Читать книгу Твори для дітей Вибране - Дмитро Павличко - Страница 9

В одному лісі білий гриб

В історію печальну влип.

Він у брилі посеред трав,

Як пасічник, собі стояв.

І, звісно, змалку боровик

Скидати капелюх не звик.

Він мамі й батькові на злість

У капелюсі спить і їсть.

Або зайде, бувало, в клуб

І стане в шапці, наче слуп[4].

«Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»

А він як гляне – хоч тікай!

В кінотеатрі гриб сидить.

«Скинь капелюх!» – народ кричить.

А він собі сидить, як мур, —

Анітелень, ані мур-мур.

Бувало, зайчик стриб та стриб…

«Здоров був, друже!» – крикне гриб,

Та капелюха не скида.

Отож і скоїлась біда:

Чудовий жовтий капелюх

Приріс боровику до вух!

Скупатись хоче гриб, але

Купатися у шапці зле.

Йому здається, що оса

Його під шапкою куса!

Нема рятунку! Хоч скоріш

Ту шапку з вухами відріж!