – завжди перебувають у молитві. Вони моляться небу, зорям; славлять вітер, який їх пестить, і гомонять з пташками й комахами, які їх навідують. У дерев немає голови… Вони ще не можуть мислити, проте можуть відчувати. Попри омани Майї, що не день більшає людей, котрі знають, що дерева тріпотять і відчувають нас. Краса якоїсь хатньої рослини великою мірою залежить від нашого догляду і ласкавого поводження.

У рослин немає голови, але вони покірно прийняли від Бога розум. Квітка вбирається в різні барви, бо вміє дослухатися до голосу Майї і розуміє, що без цієї приваби не буде нових квітів. Квітка розчулює вітер і пташок, і вітер та пташки прилучаються до любовної гри між квітами. Пилок перелітає туди-сюди; так само – насіння, і повторюється одвічна гра життя, аби ніколи не зник з лиця землі зелений розмай.

Листочки живляться сонцем; вони обертаються горілиць до короля світил, а легенями – донизу, аби не вдихати пил, що його здіймає вітер. Листя вміє жити і вміє вмирати. Пожовтівши, воно падає на землю, граційно танцюючи, але завжди додержує мудрого добору, починаючи зі старих і нижчих гілок задля того, щоб молоді і вищі перетривали.

Квітка теж живиться сонцем, і повсякчас повертається до нього своїми пелюстками, щоб збагатитися цим небесним золотом. Потім, по завершенні свого циклу квітування, коли все в ній немов помирає, вона поступиться місцем плодові, що народиться із самопожертви квітки. А коли плід засохне і почне руйнуватися, з нової самопожертви виникне чергова насінина, яка, впавши в землю, пустить нові корені, нові стебла, нові молитовні рамена, а квіти і плоди стануть новими молитвами.

Рослини криють у собі величезні таємниці. Вони мають неймовірні чесноти, яких ми, люди, засліплені грою Майї, не годні поцінувати. Ми живимося рослинами, але надто мало знаємо їхні властивості. Одні рослини – лікувальні, інші – отруйні. Вони ані погані, ані добрі, вони просто мають свої властивості. Одні діють як снодійні, а інші пригнічують; одні плоди солодкі й смачні, інші – кислі й несмачні. Але кожна рослина для чогось слугує, кожна має свою функцію, яку сумлінно виконує, а ми навіть уявлення про те не маємо.

Давні мудреці вміли розмовляти з рослинами і перейняли від них багато чеснот та незвичайних властивостей. Так, вони були мудрецями, а ми – жертви ігор Майї. Так, вони готували дивовижні зела, а для нас існує лише марна самопожертва квітки в букеті.

Рослини не самотні створіння. Навпаки. Стільки різних істот живе в них і завдяки їм! Придивившись, ми побачимо сотні комах, що повзають у гіллі, аж до коріння, і, звісно, серед барвистих квітів та плодів… Дослухавшись, ми почуємо щебетання пташок, які ховаються в їхніх кронах. Та й чи можна уявити дерево без гнізда? Дерева – це оселя птахів, і коли заходить Сонце, розпочинається теркотіння пташок, які пурхають у пошуках прихистку на гілках…

Ми, люди, – коли нам дозволяє Майя, – теж прихильно ставимося до рослин. Ми живемо з ними, ми живимося ними, заквітчуємо себе і напахчуємо ними свої оселі. Гуляємо серед них і шукаємо під ними затінку влітку, а восени – прихистку від дощу.

Існують навіть невидимі для нашого ока створіння, що, мов ті нематеріальні гномики, ховаються серед гілок, вдячні істоті дерева, що прихищає їх.

Чи помічали ви коли-небудь, яке тепле дерево? З дерева роблять колиску, і з дерева роблять труну… У дереві є щось від життя і щось від смерті, щось від руху і щось від супокою. Це відображення опірності та розпросторення рослин…

Зупинившись і провівши руками по своєму стільцю, своєму робочому столі, відчувши під своїми пальцями тепло дерева, пам’ятай, що то була жива істота, яка віддала свою силу та опірність, щоб і далі слугувати не тільки іграм Майї, а й іграм та потребам людей.