Читать книгу Зелений Змій, або Алкогольні спогади - Джек Лондон, William Hootkins - Страница 2

Це найшло та мене в день виборів. Був спекотний каліфорнійський полуденок. Я виїхав верхи з ранчо в Місячну Долину, до невеличкого села, щоб голосувати за або проти реформ, внесених до конституції штату Каліфорнія. День був спекотний, і я випив кілька разів ще до голосування, а після голосування теж перехилив чимало. А тоді поїхав виноградом, укритими пагорками та хвилястими випасами ранчо і доїхав до ферми саме вчасно, щоб ще раз випити та сісти вечеряти.

– Як ти голосував, чи за, чи проти жіночого рівноправ’я – запитала мене Чармейн.

– Я голосував за.

Вона здивовано скрикнула. Бо – хай це буде відомим – за часів своєї молодості я, хоч і був палкий демократ, а ставився опозиційно до жіночого рівноправ’я. Навіть пізнішими роками, ставши толерантнішим, я залишився байдужим до цього неминучого соціального питання.

– Але чому ж ти голосував за? – спитала Чармейн.

Я одповів, одповідав докладно й роздратовано. Що більше я промовляв, то більш дратувався. (Ні, я не був п’яний. Кінь, що я на ньому їхав, звався «Розбишака!». Хотів би побачити, як п’яний здолав би сісти на нього верхи.)

Але я – так би мовити – був на підпитку, почував себе «легко». Якось приємно схвильованим.

– Коли жінки матимуть право голосу, вони голосуватимуть за заборону алкоголю, – сказав я. – Вони, жінки, сестри та матері, і ніхто, як тільки вони, заб’ють цвяха в труну Зеленого Змія.

– Але ж я гадала, що ти приятелював із Зеленим Змієм, – зауважила Чармейн.

– Я приятелюю. Приятелював. Тепер не приятелюю. Найменше приятелював з ним і тоді, коли був він зі мною, і коли здавалося, що я найбільший його приятель. Він цар усіх брехунів. Він сама щирість. Він могутній товариш, з яким себе почуваєш у товаристві богів. Але він також у спілці з Безносою. Його шлях веде до голої правди та до смерті. Він дає ясні мрії та брудні видіння. Він ворог життя та навчитель мудрості – мудрості тогосвітньої. Він убивця з закривавленими руками, що нищить юність.

Чармейн дивилася на мене, і я знав, що вона дивується, де я так насмоктався.

А я говорив далі й далі. Говорив натхненно. Кожна думка у мене в мозку була на своєму місці. Кожна думка в своїй маленький комірці, вже зодягнена, причаїлася біля дверей, наче в’язень опівночі, чекаючи, коли вирветься на волю. І кожна думка була барвистим образом, живим, гострим, безпохибним. Мозок мені залило яскраве, біле світло алкоголю. Зелений Змій в палкому пориві щирості виказував свої найглибші таємниці, а я був його промовцем. Спогади з минулого життя вставали та шикувалися в лави, наче військо на великому параді. Мені лишалося тільки вибирати, що заманеться. Я був владарем думки, господарем слова та свого величезного досвіду, безпомилково та вміло вибираючи докази й будуючи промову. Так вабить та вводить в облуду Зелений Змій, химерно загострюючи розум, нашіптуючи фатальні інтуїції правди та освітлюючи багряним світлом одноманітне наше животіння.

Я змалював Чармейн своє життя та вдачу. Я не був алкоголіком від природи. Я народився без органічного нахилу до алкоголю. Не був цей нахил у мене спадковим. Я набув його згодом. Коштом мук. Я гидував алкоголем більш, аніж ліками. Навіть тепер мені не подобається його смак. Я п’ю його тільки тому, що дає він піднесення. Але від п’ятого аж до двадцять п’ятого року життя свого мені й того піднесення не треба було. Двадцять років поклав я на те, щоб звикнути до алкоголю, призвичаїти до нього організм, який раз у раз повставав проти цього. Так прищепив я собі звичку випивати.

