Читать книгу П’ятеро шукачів пригод у фургонах - Энид Блайтон - Страница 7

До табору дісталися швидко. Джорджа мала рацію: це була зручна западина на підгір’ї; тиха місцина, віддалік сільських жител, де тваринам було привільно і де можна було спокійно ними опікуватися.

Фургони розташували по колу. Де-не-де напнули намети. Великий слон стояв припнутий линвою до міцного дерева. Скрізь гасали собаки, а на широкому полі неподалік вигулювали кількох коней.

– Ось вони всі! – сказала збуджена Енн, вилізши на передок, щоб краще бачити. – Йой, а хіба шимпанзе не прив’язують? Ні, хтось втримує його за мотузку. А це не Ноббі з ним?

– Так, це він, – підтвердив Джуліан. – От як би й собі потримати ту мотузку із шимпанзе!

Фургони під’їздили дедалі ближче, і діти на все зачаровано видивлялись. У таку спеку людей майже не було: тільки Ноббі з шимпанзе та одна чи дві жінки щось розмішували в казанках над маленькими багаттями.

Помітивши на дорозі чужі фургони, собаки почали валувати. З намету вийшло двоє чоловіків і дивились на дорогу. Вони показували пальцями на фургони дітей і дуже дивувались.

Міцно тримаючи шимпанзе за лапу, зацікавлений галасом Ноббі пішов назустріч незнайомцям, і Джуліан з ним привітався:

– Привіт, Ноббі! Не сподівався нас тут побачити?

Почувши своє ім’я, Ноббі ошелешено зупинився. Спершу він не міг пригадати дітей. А тоді голосно закричав:

– Хай йому чорт, я ж вас бачив при дорозі! Що ви тут робите?

Тіммі грізно загарчав, і Джорджа крикнула Ноббі:

– Пес ніколи не бачив шимпанзе. Як гадаєш, вони зможуть подружитися?

– Не знаю, – засумнівався Ноббі. – Взагалі-то Понґо любить циркових собак. Але про всяк випадок стримуй свого пса, бо Понґо з’їсть його живцем. Шимпанзе надзвичайно сильні.

– А я зможу подружитися з Понґо? – спитала Джорджа. – Ми можемо з ним поручкатися, й Тіммі зрозуміє, що це мій друг, і заспокоїться. А Понґо схоче зі мною подружитися?

– Звичайно! – сказав Ноббі. – Він дуже приязний, еге ж, Понґо? Ану привітайся з юною леді.

Енн, одначе, побоювалася наблизитися до шимпанзе, на відміну від Джорджі. Джорджа підійшла до великої тварини й простягла руку. Шимпанзе ухопив її, підніс до своєї пички й удав, що покусює, щось приязно буркочучи. Джорджа розсміялася:

– Який він милий! Тіммі, це Понґо. Він – свій. Милий, гарний Понґо.

Вона поплескала шимпанзе по плечу, аби показати Тіммі, що Понґо їй подобається, і Понґо теж поплескав її по плечі, приязно усміхаючись. Потім Понґо погладив дівчину по голові й посмикав за кучерик.

Тіммі повихляв хвостом. Він досі сумнівався, що то за дивну істоту уподобала його хазяйка? Пес зробив крок у бік Понґо.

– Ну ж бо, Тіммі, привітайся з Понґо, – сказала Джорджа, – ось так, – і вона знову поручкалася з шимпанзе. Цього разу він не відпустив її руку, а продовжував трясти її вгору-вниз, ніби качав воду ручною помпою.

– Він не відпускає, – сказала Джорджа.

– Не вередуй, Понґо, – суворо наказав Ноббі. Понґо тут же відпустив руку Джорджі й закрив обличчя волохатою лапою, ніби йому було соромно. Але діти бачили, що він дивиться крізь пальці хитрими очима, які весело блищали.

– Він справжня мавпа! – розсміялася Джорджа.

– Ти помиляєшся – він людиноподібна мавпа! – зауважив Ноббі. – А ось і Тіммі, він хоче подружитися. Хай їм усячина, вони торкаються лапами!

Так і було. Тіммі, вирішивши, що Понґо – друг, згадав про гарні манери і подав праву лапу, як його вчили. Понґо схопив її та енергійно потряс. Потім він підійшов до Тіммі іззаду й потрусив йому хвіст. Тіммі не знав, що це все означає.

Діти зайшлися сміхом, а Тіммі міцно сів на хвіст. Потім знову підвівся, вихляючи ним, бо до нього підбігли Баркер і Ґровлер. Тіммі пригадав їх, а вони – його.

– Ну, ось і подружилися, – зрадів Ноббі. – Зараз вони познайомлять Тіммі з усіма іншими собаками, і все буде гаразд. Гей, пильнуйте Понґо!

Шимпанзе підкрався іззаду до Джуліана і поліз до нього в кишеню. Ноббі підійшов до нього і ляснув Понґо по лапі.

– Шкодник! Поганий хлопчик! Кишеньковий злодій!

Діти розреготалися, коли шимпанзе затулив морду лапами, наче осоромлений.

– З ним хляпати вухами не можна, – сказав Ноббі. – Він любить цупити речі з чужих кишень. Хотів ще спитати… Скажіть-но, це ваші фургони? Гарні будиночки!

– Нам їх позичили, – відповів Дік. – Коли ми побачили, як повз нас проїжджає ваш цирк з усіма барвистими фургонами, то вирішили й собі щось подібне позичити на канікули.

– А що ви сказали, куди прямуєте?

