Читать книгу Точка обману - Дэн Браун - Страница 31

На льоду посеред житлосфери НАСА вивищувалася конструкція на трьох опорах заввишки вісімнадцять футів, зроблена з комбінованого риштування. Вона скидалася на щось середнє між нафтовою вишкою та неоковирною моделлю Ейфелевої вежі. Рейчел уважно розглядала споруду, і їй було невтямки – як за допомогою цієї штуки можна дістати гігантський метеорит?

Під конструкцією до металевих пластин, що стирчали з льоду, важкими болтами було прикручено кілька лебідок. Металеві троси спускалися у вузькі, просвердлені в кризі отвори. Кілька дебелих співробітників НАСА по черзі обертали лебідки. З кожним зусиллям троси у просвердлених отворах піднімалися на кілька дюймів, наче чоловіки витягували корабельний якір.

«Я чогось явно не розумію», – подумала Рейчел, підійшовши разом з іншими до свердловин.

– Вирівняйте тягу, чорт забирай! – пролунав неподалік гучний жіночий голос, що звучав з мелодійністю механічної пилки.

Рейчел озирнулася і побачила невисоку жінку в яскраво- жовтому комбінезоні, заляпаному мастилом. Вона стояла спиною до глядачів, проте не залишалося сумнівів, що саме вона керує ходом усієї операції. Роблячи якісь позначки на планшеті, жінка бігала назад-вперед, немов розлючений буровий майстер.

– Тільки не кажіть, що втомилися, ви ж не жінки!

Коркі подав голос:

– Агов, Норо! Кидай командувати хлопцями з НАСА і йди краще пофліртуй зі мною!

Жінка навіть не обернулася до нього.

– Це ти, Марлінсоне? Твій писклявий голосок я впізнаю будь-де. Приходь, коли досягнеш статевої зрілості!

Коркі обернувся до Рейчел:

– Нора, як завжди, зігріває нас своїм шармом.

– Я все чую, космонавте, – огризнулася доктор Менгор, не відриваючись від планшета. – А якщо ти зараз свердлиш поглядом мої сідниці, то зважай, що ці полярні штани додають фунтів тридцять ваги, не менше.

– Нема проблем, – заспокоїв Марлінсон, – мене зводить з розуму зовсім не твоя товстелезна, як у сибірського мамонта, дупа, а твоя приваблива й доброзичлива натура!

– Йди під три чорти!

Коркі розсміявся.

– Маю для тебе надзвичайну новину, Норо. Схоже, ти не єдина жінка, яку завербував президент.

– Чорт, звичайно ж ні! Адже він ще й тебе завербував.

Толланд вирішив втрутитися.

– Норо! У тебе знайдеться хвилинка, щоб з деким познайомитися?

Зачувши голос телезірки, Нора відразу ж кинула писати й обернулася. Суворий вираз умить зник з її обличчя.

– Майку! – Вона радісно кинулася йому назустріч. – Давно я тебе не бачила! Аж кілька годин!

– Я фільм редагував.

– Ну і як мій сюжет?

– Ти маєш чарівний вигляд.

– Він використовував спецефекти, – докинув Коркі.

Нора проігнорувала цю ремарку, бо дивилася на Рейчел з люб’язною, але холодною посмішкою. А потім перевела погляд на Толланда.

– Сподіваюся, ти не кепкуєш з мене, Майку?

Мужнє обличчя Толланда чомусь спалахнуло ніяковим рум’янцем, коли він відрекомендовував жінок одну одній.

– Норо, хочу познайомити тебе з Рейчел Секстон. Міс Секстон працює в розвідувальній службі, а тут опинилася на прохання президента. Її батько – сенатор Седжвік Секстон.

На обличчі Нори з’явилося сум’яття.

– Не хочу навіть удавати, ніби розумію, що тут до чого. – Нора подала Рейчел руку, так і не знявши рукавичку. Її рукостискання не відрізнялося щирістю. – Ласкаво просимо на вершину світу.

Рейчел посміхнулася.

– Спасибі.

