Читать книгу Гордість і упередженість - Джейн Остин - Страница 1

Загальновизнаною істиною є те, що одинак – та ще й при грубеньких грошах – неодмінно мусить прагнути одружитися.

Хоч як би мало було відомо про почуття та погляди такого чоловіка, коли він уперше з'являється на новому місці, ця істина настільки міцно сидить у головах навколишніх родин, що на новоприбулого дивляться як на законну власність тієї чи іншої дочки.

– Мій дорогоцінний містере Беннет, – якось звернулася дружина до свого чоловіка, – ви чули, що Недерфілд-Парк нарешті здається в найми?

Містер Беннет відповів, що не чув.

– А він-таки здається в найми, – знову мовила вона, – бо місіс Лонг щойно там була і все мені про це розповіла.

Містер Беннет промовчав.

– Невже вам нецікаво, хто найняв його?! – нетерпляче вигукнула його дружина.

– Ви якраз хотіли про це розповісти, тож я не заперечую.

Його слова прозвучали як заохочення.

– Так от знайте, любий мій, що – за словами місіс Лонг – Недерфілд винайняв якийсь багатий молодий чоловік з північної Англії. Він приїхав у понеділок у фаетоні, запряженому четвериком, щоб обдивитись; і це місце настільки йому сподобалося, що він тут же про все домовився з містером Морісом: вселитися до Михайлового дня і прислати туди когось із слуг до кінця наступного тижня.

– А як його звуть?

– Бінглі.

– Він одружений чи одинак?

– Ой, та, звичайно ж, одинак, любий мій! Одинак із великим статком: чотири чи п'ять тисяч на рік. Для наших дівчаток це просто знахідка!

– Не розумію, до чого тут вони?

– Вельмишановний містере Беннет, – відказала його дружина. – Ви мене просто вражаєте вашою нетямущістю! Невже незрозуміло, що я думаю про його одруження з однією з них?

– А він що – має намір одружитись і осісти тут?

– Намір? Дурниці! До чого тут це! Але цілком може статися, що він покохає когось із них, тож вам неодмінно треба зробити йому візит, як тільки він з'явиться.

– Я не бачу для цього слушного приводу. Чому б не з'їздити вам та дівчатам без мене, а може, взагалі нехай їдуть самі – і це було б навіть краще, бо ви такі ж гарні, як і вони, і з усього товариства містер Бінглі обере саме вас.

– Любий мій, ви мені лестите. Колись я дійсно була гарною, але тепер ні на що екстраординарне я не претендую. Коли у жінки п'ятеро дорослих дочок, то їй не слід перейматися власною красою.

– Гай-гай, у таких випадках жінкам уже зазвичай нічим перейматися.

– Але, голубе мій, чому б вам дійсно не сходити в гості до містера Бінглі, коли він тут з'явиться?

– Та кажу ж вам – немає приводу.

– Але ж подумайте про наших дочок. Лиш уявіть собі, як вдало можна було б прилаштувати одну з них! Сер Вільям і леді Лукас підуть неодмінно саме з цього приводу, бо інакше, ви ж знаєте, – вони не роблять візитів новоприбулим. Ви просто мусите піти, бо як же ми зможемо побувати там, якщо там не побуваєте ви?

– Не перебільшуйте. Не сумніваюся, що містер Бінглі й так буде радий вас бачити; а я ж надішлю йому з вами записку, в якій висловлю мою радісну згоду з його бажанням одружитися з тією з наших дівчат, яка сподобається йому найбільше, хоча я просто не зможу не замовити декілька добрих слів за мою маленьку Ліззі.

– Сподіваюся, що нічого такого ви не зробите. Чим вона краща за інших? Вродою їй далеко до Джейн, а веселою вдачею – далеко до Лідії. Та ви чомусь завжди віддаєте перевагу саме їй.

– Вони не потребують рекомендацій, бо не мають нічого такого, що можна було б вихваляти, – відповів чоловік. – Усі вони дурноверхі та неосвічені – як і інші дівчата. Ліззі ж дещо кмітливіша за своїх сестер.

– Містере Беннет, як ви можете так зневажливо відзиватися про власних дітей? Чи вам просто подобається навмисне дратувати мене? Ви зовсім не поважаєте мої слабкі нерви.

– Серденько, ви неправильно мене зрозуміли. Ваші слабкі нерви викликають у мене надзвичайну повагу. Вони – мої давні друзі. Останні двадцять років я тільки й чую, як ви з теплотою згадуєте про них.

– Ви просто не знаєте, як я страждаю!

– Однак я сподіваюся, що ви одужаєте і ще встигнете побачити, як сюди приїде сила-силенна молодиків із доходом чотири тисячі фунтів.

– Та нехай їх буде хоч двадцять – усе одно з цього ніякого пуття не буде, доки ви не відвідаєте їх.

– Даю вам слово, люба моя, що коли їх тут буде двадцять, то я неодмінно відвідаю їх усіх.

Містер Беннет являв собою настільки чудернацьке сполучення кмітливості, сарказму, стриманості й вередливості, що і двадцяти років подружнього життя не вистачило його дружині, аби сповна зрозуміти його характер. Її ж власний характер зрозуміти було не так важко. Вона являла собою жінку недалеку, малоосвічену і примхливу. Коли бувала чимось невдоволеною, то удавала, що в неї нервовий розлад. Справою свого життя вона вважала видання заміж своїх дочок; його втіхою – ходіння по гостях та плітки.