Я змалював свою першу зустріч із Зеленим Змієм, розповів, як уперше сп’янів, яку мав до нього огиду: доступність алкоголю – ось що найбільш заохочувало мене випивати. Та не лише доступність. Усе моє колишнє життя призводило мене до цього, – життя, що тоді тільки-но розгорталося. Ким я тільки не був: хлопчиком-газетярем на вулицях, матросом, копачем, волоцюгою, що валандався далекими країнами. Коли люди збиралися докупи, щоб поділитися думками, похвалитися, попалювати, забути тяжку працю безпросвітних днів та ночей, то завжди це бувало за чаркою горілки.

Салун був місцем зборів. Чоловіки сходилися туди так само, як первісні люди, дикі, їхні пращури, збиралися навколо багаття, сідаючи навпочіпки, або біля вогнища, запаленого перед входом до їхніх печер.

Я нагадав Чармейн очеретяні халупи на островах Тихого океану, куди їй заборонено було заходити. Кучеряві канібали тікали туди від свого жіноцтва та пиячили й бенкетували на самоті. Це були святі місця, куди табу забороняло вхід жінкам під загрозою смерті. Ще юнаком я сам тікав до салуну від обмеженого кола жіноцтва до широкого вільного світу чоловіків. Усі шляхи вели до салуну. Тисячі шляхів романтики та пригод збігалися в салуні, а звідти провадили в широкий світ.

– Річ у тім, – закінчив я свою промову, – що ця доступність алкоголю дала мені смак до нього. Я призвичаївся не звертати увагу на прикрі наслідки пияцтва, і ось тепер мене вже тягне до чарки. Двадцять років покладено на те, щоб прищепити мені смак до горілки. Протягом наступних десяти років вона мені ще більш до вподоби припала. Але добра я не бачив від того, що гасив свою згагу. Я на вдачу веселий, життєрадісний, а коли гуляю з Зеленим Змієм, то завжди мене посідає отой проклятий якийсь песимізм.

– Але – поспішив я додати (як завжди спішу додавати) – Зеленому Змієві треба віддати належне. Він говорить правду. В тім-то й лихо. Те, що зветься правдою життя, не є правда. Це лише життєва брехня, що на ній усе ґрунтується, і Зелений Змій виявляє цю брехню.

– Це не красить життя, – сказала Чармейн.

– Цілком слушно, – відповів я: – Тут-то й лихо. Зелений Змій веде до смерті. Через те я й сьогодні голосував за реформи. Я оглянувся на своє минуле життя і побачив, що доступність алкоголю заохотила мене до нього. Алкоголіків від природи небагато на світі. За справжнього пияка я вважаю людину, яка органічно потребує алкоголю та непереможно прагне його. Більшість завзятих п’яниць змалку не мали, потягу до алкоголю, а навіть відчували огиду до нього. Не заохотила їх ні перша, ні двадцята, ні сота чарка, а просто вони почали потрохи звикати до вина, так, як звикають люди палити; щоправда, значно легше навчитися палити, аніж пити. Звикають люди тому, що алкоголь такий доступний. Жінки добре це знають. Воно скошується на них: жінках, сестрах і матерях. Коли дати їм право голосу, то вони голосуватимуть за заборону алкоголю. Головне те, що прийдешні покоління не відчуватимуть брак алкоголю. Не знаючи смаку горілки і не відчуваючи потягу до алкоголю, вони обійдуться й без нього. Життя стане соковитішим, змістовнішим для майбутніх поколінь юнаків, а також для жінок, які підуть попліч із ними.

– Чому ти всі ці думки не запишеш на папері, щоб урятувати прийдешні молоді покоління чоловіків і жінок? – запитала Чармейн: – Чому не напишеш, щоб навчити жінок, сестер та матерів, за що їм голосувати?

– Спогади алкоголіка, – криво посміхнувся я, – або швидше, Зелений Змій. Бо це ж він сидів тут зі міною за столом, це він так палко промовляв і раптом скривив мою посмішку.

– Ні, – відповіла Чармейн, що за прикладом усіх жінок відхрещувалась від Зеленого Змія:

– Ти довів, що ти не алкоголік, а лише людина, яка призвичаїлась пити. Один із тих, що зазнайомився із Зеленим Змієм і багато років ішов поруч із ним. Напиши про це книжку і назви її Алкогольні спогади.