Її здивувало, що Нора Менгор, попри свій гучний та різкий голос, виявилася миловидною і пустотливою жінкою. Коротко підстрижене й акуратно укладене каштанове волосся з сивиною, великі очі дивляться уважно і ясно, немов два крижані кристали. Рейчел імпонувала сталева упевненість, яка відчувалася в цій жінці.

– Норо, – звернувся до неї Толланд, – знайдеш пару хвилин, щоб роз’яснити Рейчел, чим ви тут займаєтеся?

Нора здивовано звела брови:

– А ви вже звете одне одного на ім’я? Ой-ой!

Марлінсон аж застогнав.

– Майку, я тебе попереджав!

Нора Менгор організувала Рейчел екскурсію довкола вежі, а Толланд і решта чимчикували позаду, розмовляючи.

– Бачите ці отвори в льоду, просто під триногою? – запитала Нора, показуючи під ноги.

Її початкову холодну стриманість змінила гарячкова пристрасть, бо вона, вочевидь, любила свою роботу.

Рейчел кивнула, уважно роздивляючись отвори в кризі. Кожна з дірок мала в діаметрі приблизно фут, і в ній виднівся сталевий трос.

– Отвори залишилися ще з того часу, коли ми тут висвердлювали зразки породи і робили рентгенівські знімки метеорита. Тепер ми використовуємо їх як входи для потужних гвинтів, які ми опустили крізь порожні шахти і всвердлили в метеорит. Закріпивши гвинти, ми в кожну з дірок спустили міцний плетений трос приблизно двісті футів завдовжки, прикріпили до гвинтів могутніми гаками і зараз просто піднімаємо метеорит лебідками. Знадобиться кілька годин, щоб ці хлопці-молодці витягнули його на поверхню. І він піднімається, хоча й повільно.

– Здається, я не все розумію, – зізналася Рейчел. – Метеорит лежить під тисячами тонн льоду. Як же ви його піднімаєте?

Нора показала на вершину конструкції, звідки вертикально, зверху вниз, світив тонкий яскраво-червоний промінь. Рейчел і раніше його бачила, але вирішила, що це оптичний індикатор, який вказує точне місце, де розташовується метеорит.

– Напівпровідниковий лазер на арсеніді галію, – пояснила Нора.

Рейчел уважно придивилася до променя і нарешті помітила, що він встиг пропекти крихітний отвір у кризі і тепер світив униз, у крижані глибини.

– Це дуже гарячий промінь, – мовила Нора. – Ми поступово нагріваємо метеорит, у міру того як він піднімається нагору.

Рейчел нарешті збагнула просту геніальність плану, який замислила ця жінка. Нора просто спрямувала лазерний промінь униз, розтоплюючи лід і нагріваючи сам метеорит. Камінь був надто щільним, щоб лазер міг розплавити його, але він вбирав у себе його тепло, поступово стаючи достатньо гарячим для того, щоб розтопити лід навколо. Він сам прокладав собі шлях на поверхню. А лід, що танув над метеоритом, водою стікав униз, заповнюючи шахту.

Як гарячий ніж, що проходить крізь замерзлий брусок масла.

Нора кивнула на людей біля лебідок:

– Генератори не витримують такої напруги, ось я і використовую людську силу.

– Дурниці! – весело відгукнувся один із робітників. – Вона поставила нас сюди просто тому, що любить дивитися, як ми ішачимо.

– Заспокойся, – відказала Нора. – Ви, зніжені хлоп’ята, два дні скаржилися на холод. От я вас і зігріла. А тепер – крутіть!

Робітники розсміялися.

– А навіщо ці пілони?

Рейчел показала на кілька помаранчевих дорожних конусів, установлених навколо вежі начебто абсолютно довільно. Такі самі конуси Рейчел бачила і довкола самого купола.

– Найважливіший інструмент гляціолога, – пояснила Нора. – Ми звемо їх «ССЗН». Ця абревіатура означає «Стань сюди і зламай ногу».

Вона підняла один із конусів. Під ним виявився круглий отвір, що, немов бездонний колодязь, ішов углиб льодовика.

