Читать книгу Ми – це наш мозок - Дік Свааб - Страница 8

Усі ми знаємо чоловіків, яким не вдається перерізати пуповину. Де б не перебували їхні давно дорослі діти, їм постійно треба знати, чим вони зараз займаються, і вони весь час турбуються. Так само зв’язок дитини з матір’ю завжди є особливим. Поранені солдати, з якого війська вони б не були, на полі бою кликали матір, а не батька.

У шимпанзе за передачу культурних досягнень відповідають самиці. Тому я завжди думав, що роль батька обмежується моментом запліднення, тою миттю, коли він робить свій внесок у дитину, який складається з менш ніж половини ДНК, завдання, з яким справляються за декілька хвилин. Здавалося б, далі ми, татусі, можемо заховатися за газетою і спокійно довірити всі інші турботи та виховання матерям. Але тільки цим татусі не відбудуться. У всьому тваринному світі можна спостерігати більш чи менш яскраво виражену батьківську поведінку, яка – за винятком утворення молока – має всі ознаки материнської. Проте в деяких видів кажанів буває, що й самці дають молоко!

У тому, що стосується сім’ї, людина посідає особливе місце. Наше суспільство складається із сімей, чого не скажеш про людиноподібних мавп, таких як шимпанзе чи бонобо. Утворення пар не є унікальним, вони зустрічаються також у гібонів, птахів і пустельних полівок. Однак у цих видів сім’ї живуть ізольовано одна від одної на окремих територіях. А от що відрізняє людину від інших видів – це співіснування сімей. Ще два мільйони років тому в людей (чи їхніх предків) народжувалися діти, вдвічі важчі за маленьких шимпанзят. Щоб роздобути достатню кількість їжі для матері й дитини, вирішальною стала допомога в догляді за важким, безпорадним немовлям, якого не можна було просто так носити за собою. Патріархат – домінування чоловіка в сім’ї – розвинувся, імовірно, в той час, коли нашим предкам довелося змінити життя, укрите в хащах пралісу, на небезпеки савани. На цій відкритій місцевості захист чоловіком своєї самиці та її потомства став рівноцінним виживанню. Зрештою, то не людські предки, що спиралися при ході на всі чотири кінцівки, їли плоди, полювали і користалися знаряддями, покинули праліс, як дехто стверджує. Скоріше почав зникати сам праліс, що оточував наших предків, через сильні кліматичні зміни, від яких великі ділянки лісів поступово перетворювалися на сухі савани. Захист чоловіком жінки й дитини дав людині еволюційну перевагу через можливість мати дітей кожні два-три роки, в той час як самиця шимпанзе, яка самостійно піклується про своє дитя, а отже, мусить значно довше забезпечувати і годувати його, може мати наступне потомство аж через шість років.

Рис. 6. Під електронним мікроскопом окситоцин і вазопресин виглядають як чорні зернятка на нервовому закінченні (синапсі). Коли вони виділяються в мозку, ці речовини впливають на поведінку, наприклад на соціальну взаємодію.

Таку роль захисника ми спостерігаємо не лише в самців приматів, але й всюди у тваринному світі. Перед нашим будинком пара лисух знову збудувала велике гніздо посеред рівчака для води. Як тільки самиця засіла на гнізді, самець став стовбурчити пір’я перед усіма іншими пташками довкола. І хоча до появи яєчок було ще далеко, гучним криком та тріпотінням крил він проганяв значно більших за себе ворон і качок.

