Читать книгу П’ятеро тікають разом - Энид Блайтон - Страница 5

Джорджа зачитала лист вголос. Він був короткий й, очевидно, писався поспіхом.

«Люба Джорджо!

Твоя мати важко захворіла. Я вирушаю з нею до шпиталя. Пробуду там, доки їй не покращає. Може, кілька днів, а може, й тиждень. Телефонуватиму тобі щоранку о дев’ятій та повідомлятиму про стан матері. Вас догляне пані Стик. Постарайтеся ладнати з нею, поки я не повернуся.

Люблячий тебе батько».

– Леле! – зітхнула Енн, розуміючи, як важко Джорджі. Джорджа гаряче любила маму, й на очі їй набігли сльози. Джорджа ніколи не плакала, але так жахливо було прийти додому й виявити, що мами немає! І батька немає! Нікого немає, окрім пані Стик та Едґара.

– Я не винесу того, що маму ушпиталили! – раптом захлипала Джорджа й тицьнулася обличчям у подушку на канапі. – Вона… вона може вже не повернутися.

– Не кажи дурниць, Джорджо, – сказав Джуліан, сідаючи поруч й обіймаючи її. – Звісно ж, вона повернеться. Чом би їй не повернутися? Адже твій батько пише, що буде з нею, поки їй не покращає, і це – лише кілька днів. Тримайся, Джорджо! Не журися! Це тобі не пасує.

– Я навіть не попрощалася з нею! – хлипала бідолашна Джорджа. – І ще змусила її просити пані Стик готувати канапки, хоча й сама могла це зробити. Я хочу поїхати до мами, знайти її і подивитися, як вона почувається.

– Ти ж не знаєш, куди її відвезли, а якби й знала, тебе до неї не пустили б, – заспокійливо мовив Дік. – Ходімо поп’ємо чаю. Це нас усіх підбадьорить.

– Я не можу їсти! – роздратувалася Джорджа. Тімоті тицьнувся носом у її руки і спробував їх лизнути, а вона схилила голову. Пес тихо заскавчав.

– Бідолашний Тіммі! Він нічого не розуміє, – сказала Енн. – Він у розпачі, бо ти журишся, Джорджо.

Ці слова змусили Джорджу випростатися. Вона протерла очі й дозволила Тіммі злизати сльози з рук. Пес здивувався, що вони солоні, й спробував залізти Джорджі на коліна.

– Дурненький Тіммі! – сказала Джорджа уже своїм звичайним голосом. – Не хвилюйся. Просто це був для мене шок. Мені вже краще, Тіммі. Не скигли, дурнятко! Зі мною все гаразд. У мене нічого не болить.

Але пес відчував, коли Джорджа плаче, або журиться, або їй боляче, й він і далі скавулів, торкав лапами й намагався залізти їй на коліна.

Джуліан відчинив двері:

– Піду скажу пані Стик, що ми чекаємо на підвечірок, – і вийшов з кімнати.

Друзі подумали, який він хоробрий, що не боїться говорити з пані Стик.

Джуліан підійшов до дверей кухні й відчинив їх. У кухні сидів Едґар, одна половина його обличчя червоніла після ляпасу Джорджі. Була там і пані Стик, дуже похмура.

– Якщо це дівчисько ще раз ударить Едґара, я візьмуся за неї! – пригрозила вона.

– Едґар отримав по заслузі, – сказав Джуліан. – Будь ласка, можна нам чаю?

– Я вирішила підвечірок вам не готувати! – заявила пані Стик. Тут зі свого кутка виліз її песик і загарчав на Джуліана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’є Едґара.

Однак Джуліан не злякався пса.

– Якщо ви не збираєтеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив він. – Де хліб і кекси?

Пані Стик втупилася у Джуліана, але він сміливо зустрів її погляд, жодного разу не змигнувши. Тільки подумав, що вона напрочуд неприємна жінка й що він не дозволить їй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати її.

Пані Стик не витримала і першою відвела погляд.

– Гаразд, я подам чай, – просичала вона, – але якщо ви дозволите собі ще якісь витівки, я вам нічого готувати не буду.

– А якщо ви дозволите собі якісь витівки, я заявлю в поліцію, – несподівано для самого себе докинув Джуліан. Слова вирвалися мимохіть, але справили враження на пані Стик. Вона раптом стривожилася.

– Ну, нащо ж так грубо, – сказала вона набагато ввічливіше. – Ми усі в шоці, так перехвилювалися… Вже несу чай.

Джуліан вийшов. Його здивувало, що через погрозу звернутися до поліції пані Стик стала набагато ввічливішою. Може, злякалася, що поліція повідомить дядькові Квентіну і той поспішить повернутися? А дядько Квентін панькатися з нею не буде!

Джуліан повернувся до друзів.

– Чай уже несуть! – сказав він. – Збадьортеся!

Проте коли пані Стик принесла чай, настрій у всіх був невеселий. Джорджа соромилася власних сліз. Енн досі не оговталася. Дік намагався дурнуватими жартами розвеселити гурт, але жарти були такі невдалі, що незабаром він кинув цю справу. Джуліан був серйозний і дбайливий, він якось несподівано подорослішав.

Тімоті сидів біля Джорджі, поклавши голову їй на коліна.

«Шкода, що в мене нема собаки, який би мене так любив», – думала Енн. Тіммі не відводив від Джорджі великих карих відданих очей. Тепер, коли його маленька хазяйка була засмучена, він, окрім неї, нікого не бачив і не чув.

