Читать книгу П’ятеро шукачів пригод у фургонах - Энид Блайтон - Страница 5

Фургони поволі їхали широким шляхом. На радощах Джуліан виспівував на все горло, а інші приспівували. Тіммі збуджено гавкав. Він умостився з одного боку Джорджі, Енн – з іншого. Джорджі стало затісно, але такі дрібниці на неї не впливали.

Доббі тягнув потихеньку, насолоджуючись сонцем і леготом, який ворушив йому гриву. Трохи позаду крокував Троттер. Його дуже зацікавив Тіммі, і він щоразу повертав голову, коли той гавкав або зістрибував з фургона, аби побігати. Подорожувати з двома кіньми й собакою – сама приємність.

Було домовлено, що компанія їде в гори, де вони сподівалися знайти табір циркачів. Джуліан позначив табір на мапі. Він вважав, що не помилився, бо там у долині й озеро було на підгір’ї.

– Бачите? – показав він друзям на мапі. – Це озеро Мерран. Закладаюсь, що табір циркачів десь поруч. Тут дуже зручно для їхніх тварин, табір нікому не заважає, вдосталь води для тварин і людей, і, напевно, неподалік є ферми, де можна купити їжу.

– Нам і самим ще слід знайти фермера, – сказав Дік, – який дозволить нам таборувати на своєму полі. Добре, що в нас є той путівничок з адресами ферм.

Енн розмріялася про те, що буде увечері, коли вони затаборують, приготують вечерю, помріють біля багаття, підуть спати у ліжка у фургонах. Їй було навіть важко вибрати, що краще – ось так котитися путівцями чи готуватися до сну у фургоні. Справді ці канікули в них – найкращі.

– Ти теж так думаєш? – запитала вона Джорджу, коли вони вільніше вмостилися на передку, бо Тіммі зістрибнув на дорогу і дрібцював поруч із фургоном. – Досі нам на канікулах не бракувало цікавих пригод. Але я хотіла б, аби цього року канікули пройшли спокійніше.

– А я люблю пригоди, – сказала Джорджа, натягла віжки й пустила Троттера чвалом. – Я не проти них. Але, на жаль, схоже, цього разу обійдеться без пригод.

О пів на першу вирішили зупинитись, бо всі зголодніли. Доббі й Троттер подалися до канави, біля якої росла висока соковита трава, й почали з охотою пастися.

Діти влаштувалися на осонні, на придорожньому насипі, де й спожили їжу і питво. Енн подивилася на Джорджу:

– У тебе в житті не було стільки веснянок, скільки цього літа.

– Мені байдуже, – сказала Джорджа, котра не переймалася своїм зовнішнім виглядом, її дратували власні кучерики, що видавали в ній дівчину. – Передай-но мені сендвічі з помідорами, Енн. Схоже, як ми щоразу будемо такі голодні, доведеться на кожній фермі, повз яку ми проїжджатимемо, купувати яйця, бекон, масло й молоко!

І знову вирушили в путь. Була черга Діка візникувати, а Джуліан пішов пішки, розминаючи ноги. Джорджа і не збиралася передавати віжки Енн, яка до того ж почала куняти, і лишатись їй на передку було небезпечно.

– Якщо я заплющу очі й засну, то впаду, – сказала вона. – Ліпше піду я всередину й посплю.

І залишила Джорджу саму. У фургоні було прохолодно, бо фіранки були запнуті й берегли свіжість. Енн обрала собі ліжко й лягла. Заплющила очі. Фургон гуркотів потихеньку, і дівчинка заснула.

Джуліан зазирнув у фургон і усміхнувся. Тіммі теж прийшов подивитися, але Джуліан не дозволив йому ввійти й розбудити Енн, лизнувши її в щоку.

– Ходімо зі мною, Тіме, – сказав він. – Ти щось розтовстів. Треба більше бігати.

– Нічого він не розтовстів! – обурилася Джорджа. – Він у чудовій формі. Не слухай його, Тіммі.

– Гав! – відповів пес і задріботів за Джуліаном.

Попри невелику швидкість, за день фургони подолали чималу відстань. Джуліан добре читав мапу. Однак Енн дуже засмутилася через те, що до вечора до гір вони так і не доїхали.

– Ой леле, до них іще досить багато миль, – сказав Джуліан. – Ми днів чотири-п’ять будемо в дорозі, дурненька. Так, друзі, дивіться, де з’явиться ферма. Вона десь поруч має бути, і спитаємо дозволу заночувати.

– Он вона, – мовила Джорджа через кілька хвилин.

Вона вказала на будівлю з червоним дахом, на вкриті мохом сараї, які осявало призахідне сонце. Поруч із ними сокотали кури, а від брами на проїжджих видивлялися одна чи дві собаки.

– Так, це вона, – промовив Джуліан, звіряючись із мапою. – Ферма Лонґмена. Поруч має бути потічок. Оно він, у полі. Було б чудово одержати дозвіл і зупинитися тут.

Джуліан пішов на ферму, аби поговорити з фермером, а з ним пішла й Енн, щоб домовитися про яйця. Господаря не було, а господині рославий і ввічливий Джуліан сподобався, і вона дозволила ночувати в полі біля потічка.

– Упевнена, що сміття ви не порозкидаєте й не будете ганяти нашу худобу, – сказала вона. – Не залишатимете браму відчиненою, як деякі невиховані туристи. А ось і те, про що вам ішлося, панночко, – свіжі яйця. Можете собі взяти кілька і назбирайте слив із того дерева собі на вечерю!

