Читать книгу Точка обману - Дэн Браун - Страница 26

Коркі Марлінсон, лауреат премії з астрофізики, провів Рейчел і Толланда до свого робочого місця і почав нишпорити, перебираючи інструменти і зразки породи. Він рухався, як міцно стиснута пружина, що ось-ось мала розпрямитися.

– Що ж, міс Секстон, – мовив він, тремтячи від радісного збудження, – зараз я прочитаю вам короткий, півхвилинний курс початкового метеоритознавства. Автор – Коркі Марлінсон.

Толланд підморгнув Рейчел – мовляв, виявляйте терплячість.

– Сприймайте його таким, як він є. Цей хлопець і справді колись хотів стати актором.

– Еге ж, а Майк мріяв стати поважним науковцем. – Із цими словами Коркі понишпорив у коробці з-під взуття, видобув звідти шматочки зразків породи і розклав їх на своєму робочому столі. – Перед вами – три основні типи метеоритів, що існують у Всесвіті.

Рейчел поглянула на три камінчики. Усі вони були схожі на грубі сфероїди завбільшки з м’ячик для гольфу. І кожен був розділений навпіл, аби було видно його поперечний перетин.

– Усі метеорити, – продовжив Марлінсон, – складаються з різної кількості нікелево-залізних сплавів, силікатів та сульфідів. Ми класифікуємо їх, виходячи зі співвідношення металу й силікатів.

Рейчел відчула, що півхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, аніж півхвилини.

– Ось цей перший зразок, – сказав Коркі, показуючи на блискучий чорний камінь, – метеорит із металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктиці кілька років тому.

Рейчел уважно придивилася до камінця. Він мав явно позаземний вигляд – булька важкого сіруватого заліза з обсмаленою та почорнілою зовнішньою кіркою.

– Цей обвуглений зовнішній шар називається «кора плавлення», – пояснив Коркі. – Вона утворюється в результаті дії надзвичайно високих температур під час входження метеорита в атмосферу. Всі метеорити мають таку обвуглену кірку. – І Марлінсон швидко перейшов до другого зразка. – А оцей зветься «кам’яно-залізним метеоритом».

Рейчел поглянула на камінь і відзначила, що він теж був обвуглений. Однак він мав світло-сірий колір, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментів – як у дитячому калейдоскопі.

– Гарненький який! – сказала Рейчел.

– Та що ви кажете, він просто розкішний! – І Коркі цілу хвилину розводився про високий вміст олівіну, що давав зеленуватий відблиск, а потім драматичним жестом узяв третій – останній – зразок і подав його Рейчел.

Вона взяла метеорит у руку. Цей камінь, сірувато-брунатного відтінку, нагадував граніт і був важчий за аналогічні земні камені, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення – обсмалена зовнішня поверхня.

– А оце, – мовив Коркі, даючи зрозуміти, що лекція добігає кінця, – типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенішого типу метеоритів. Понад дев’яносто відсотків знайдених на землі метеоритів підпадають під цю категорію.

Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, – шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руці, був схожий на звичайний земний камінь. За винятком обвугленої поверхні, він мав такий вигляд, наче його знайшли на березі моря.

Очі Коркі аж світилися від збудження.

– Метеорит, похований під кригою отут, на льодовику Мілна, – це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаєте. Кам’яні метеорити майже ідентичні нашим земним каменям вулканічного походження, і тому їх важко виявити. Це стає можливим завдяки суміші легких силікатів – польового шпату, олівіну та піроксену. Начебто нічого особливого.

«Та отож», – подумала Рейчел, віддаючи зразок.

– Цей метеорит схожий на звичайний камінь, який поклали до каміна і який там обвуглився.

Коркі вибухнув сміхом.

– Це ще той камін! Доменна піч і близько не здатна відтворити той жар, який відчуває метеорит, входячи в атмосферу Землі. Вони спопеляються!

Толланд із розумінням посміхнувся Рейчел.

– Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови.

– Візьмімо ось це, – сказав Коркі, беручи у Рейчел зразок метеорита. – Уявімо, що цей прибулець має розмір завбільшки з будинок. – З цими словами він підняв метеорит над головою. – Ось він пливе у космосі, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космічним холодом – мінус сто градусів за Цельсієм.

Толланд тихенько посміювався, вочевидь, він уже не раз був свідком театральної постановки «Прибуття метеорита на острів Елсмір» у виконанні Коркі.

Марлінсон почав поволі опускати зразок.

– Наш метеорит рухається до Землі. І коли він підлітає надто близько, сила земного тяжіння захоплює його, він прискорюється, прискорюється…

Рейчел спостерігала, як Коркі відтворює траєкторію метеорита, зображуючи його прискорення під дією сили тяжіння.

