Читать книгу Гордість і упередженість - Джейн Остин - Страница 8

О п'ятій годині дві хазяйки пішли вдягатись, а о пів на сьому Елізабет запросили до обіду. На численні ввічливі розпитування, що полилися невпинним потоком, тільки-но почався обід і під час яких Елізабет з приємністю для себе відзначила велику стурбованість містера Бінглі станом здоров'я Джейн, вона не могла дати втішної відповіді – її сестрі зовсім не стало краще. Сестри, зачувши це, ще двічі-тричі повторили – які вони засмучені, як це взагалі жахливо, коли хтось сильно застуджується, і як сильно їм не подобається хворіти самим, а потім про цю тему і не згадували. Їхня байдужість до Джейн (коли її не було поруч) поновила в Елізабет усю її початкову неприязнь до них.

Єдиним з компанії, хто викликав у неї хоч якусь симпатію, був їхній брат. Його турбота про Джейн була очевидною, а та ввічливість, з якою він ставився до неї самої, – надзвичайно приємною, тож Елізабет значною мірою позбулася відчуття, що вона тут незвана гостя – а саме такою, як їй здавалось, і вважали її всі інші. Всі інші її вже ледь помічали. Міс Бінглі пожадливо прислухалась і придивлялась до містера Дарсі, сестра її з не меншою пожадливістю робила те саме; а містер Герст, поруч з яким сиділа Елізабет, – був млявий чоловічок, котрий жив для того, щоб пити, їсти і грати у карти; він так і не зметикував, що сказати, коли дізнався, що їй більше подобаються прості страви, а не рагу.

Коли обід скінчився, Елізабет хутенько повернулася до Джейн, а міс Бінглі почала гудити її відразу ж по тому, як за нею зачинилися двері. Виявилося, що і манери у неї погані – суміш бундючності та нахабства, – і розмову підтримувати вона не вміє, і взагалі – не має вона ні стилю, ні смаку, ні краси. Місіс Герст, яка була тієї ж думки, додала:

– Коротше кажучи, вона може похвалитися тільки тим, що вона – прекрасний ходок, і більше нічим. Ніколи не забуду, як вона виглядала сьогодні вранці. А виглядала просто якоюсь несамовитою.

– Твоя правда, Луїзо. Я ледь не розреготалась. Її прихід – така дурість! Це ж треба – мчати полем через те, що сестра застудилась! А її волосся – неохайне, розпатлане!

– Та ото ж. А її нижня спідниця! Гадаю, ти бачила її нижню спідницю – вона вся була у грязюці, цього не змогло приховати навіть приспущене плаття.

– Може, змальована тобою картина й є надзвичайно точною, Луїзо, – мовив містер Бінглі, – але все це уникло мого погляду. Мені здалося, що міс Елізабет Беннет виглядала надзвичайно добре, коли зайшла сьогодні вранці до кімнати. А її брудної нижньої спідниці я просто не помітив.

– А ви, містере Дарсі? Ви ж просто не могли цього не помітити! – запитала міс Бінглі. – Я схильна думати, що вам зовсім не хотілося б, аби подібним чином виглядала, скажімо, ваша сестра?

– Звичайно ж, не хотілося б.

– Пройти три, чотири, п'ять – чи скільки там? – миль по коліна у грязюці, і до того ж сама, абсолютно сама! Цікаво, що вона хотіла цим сказати? Як на мене, то в такий задерикувато-хвалькуватий спосіб вона хотіла продемонструвати свою самостійність і свою селюцьку байдужість до правил пристойності.

– Вона хотіла продемонструвати свою любов до сестри, і це – дуже похвально, – сказав Бінглі.

– Боюся, містере Дарсі, – зауважила міс Бінглі майже пошепки, – що ця пригода похитнула ваше захоплення її чарівливими очима.

– Аж ніяк, – відповів той. – Швидка хода тільки додала їм сяйності.

Після цієї фрази на деякий час запала тиша; потім озвалася місіс Герст:

– Я почуваю надзвичайну повагу до Джейн Беннет, вона – дівчина дійсно надзвичайно гарна, і я всім серцем бажаю їй вдало вийти заміж. Але при таких батьках і за відсутності знатних родичів, боюся, що шансів на це вона не має ніяких.

– Ти наче казала, що їхній дядько – адвокат у Меритоні.

– Так; і вони мають іще одного, він живе десь поблизу Чіпсайда.