У комірчині для харчів у фургоні був бекон, і Енн сказала, що приготує всім смажений бекон з яйцями. Вона дуже пишалася, що зможе це зробити. В останні дні перед від’їздом Енн брала кулінарні уроки у куховарки, і тепер їй кортіло продемонструвати своє вміння.

Джуліан сказав, що надто спекотно готувати у фургоні, і розклав гарне багаття у полі. Дік випряг коней, і ті подалися до потічка, де вони, насолоджуючись, стояли по коліно у прохолодній воді. Троттер терся носом об Доббі, а тоді спробував тицьнутись носом у Тіма, який прибіг до потічка попити.

– Ач як чудово пахне бекон, – звернулася Енн до Джорджі, яка приносила тарілки й кухлі з червоного фургона. – Давай поп’ємо імбирного лимонаду. В мене страшна спрага. Дивіться, як я розбиваю яйце об край філіжанки, щоб відокремити білок від жовтка, і як я смажу.

Хрясь! Яйце розбилося об край філіжанки, але його вміст, на жаль, витік не у філіжанку, а назовні. Енн почервоніла, а друзі зайшлися сміхом.

Тіммі мовчки підійшов і злизав яйце з трави. Він швидко зорієнтувався.

– З тебе гарна смітничка, Тіммі, – сказала Енн. – Ти у нас будеш прибиральницею. Ось тобі ще шматочок бекону. Лови!

Енн прекрасно підсмажила яєчню з беконом. Друзі нахвалювали її, навіть Джорджа, і все геть чисто з’їли, а потім рештки жиру на тарілці промокнули шматочками хліба, щоб менше було мити.

– Як гадаєш, Тіммі більше до вподоби підсмажені собачі галети чи холодні? – раптом спитала Енн. – Смажені смачніші. Тіммі, либонь, теж так думає.

– Не треба, – зауважила Джорджа. – Його знудить.

– Звідки ти знаєш? – сказала Енн. – Тобі це не відомо.

– Я завжди знаю, що Тіммі любить, а що – ні, – відповіла Джорджа. – Він смажене не їстиме. Діку, передай сливи. Вони просто супер.

Діти довго сиділи біля багаття, а тоді нарешті Джуліан сказав, що вже час спати. Ніхто не заперечував, бо всі хотіли випробувати зручні ліжка.

– Мені вмиватися в потічку чи в рукомийниці, де я мила посуд? – поцікавилася Енн. – Не знаю, де краще.

– У потічку води більше, – відповів Джуліан. – І поквапся, бо я хочу замкнути двері фургона для надійності.

– Замкнути двері? – обурилася Джорджа. – Отакої! Ніхто мене не замикатиме! А раптом я схочу пройтися місячної ночі абощо…

– А якщо якийсь волоцюга… – почав Джуліан, але Джорджа його зневажливо урвала:

– Не забувай про Тіммі. Ти чудово знаєш, що він чужого ніколи не підпустить до нас і не дасть залізти всередину. Жодних замикань, Джуліане. Тіммі кращий за будь-який замок.

– Гаразд, ти маєш рацію, – погодився Джуліан. – Заспокойся. Гуляй досхочу під місяцем. Тільки сьогодні місяця не буде. Я шалено хочу спати.

Діти помилися в потічку й порозходились по своїх фургонах. Усі пороздягались і повкладались у привітні ліжка. Ліжка були застелені простирадлом, зверху – ковдра, а на підлозі – килимок. Але спекотної ночі діти вкривалися лише одним простирадлом.

Енн влаштувалась унизу, а Джорджа – на верхньому ліжку, але Тіммі весь час намагався дістатися до господині, щоб умоститися біля її ніг. Енн роздратувалася.

– Джорджо, міняймося місцями. Тіммі увесь час застрибує на мене й тупцяє, намагаючись застрибнути до тебе. Я так не засну.

Джорджа перебралася вниз, і Тіммі більше не шумів, умостившись у ногах на згорнутій ковдрі, а Енн на верхньому ліжку намагалася не заснути й тішилася перебуванням у фургоні біля потічка в полі.

У темряві ухали сови, тихенько гарчав Тіммі. Жебонів потічок, і чутно було, як залягла тиша. У Енн склепалися повіки. Нічого не вдієш – доведеться таки заснути.

Але щось її раптом розбуркало, і Тіммі узявся так голосно гавкати, що дівчата зі страху ледь не попадали з ліжок. Хтось сильно гупав по фургону, і він ходив ходуном. Невже хтось намагався вдертися до них?

Тіммі зістрибнув на підлогу і підбіг до дверей, які через спеку Джорджа залишила прочиненими. Тоді почулися голоси Діка і Джуліана:

– Що відбувається? Дівчата, як ви там? Ми зараз!

Брати, як були в піжамах, бігли по мокрій траві на підмогу дівчатам. Зненацька Джуліан зіткнувся з чимось міцним, теплим, щільним і заволав від жаху.

Дік увімкнув ліхтарик і зайшовся сміхом.

– Ти втелющився в Доббі! Диви, як він витріщився на тебе! Він блукав біля фургонів і трохи погупав. Дівчата, заспокойтесь, це всього лише Доббі.

Усі знову полягали й спали до самого ранку; діти навіть не поворухнулись, коли приблукав Троттер, пообтирався об фургони й попирхав.