Чоловік також готується до ролі батька ще під час вагітності дружини. Відбуваються зміни в гормонах, які впливають на мозок, у результаті чого майбутній батько не лише змінює свою поведінку, але й починає по-іншому відчувати. Ще перед народженням дитини в майбутнього батька зростає рівень пролактину. У матері цей гормон важливий для вироблення молока, але і в жінок, і в чоловіків він пробуджує турботливу поведінку. Одночасно в майбутнього батька знижується в крові рівень чоловічого статевого гормона тестостерону, що зменшує агресивність до дитини і послаблює інстинкт розмноження. Таке корисне зниження рівня тестостерону в батька є універсальним явищем. У Китаї воно відбувається так само, як і на Заході. Завдяки дії цього гормона на мозок багато чоловіків ще до народження дитини відчувають, що з ними відбувається щось особливе. Ще не ясно, яким чином спричиняються ці зміни в поведінці майбутніх батьків, проте припускають, що в цьому процесі задіяний запах вагітної жінки. Після народження пролактин і окситоцин впливають на батьківську поведінку і зв’язок між татком та дитиною. Лише в тих батьків, які мають глибокі стосунки зі своєю дитиною, під час гри з нею в крові зростає рівень гормона приязні.

У деяких видів тварин батьки беруть на себе екстремальну роль. У нанду, нелітаючого птаха з родини страусових, самець висиджує яйця в гнізді, яке він сам вирив; самець морського коника виношує запліднені ікринки в себе в сумці. У деяких видів трапляється турботлива батьківська поведінка, схожа на людську, тож ми можемо досліджувати на них, як змінюється мозок при батьківській поведінці. У мармозеток, ігрункових мавпочок, батьки також турбуються про потомство; вони носять, захищають і годують своїх дітей. Батьківство викликає зміни в передньому відділі мозку, передфронтальній корі. Тут зростає кількість місць контакту між нервовими клітинами, що дозволяє зробити висновок про реорганізацію тамтешніх ланцюгів. Крім того, у цій ділянці кори головного мозку зростає чутливість до вазопресину, хімічного посланця мозку, який стимулює соціальну поведінку і підтримує виконання батьками своїх нових завдань.

Коли діти підростають, батьки мають нагоду надихнути їх і задати напрямок їхньому життю. Це може трапитися різними способами. Мій батько був лікарем і зумів викликати в сина зацікавлення своїм фахом. Тато став гінекологом, і вже від шостого року життя я знав, що вивчатиму медицину. А от мій син довго не знав, чим він займеться, проте дуже рано зрозумів, що це буде не медицина і не біологія. Так він реагував на мене. Згодом виявилося, що нас об’єднує інтерес до особливостей поведінки, пов’язаних зі статтю, і ми опублікували наші спільні експерименти в цій галузі (див. розділ ХХІ.1).

Доля батька, на жаль, не обмежується лише такими благородними діями, як турбота, захист чи натхнення. Багато прикладів зі світу людей і тварин показують, до якої жорстокої агресії здатні чоловіки в ім’я батьківства. Самці приматів можуть відбити цілий гарем самиць в іншої групи, прогнавши їхнього попереднього вожака. Тоді вони, як правило, вбивають усе його потомство. Самець лева також убиває всіх чужих левенят, коли стає на чолі прайду, незважаючи на всі спроби левиці перешкодити цьому. Таким чином у левиці припиняється виділення молока, раніше відновлюється плідність, і водночас це забезпечує походження всіх потомків прайду від нового вожака. Як написано в Біблії, людська історія теж нічим не відрізняється (Числа 31,14–18): «І розгнівався Мойсей на воєводів (…). Тож повбивайте всіх дітей чоловічої статі й усіх жінок, що спізнали чоловіка, також повбивайте. А всіх дітей жіночої статі, що ще не знали чоловіка, позоставляйте живими для себе». Ми досі не звільнилися від цього жорстокого біологічного механізму, бо й сьогодні вбивства і зґвалтування дітей вітчимом трапляються набагато частіше, ніж рідним батьком. І досі зазнають насильницької смерті діти захоплених у полон жінок. Після пологів самиці шимпанзе роками тримаються подалі від групи одноплемінників. Таким чином вони запобігають убивству своїх дитинчат самцем, який не визнає себе їхнім батьком. Оригінальну «тактику» проти вбивства своїх малят використовують самиці бонобо. Вони спаровуються зі всіма самцями, тож ніхто не може бути певен, що це не його дитина. А людським матерям треба постійно пильнувати: вони всюди бачать небезпеку для своїх дітей, і це триває все життя.