– Сюди краще не ступати. – Нора поставила конус на місце. – Ми свердлили ці дірки по всьому льодовику, щоб вивчити склад товщин льоду. Як і в археології, час, упродовж якого об’єкт лежав прихованим від очей, визначається глибиною, на якій його виявили. Що глибше залягає камінь, то довше він там лежить. Так само, коли щось раптом знаходять під товщею льоду, можна встановити, коли це «щось» туди потрапило, за кількістю криги зверху. А щоб упевнитися в точності показників, ми вимірюємо й товщину сусідніх ділянок. Таким чином упевнюємося, що лід однорідний, тобто не зруйнований землетрусами, стисненнями, обвалами і тому подібними катаклізмами.

– І яким же виявився цей льодовик?

– Абсолютно бездоганним, – відповіла Нора. – Цілісний моноліт. Ані розломів, ані льодових завихрень. Такі метеорити ми називаємо статичними об’єктами. І лежить він тут неторканим та неушкодженим від того самого моменту, як приземлився, – з 1716 року.

Рейчел була в захваті.

– Ви дізналися точний рік падіння?

Здавалося, Нору здивувало це запитання.

– Чорт забирай, так! Для того мене сюди і покликали. Я ж умію «читати» лід. – І вона показала на акуратний штабель трубок льоду. Кожен із цих прозорих стовпів був помічений оранжевою биркою. – Ось ці льодові палиці є цінними геологічними зразками. – Вона підвела Рейчел до «труб». – Якщо придивитися уважно, можна побачити окремі шари льоду.

Нахилившись, гостя дійсно змогла розгледіти, що стовпи складаються з фрагментів, які різняться і прозорістю, і відтінком. Навіть товщина шарів була дуже різною – від кількох міліметрів до п’яти сантиметрів.

– Узимку на шельфовий лід падає сніг, – пояснила Нора, – а навесні відбувається часткове танення. Тому кожен сезон додає новий компресійний шар. Ми починаємо зверху, з останньої зими, і робимо зворотній відлік.

– Наче кільця на деревах?

– Не все так просто, міс Секстон. Не забувайте, що нам доводиться вимірювати сотні футів нашарувань. Необхідно звірятися з кліматичними маркерами, щоб не наробити помилок. А такими маркерами є звіти про кількість опадів, відомості про забруднення повітря і тому подібна інформація.

До них підійшов Толланд з колегами. Майкл усміхнувся Рейчел.

– Вона знає багато цікавого про лід, еге ж?

Дивно, але Рейчел зраділа, побачивши його.

– Так, вона надзвичайно цікава жінка.

– До речі, – кивнув Толланд, – доктор Менгор має рацію стосовно 1716 року. НАСА вирахувала такий самий рік удару метеорита об землю ще задовго до того, як ми тут з’явилися. А доктор Менгор свердлила свої отвори, вивчала зразки і дійшла того ж висновку, підтвердивши результати космічної агенції.

Рейчел була неймовірно вражена.

– І до речі, – зауважила Нора, – саме 1716 року спостерігачі бачили яскраву кулю в небі над північчю Канади. Цей випадок увійшов до історії під назвою «Юнгерсольське падіння», на честь людини, яка багато займалася його дослідженням.

– Отже, – додав Коркі, – відповідність між зафіксованою істориками датою і датою, встановленою експериментальним шляхом, свідчить про те, що наш камінь – шматок того самого метеорита, падіння якого було зареєстровано 1716 року.

– Докторе Менгор! – покликав один з робітників. – Уже видно гаки.

– Екскурсію закінчено, хлопці, – заявила Нора. – Настає момент істини. – Вона схопила складаний стілець, видерлася на нього і щосили закричала: – Всім сюди! За п’ять хвилин витягуємо!

Усі науковці, що перебували в куполі, наче піддослідні собаки Павлова, що реагують на дзвінок до обіду, кинули свої справи і поквапилися до зони витягання.

Нора Менгор стала руки в боки і обвела поглядом свої володіння.

– Ну що ж, підіймаймо «Титанік»!