Читать книгу Артуро та єдиноріг - Джованни Сальветти - Страница 2

Коли я повертаюся додому не надто пізно та коли я не у від’їзді – а у від’їзді я, щоправда, буваю частенько, – троє моїх дітей просять, щоб я розповів їм казку. Ось як це буває: вони збираються в одній із дитячих кімнат і розташовуються на ліжку або на килимі. Я вмощуюся разом із ними, і ми вимикаємо світло. Хтось із них, по черзі, вибирає тему для казки. Приміром, дракон і пилосмок, кабанчик і ракета, зомбі в космосі тощо. Я замислююся на десять секунд і починаю оповідати, імпровізуючи, і історія поступово розгортається сама собою. Якщо я втомлений або вже пізня година, триває це недовго, але іноді оповідь точиться навіть зо три чверті години, а то й довше. Залежить це й від натхнення. Таких казок розповів я, мабуть, із триста або чотириста, а може, й більше – точно не скажу.

Деякі оповідки здавалися моїм дітям особливо цікавими, і якось вони забрали собі в голову, що мені варто зафіксувати на письмі хоча б одну з них, і я пообіцяв це зробити.

І ось у цій коротенькій книжечці я й записав одну з цих казок. Поки я це робив, мені захотілося збагатити її подробицями, яких зазвичай не буває в тих імпровізованих історіях, що їх я розповідаю вечорами. Сподіваюся, що це не зашкодило спонтанній манері, притаманній тим оповідкам, які я вигадував на місці.

Щоб праця моя набула завершеного вигляду, я вирішив проілюструвати цю казку своїми ж малюнками. Прошу пробачити мене за суто аматорський, хоча й цілковито автентичний характер цієї книжечки, якої не редагувала, ані не правила жодна стороння особа, як і за дилетантські малюнки, адже я не є ані письменником, ані ілюстратором.