– Велике цабе, нічого не скажеш, – зауважила її сестра, і вони обидві весело загиготіли.

– Та нехай хоч усі їхні родичі живуть у Чіпсайді – це не зробило б сестер Беннет менш приємними ані на гран! – скрикнув Бінглі.

– Але це суттєво б зменшило їхні шанси вийти заміж за чоловіків зі становищем, – відповів Дарсі.

У відповідь на цю репліку Бінглі промовчав, зате його сестри радо з нею погодились і певний час весело втішалися з приводу простолюдних родичів своєї дорогоцінної подруги.

Але коли до них знову повернулися ніжні подружні почуття, то вони полишили їдальню і попрямували до неї в кімнату, а потім сиділи біля Джейн, аж доки їх не покликали до кави. Джейн почувалася ще дуже погано, і Елізабет на відходила від неї ні на крок до самого вечора, коли з полегшенням пересвідчилася, що сестра її заснула, і коли вона скоріше через ввічливість, ніж через бажання пішла вниз до вітальні. Зайшовши до кімнати, застала все товариство за грою в мушку; її негайно запросили приєднатись, але вона, здогадуючись, що гра йде по-крупному, відмовилася, пославшись на необхідність догляду за сестрою, а потім сказала, що деякий час побуде внизу і трохи почитає. Містер Герст отетеріло витріщився на неї.

– Вам цікавіше читати, ніж грати в карти? – запитав він. – Це щось оригінальне!

– Міс Еліза Беннет, – сказала міс Бінглі, – карти терпіти не може. Книги для неї – все, інше ж її просто не цікавить.

– Я не заслуговую ні на таку похвалу, ні на такий осуд! – вигукнула Елізабет. – Книги для мене – далеко не все, інші речі мене теж цікавлять і дають мені насолоду!

– Як на мене, то ви отримуєте насолоду від догляду за вашою сестрою, – сказав Бінглі. – Сподіваюся, що незабаром насолода ваша зросте, коли ви побачите її при доброму здоров'ї.

Елізабет подякувала йому за таке співчуття, а потім підійшла до столу, на якому лежали декілька книжок. Містер Бінглі відразу ж запропонував принести їй іще книжок – оце, власне, було і все, з чого складалася його бібліотека.

– Звичайно, хотілося б, аби моя книгозбірня була більшою – вам на втіху, а мені на честь; але я – парубок лінивий, і, маючи книжок небагато, читаю їх іще менше.

Елізабет запевнила його, що прекрасно обійдеться тими книгами, що були в кімнаті.

– Просто диву даюся, – мовила міс Бінглі, – і чому це мій батько залишив нам у спадок таку нечисленну книгозбірню? От у вас в Пемберлі бібліотека просто прекрасна, містере Дарсі!

– Іншою вона просто не може бути, бо являє собою витвір багатьох поколінь.

– Та ви й самі зробили до неї чималенький внесок, бо завжди купуєте книги.

– Не розумію, як можна нехтувати родинною бібліотекою в такі часи, як наші.

– Нехтувати! Я певна, що ви нічого не шкодуєте, аби примножити красу і привабливість вашої шляхетної домівки. Чарльзе, коли ти матимеш свій власний будинок, сподіваюся, що він матиме хоч якусь дещицю тієї краси, яку має Пемберлі.

– Я теж сподіваюсь.

– Але я дійсно раджу тобі придбати будинок у тій же місцевості, а за зразок взяти Пемберлі. Немає в Англії графства, кращого за Дербішир.

– Я цілковито підтримую цю ідею – візьму і куплю Пемберлі, якщо Дарсі мені його продасть.

– Я говорю лише про реальні можливості, Чарльзе.

– Та годі тобі, Керолайн, я і справді думаю, що краще Пемберлі придбати, ніж намагатися копіювати.

Елізабет так зацікавила ця розмова, що вона ледь не забула про свою книгу; потім зовсім відклала її і, присунувшись ближче до картярського столу, влаштувалася між містером Бінглі та його старшою сестрою і почала спостерігати за грою.

– Міс Дарсі сильно підросла за час, що минув з весни? – запитала міс Бінглі. – Мабуть, вона буде такою на зріст, як і я.

– Гадаю, що так. Уже зараз вона така ж зростом, як і міс Елізабет Беннет, а може, навіть і трохи вища.

– Так хочеться знову її побачити! Ні з ким іншим я не спілкувалася з таким задоволенням, як із нею. Який вигляд, які манери! Така розвинена і освічена для свого віку! А на фортепіано вона грає просто чудово.