– Ми вирішили поїхати і знайти вас, щоб ви показали нам ваш табір, – сказав Джуліан. – Сподіваюся, ти не проти.

– Матиму за честь, – сказав Ноббі зашарівшись. – Не часто люди хочуть дружити з таким циркалем, як я… бо я не шляхетного роду, як ви. Матиму за честь усе вам показати… і ви можете тут подружитися з будь-якою мавпою, собакою чи конем!

– Дякуємо! – сказали всі четверо одразу.

– Дуже мило з вашого боку, – мовив Дік. – Хай йому всячина, подивіться на шимпанзе: він знову намагається потиснути хвіст Тіммі. Закладаюсь, він усіх смішить на манежі, еге ж, Ноббі?

– Він супер, – посміхнувся Ноббі. – Глядачі лягають покотом. Бачили б ви, як він виступає з моїм дядьком Деном. Ви знаєте, він – головний клоун. Понґо такий же великий клоун, як і мій дядько. Вони разом дуропляси виправляють.

– Шкода, що ми не бачили, – сказала Енн. – Я маю на увазі – на манежі. Твій дядько не проти, що ти покажеш нам усіх тварин?

– З чого б це? – сказав Ноббі. – І питати його не буду! Але поводьтеся з ним ввічливо, бо він гірший за тигра, коли розпалиться. Його називають Тигром Деном через оту лють.

Енн це геть не сподобалось: Тигр Ден! Звучить і жорстко, і жорстоко.

– Сподіваюся, його зараз тут немає, – з острахом кинула вона, нервово озираючись.

– Немає. Десь пішов, – сказав Ноббі. – Він самітник: у цирку приятелює лише з Лу, акробатом. Оно він.

Лу був довгоногим, гнучким парубком з потворним обличчям і кучмою чорного лискучого волосся, яке густо кучерявилося. Він сидів на приступцях фургона, палив люльку і читав газету. Діти подумали, що Лу і Тигр Ден – яке їхало, таке й здибало: злі, похмурі й неприязні. Вони вирішили поменше спілкуватися з акробатом Лу і клоуном Тигром Деном.

– Він дуже хороший акробат? – тихо поцікавилася Енн, хоча Лу був задалеко, щоб почути її.

– Гарний. Першокласний, – відповів Ноббі у захваті. – Він може вилізти будь-куди й на будь-що… Він залізав на оте дерево, як мавпа, я бачив, як він видряпався по ринві висотки, як кішка. Він – диво. Він вправний линвоходець. Уміє танцювати на линві!

Діти дивилися на Лу із подивом. Він відчув на собі їхні погляди, підвів очі й спохмурнів. «Ну, – подумав Джуліан, – може, він і найкращий акробат у світі, але вигляд у нього жахливий. Якраз до пари Тигру Дену!»

Лу підвівся, потягся своїм довгим тілом, як кішка. Він рухався легко і м’яко. Насуплений, підскочив до Ноббі.

– Хто ці дітлахи? – спитав він. – Чого вони тут тиняються?

– Ми не тиняємося, – ввічливо відповів Джуліан. – Ми прийшли побачитися з Ноббі. Ми з ним вже бачилися.

Лу поглянув на Джуліана, як на смердюка якогось:

– То ваші фургони? – запитав він, мотнувши головою в їхній бік.

– Так, – відповів Джуліан.

– Понтові, еге ж? – глузливо сказав Лу.

– Не вельми, – відповів Джуліан, усе ще ввічливо.

– З вами дорослі є? – поцікавився Лу.

– Ні, я за все відповідаю, – відказав Джуліан. – У в нас є собака, який дає відкоша усім, хто йому не подобається.

Тіммі явно не вподобав Лу, він стояв поруч з ним і гарчав. Лу копнув пса ногою.

Джорджа вчасно схопила Тіммі за нашийник. «Заспокойся, Тіме!» – вигукнула вона і повернулася до Лу, блискаючи очима.

– Не смійте копати мого собаку! Він повалить вас на землю, якщо ви не припините, тримайтесь від нього подалі, бо він накинеться на вас!

Лу зневажливо плюнув на землю і повернувся, щоб піти геть.

– Забирайтеся звідси! – зі злістю сказав він. – Нам тут діти не потрібні, а собак я не боюся. Я знаю, як упоратися з поганими собаками.

– Що ви хочете цим сказати? – розлючено гримнула Джорджа. Але Лу пустив це повз увагу, піднявся приступцями до фургона і грюкнув дверима. Тіммі сердито загавкав і смикнув нашийник, який Джорджа все ще міцно тримала.

– Ну, тепер у нас із вами нічого не вийде, – з жалем сказав Ноббі. – Віднині Лу звідусіль вас виганятиме. І стежте за своїм собакою, бо можете його втратити.

Джорджа була зла і стривожена:

– Втратити?! Що ти маєш на увазі? Якщо ти гадаєш, що Тіммі дозволить комусь вкрасти себе, то ти помиляєшся.

– Гаразд, гаразд. Я тільки попереджаю. Чого ти проти мене заповзялася! – сказав Ноббі. – Краще дивіться – оно шимпанзе заліз до одного з ваших фургонів!

Раптова буря вщухла, бо всі майнули до зеленого фургона. Понґо був усередині й без жодного стриму ласував цукерками з банки. Щойно побачивши дітей, він застогнав і затулив морду лапами, але й далі завзято смоктав цукерки.

– Понґо! Поганий хлопчик! Іди сюди! – вилаяв його Ноббі. – Відшмагати тебе?