– І ось він уже мчить із шаленою швидкістю! – вигукнув Марлінсон. – Понад десять миль за секунду – це тридцять шість тисяч миль за годину! На висоті ста тридцяти п’яти кілометрів над поверхнею Землі він починає зазнавати дії атмосферного тертя. – Коркі несамовито затряс камінець, наближаючи його до крижаної долівки. – Впавши нижче ста кілометрів, він починає світитися! А тим часом щільність атмосфери зростає і тертя стає неймовірно сильним! Повітря довкола метеорита теж розжарюється, і матеріал на його поверхні плавиться від високої температури. – Коркі зашипів і забулькав, додаючи звукових ефектів до своєї розповіді. – Ось він швидко промайнув позначку вісімдесят кілометрів, і його поверхня нагрівається до восьмисот градусів за Цельсієм!

Рейчел спостерігала, не вірячи своїм очам, як лауреат премії з астрофізики з хлопчачим ентузіазмом стрясає метеорит, булькає і сичить.

– Шістдесят кілометрів! – вигукнув Марлінсон. – Наш метеорит наштовхується на стіну повітря. Воно надзвичайно щільне! Воно протидіє падінню з силою, що у триста разів перевищує силу тяжіння! – Коркі видав скреготливий звук автомобільних гальм і різко уповільнив рух космічного прибульця. – Метеорит враз охолоджується і припиняє світитися. Його політ стає невидимим. А розплавлена поверхня миттєво охолоджується до стану обвугленої кірки.

Рейчел почула, як Толланд засмучено простогнав, коли Коркі став навколішки, щоб зобразити фінальний акт – удар метеорита об землю.

– І ось, – сказав Коркі, – наш величезний метеорит проноситься в нижніх шарах земної атмосфери. – Стоячи навколішки, він зобразив, як камінь наближається до землі скісною траєкторією. – Він рухається в напрямку Північного Льодовитого океану під гострим кутом… падає… падає… схоже, що він зараз відскочить від поверхні океану, як плаский камінець… і нарешті… – З цими словами науковець доторкнувся зразком до крижаної долівки. – Геп!

Рейчел аж підскочила.

– Удар просто страшний! Метеорит вибухає! Його уламки розлітаються, кружляючи і підстрибуючи поверхнею океану. – І Коркі, як в уповільненому кіно, почав котити і перекидати зразок по уявній поверхні океану, наближаючи його до ніг Рейчел. – Один шматок метеорита скаче, перевертаючись, до острова Елсмір. – І Коркі притиснув камінець до великого пальця на нозі Рейчел. – Підскочивши на поверхні океану, він вистрибує на суходіл… – Камінь перемістився по язику черевика Рейчел і зупинився біля кісточки її ноги. – …і нарешті зупиняється аж на льодовику Мілна, де його швидко вкривають сніг та лід, захищаючи від атмосферної корозії. – Коркі підвівся і усміхнувся.

Рейчел аж рота роззявила від подиву, надзвичайно вражена розповіддю. А потім розсміялася і сказала:

– Що ж, докторе Марлінсон, ваше пояснення вийшло винятково…

– Наочним? – підказав Коркі.

– Десь так, – посміхнулася Рейчел.

Науковець знову подав їй зразок.

– Ось погляньте на поперечний перетин.

Рейчел подивилася, але нічого особливого не помітила.

– Поверніть його на світло, – підказав Толланд приязно. – І придивіться ретельніше.

Рейчел піднесла камінь до очей і повернула його на світло сліпучих галогенних ламп. І нарешті побачила – малесенькі блискучі металеві вкраплення. Десятки їх було розпорошено по всій поверхні перетину, наче малесенькі краплини ртуті, кожна приблизно міліметр завбільшки.

– Ці маленькі краплинки називаються хондри, – пояснив Коркі. – І вони трапляються лише в метеоритах.

Рейчел примружилася і поглянула на краплинки.

– А й справді, я ніколи не бачила нічого подібного.

– І не побачите! – з упевненістю заявив Коркі. – Хондри – це така геологічна структура, якої на Землі просто не існує. Деякі з них є надзвичайно древніми; вочевидь, вони складаються з первісних матеріалів Усесвіту. Інші – набагато молодші, на кшталт тих, що ви тримаєте у себе в руці. Хондрам у цьому метеориті всього-на-всього сто дев’яносто мільйонів років.

– Сто дев’яносто мільйонів років – це молодий вік?

– Аякже, чорт забирай! Для космосу це все одно, що вчора. Утім, найголовніше в камінці те, що він містить хондри, що є беззаперечною ознакою метеорита.

– Гаразд, – погодилася Рейчел. – Хондри – це переконливо. Зрозуміла.

– І насамкінець, – важко зітхнув Коркі, – якщо кора плавлення та хондри вас не переконали, то ми, астрономи, маємо стовідсотково надійний метод підтвердження метеоритного походження, здатний переконати останнього бовдура.

– Що це за метод?

Науковець невимушено знизав плечима.

– Ми просто використовуємо петрографічний поляризаційний мікроскоп, рентгенівський флуоресцентний спектрометр, аналізатор нейтронної активації або індукційний спектрометр для вимірювання феромагнітних коефіцієнтів.

Толланд аж застогнав.