– Дивно, як тільки у дівчат вистачає терпіння ставати такими освіченими і розвиненими! Вони зараз усі такі!

– Усі молоді дівчата розвинені та освічені? Що ти маєш на увазі, мій любий Чарльзе?

– Саме це я і маю на увазі. Всі вони добре малюють, клеять ширми і в'яжуть гаманці. Щось я не пам'ятаю дівчат, які б не вміли всього цього робити, а про дівчину, котру представляють уперше, неодмінно скажуть, що вона надзвичайно розвинена та освічена.

– Ваш перелік найбільш розповсюджених достоїнств дуже близький до істини, – зазначив Дарсі. – Таку характеристику застосовують зараз до будь-якої жінки, котра вміє зв'язати гаманець чи наклеїти ширму. Але я зовсім не погоджуюсь із вашою оцінкою дівчат в цілому. Тут я не можу похвалитися – серед усіх моїх знайомих я знаю не більше шести, котрі дійсно розвинені та освічені.

– І я не знаю, – підтримала міс Бінглі.

– Значить, – зазначила Елізабет, – у ваше поняття розвиненої та освіченої жінки ви вкладаєте дуже великий сенс.

– Так, я дійсно вкладаю в нього дуже великий сенс.

– Авжеж, – вигукнула його вірна помічниця, – по-справжньому розвиненим та освіченим може вважатися лише той, хто набагато переважає те, з чим зазвичай доводиться зустрічатися. Щоб заслужити таку характеристику, жінці треба дуже добре знатися на музиці, співах, малюванні, танцях та сучасних мовах; а щоб ця характеристика не була заслуженою лише наполовину, жінці, крім усього цього, треба ще мати щось неординарне у своїй зовнішності, у тональності голосу, а також у манері рухатися, звертатися і висловлюватися.

– Так, їй треба мати все це, – зауважив Дарсі, – але до всього цього їй треба додати і дещо дуже суттєве – розвиток власного розуму через прочитання великої кількості книжок.

– Тепер я не дивуюся, що ви знаєте лише шістьох розвинених та освічених жінок. Дивно, що ви їх знаєте взагалі.

– Ви так суворо ставитеся до власної статі, що вам це дивно?

– Особисто я ніколи такої жінки не зустрічала, особисто я ніколи не бачила, щоб описані вами якості – неабиякі розумові здібності, освіченість і елегантність – поєднувалися в одній жінці.

Місіс Герст та міс Бінглі енергійно запротестували проти такого заперечення, стверджуючи, що вони знали багатьох жінок, котрі відповідали такому опису; але тут містер Герст закликав їх до порядку, ремствуючи на їхню неуважність до гри. Тим самим розмові було покладено край, і незабаром Елізабет полишила кімнату.

– Еліза Беннет, – мовила міс Бінглі, дочекавшись, коли за тією зачинилися двері, – це одна з тих дівчат, які пропонують себе представникам іншої статі шляхом приниження статі власної; мушу сказати, що з більшістю чоловіків такий номер проходить вдало. Але на мою думку, це – нікчемна хитрість, украй дешевий трюк.

– Не підлягає сумніву, – відповів Дарсі, на котрого, головним чином, і було розраховане це зауваження, – що хитрість присутня в усіх без винятку засобах, якими користуються жінки, щоб здобути собі чоловіка. Все, що має хоч якесь відношення до хитрощів, викликає огиду.

Міс Бінглі не була настільки задоволеною такою відповіддю, щоб продовжувати розмову на цю тему.

Невдовзі Елізабет знову вийшла до них, але сказала тільки, що її сестра почувається гірше і що вона не може її полишити. Бінглі зажадав, аби негайно послали за містером Джоунзом; його ж сестри, переконані у некорисності порад сільських ескулапів, запропонували терміново викликати з міста яке-не-будь світило медичної науки. Елізабет і чути про це не хотіла; але до поради їхнього брата не проти була і прислухатися, тож вирішили, що коли стан міс Беннет вирішальним чином не поліпшиться, то містера Джоунза викличуть рано-вранці. Бінглі місця собі не знаходив, а його сестри заявили, що вони почуваються вкрай нещасними. Своє горе вони заглушали після вечері співами на два голоси, а їхній брат, не знаходячи кращого виходу своїм почуттям, наказував економці, щоб хворій дівчині та її сестрі приділялася вся можлива увага.