– А тепер він просто викаблучується. Насправді Коркі хоче сказати, що метеоритне походження каменя можна довести, визначивши його хімічний склад.

– Гей, моряче! – скипів Марлінсон. – Залиш науку науковцям, добре? – Й одразу ж додав, обернувшись до Рейчел: – У породах земного походження нікель трапляється або у високих концентраціях, або в надзвичайно низьких – середини тут немає. Однак у метеоритах така середина існує. Тому коли ми, аналізуючи склад зразка, виявляємо, що концентрація нікелю перебуває в середньому діапазоні величин, то можемо без найменшого сумніву гарантувати, що цей зразок має метеоритне походження.

Рейчел урвався терпець.

– Добре, панове: кора плавлення, хондри, середній діапазон вмісту нікелю – все це докази космічного походження. Загалом я зрозуміла, що до чого. – Вона поклала зразок на стіл Коркі. – Але навіщо тут я?

Коркі зловісно зітхнув.

– Хочете побачити зразок метеорита, який знайшла НАСА в товщі льоду під нашими ногами?

«Поки я не луснула з досади – будь ласка», – подумала Рейчел.

Цього разу Коркі не став нишпорити в коробці з-під взуття. Він засунув руку до нагрудної кишені й видобув звідти шматочок каменю. Він мав форму CD-диска, був приблизно дюйм завтовшки, а своїм складом скидався на кам’яний метеорит, який вона щойно бачила.

– Це шматочок зразка, який ми висвердлили вчора. – І з цими словами Коркі подав диск Рейчел.

На вигляд нічого особливого в тому диску не було. Важкий помаранчево-білий камінь. Частина обідка обвуглена й чорна. Це напевне була частина зовнішньої поверхні метеорита.

– Бачу, тут є кора плавлення, – відзначила Рейчел.

Коркі кивнув.

– Так, цей зразок взяли ближче до краю метеорита, тому на ньому і досі є кірка.

Рейчел нахилила диск убік, під світло і помітила маленькі металеві вкраплення.

– А ось і хондри.

– Правильно, – сказав Коркі голосом, що тремтів від ентузіазму. – Можу вам сказати, що перевірка цієї штуки під петрографічним поляризаційним мікроскопом виявила, що вміст нікелю в ній перебуває в середньому діапазоні величин, який не зустрічається в земних породах. Вітаю – ви щойно успішно підтвердили, що камінь, який тримаєте в руці, прилетів до нас із космосу.

Рейчел розгублено поглянула на нього.

– Докторе Марлінсон, це метеорит. Певна річ, що він прилетів сюди з космосу. Може, я випустила щось важливе?

Коркі й Толланд обмінялися поглядами людей, що володіли якимись знаннями. Толланд поклав руку на плече Рейчел і тихо прошепотів:

– А тепер переверніть його.

Рейчел перевернула диск, щоб роздивитися його протилежний бік. Її мозку знадобилася лише якась невловна мить, щоб обробити й усвідомити те, що вона побачила.

Істина вдарила її, як величезна вантажівка.

«Але ж це неможливо!» У неї аж щелепа відвисла від здивування, однак, дивлячись на камінь, вона поступово усвідомила, що поняття «неможливо» щойно назавжди змінилося в її свідомості. У камені виднілася закарбована форма, яка в земній породі видалася б цілком банальною, однак у метеориті вона здавалася просто неймовірною.

– Та це ж… – затнулася Рейчел, мало не втративши дар мови. – Це ж комаха! Цей метеорит містить скам’янілі рештки комахи!

І Толланд, і Коркі аж сяяли з радощів.

– Ласкаво просимо на наш корабель, – пожартував Коркі.

Від напливу емоцій Рейчел на якусь мить оніміла, але навіть у такому ошелешеному стані вона спромоглася розібратися, що, поза всяким сумнівом, ця скам’янілість колись була живим біологічним організмом. Скам’янілий відбиток, приблизно три дюйми завдовжки, схоже, був колись черевною частиною якогось великого жука або повзучої комахи. Сім пар суглобчастих кінцівок ховалися під захисним панциром, що складався з сегментів – як у броненосця.

У Рейчел аж у голові запаморочилося.

– Комаха з космосу…

– Це морський тарган, – зауважив Коркі. – Комахи мають три пари ніг, а не сім.

Та Рейчел ледь чула його. Вона витріщалася на комаху, і у неї аж голова обертом ішла.

– Тут чітко видно, – зазначив Коркі, – що верхній панцир сегментований на пластини, як у земної мокриці, однак два виступаючі хвостові подовження вирізняють її як організм, ближчий до воші.

Але Коркі вже випав зі свідомості Рейчел. Класифікація істот більше не мала значення. Компоненти мозаїчної головоломки з тріском з’єдналися докупи: і таємничість президента, і радісне збудження, що панувало серед працівників НАСА…

У цьому метеориті – скам’янілі рештки комахи! Не якась там дрібна бактерія, а доволі складна біологічна форма! Це доказ того, що десь у Всесвіті також існує життя!