Діти не звертали уваги на те, що споживають, але їм однаково покращало й вони почувалися ліпше. Йти до затоки проти вечора вони не схотіли й чекали – раптом задзвонить телефон і їм повідомлять про стан мами Джорджі. Вони посідали в садку й прислухалися до телефону.

З кухні долинула пісенька:

Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг.

Сидить у садку з псом біля ніг

І розпускає нюні…

Джуліан підвівся. Підійшов до кухонного вікна і зазирнув усередину. Едґар був там сам.

– Виходь, Едґаре! – сердито сказав Джуліан. – Я навчу тебе іншої пісеньки. Виходь!

Едґар не поворухнувся.

– А що, не можна співати те, що мені співається?

– Можна, – відповів Джуліан, – тільки не цю пісню. Я навчу тебе іншої. Виходь!

– І не подумаю, – сказав Едґар. – Ти ж хочеш битися зі мною!

– Так, хочу, – підтвердив Джуліан. – Гадаю, невелика чесна бійка піде тобі на користь. Теж вигадав – сидіти й співати бридкі дражнилки про дівчинку, у якої сталася біда. То виходиш? Чи мені зайти й витягти тебе?

– Мамо! – запанікував Едґар. – Мамо! Де ти?

Тут Джуліан просунув руку у вікно, дотягся до дуже довгого носа Едґара і так його потягнув, що Едґар завищав від болю.

– Де дреба! Де дреба! Мені поляче! Відбусди доса!

На кухню вбігла пані Стик. Вона зарепетувала, коли побачила, що робить Джуліан, й кинулася до нього. Джуліан прибрав руку, але залишився біля вікна.

– Як ти смієш! – кричала пані Стик. – Спершу це дівчисько дало Едґару ляпаса, тепер ти тягнеш його за носа! Що на вас усіх найшло?

– Нічого, – чемно відповів Джуліан. – А ось з Едґаром коїться щось несамовите, пані Стик. І ми вважаємо, що час привести його до тями. Насправді це ваш обов’язок, але, схоже, ви ним нехтуєте.

– Та ти просто нахаба! – видушила з себе ображена й розлючена пані Стик.

– Згоден, можете й так вважати, – мовив Джуліан. – Це Едґар на мене так впливає. Так само, як і ваш Смердюк.

– Смердюк?! – закричала пані Стик, розлютившись іще дужче. – Мого собаку звуть не так, і ти добре це знаєш.

– А слід було б називати саме так, – сказав Джуліан, відходячи від вікна. – Скупайте його, тоді ми, можливо, назвемо його Пухнастиком.

Полишивши пані Стик, яка щось гнівно буркотіла, Джуліан повернувся до друзів, які з цікавістю втупилися в нього. Він, здавалося, змінився на очах: став похмурим, рішучим, дорослим, навіть грізним.

– Схоже, я підкинув хмизу в вогонь, – мовив Джуліан, сідаючи на траву. – Я трохи не відірвав Едґарові носа від його жирної пики, і його матуся втрапила мене за цим заняттям. Гадаю, тепер почнеться відкрита війна! Тепер нам буде непереливки. Навряд чи нас годуватимуть надалі.

– Готуватимемо собі самі, – враз вирішила Джорджа. – Ненавиджу пані Стик! Хоч би повернулася Джоана! І жахливого Едґара ненавиджу, і страшного Смердюка.

– Дивіться, онде Смердюк! – раптом гукнув Дік, простягаючи руку, щоб утримати Тіммі, який з гарчанням підвівся. Але той струсив його руку і майнув по травнику. Песик пані Стик нестямно завив і спробував утекти. Проте Тіммі схопив його за шию і почав метляти, наче щура.

Тут вибігла пані Стик з дрючком і почала гамселити, не дивлячись, якого собаку б’є. Джуліан знову кинувся по шланг. Едґар ураз зник у домі, пам’ятаючи, як йому перепало минулого разу.

Зі шлангу вдарив сильний струмінь, і Тімоті розтиснув зуби й випустив двірняка, що скавулів. Смердюк одразу майнув до пані Стик і, тремтячи, спробував сховатися під її спідницею.

– Я отрую вашого псяюху! – люто мовила пані Стик Джорджі. – Він постійно на мого нападає. Дивіться за ним, бо я його отрую.

Пані Стик щезла за дверима кухні, а діти знов посідали на траву. Джорджа була помітно стривожена.

– Гадаєш, вона й справді може спробувати отруїти Тіммі? – злякано спитала вона Джуліана.

– Вона, звичайно, бридка тітка, – відповів той неголосно. – Тому ліпше нам друзяку Тіммі тримати цілодобово біля себе та годувати його самим і тільки з наших тарілок.

Джорджа притягла Тімоті до себе, жахаючись, що хтось може бажати його отруїти. «Авжеж, пані Стик і справді страхітлива людина, здатна на все», – думала дівчинка. О, як вона хотіла, щоб батьки скоріше повернулися! Лячно було самим про все дбати.

Раптом пролунав пронизливий телефонний дзвінок. Усі схопилися на рівні, а Тіммі загарчав. Джорджа побігла у будинок і взяла слухавку. Вона почула батьків голос, і серце їй у грудях почало шалено калатати.

– Це ти, Джорджо? – спитав батько. – У тебе все гаразд? Мені було ніколи чекати на тебе, аби все пояснити.

– Тату, що з мамою? Кажи мерщій, як вона? – питала Джорджа.

– Її стан з’ясується лише післязавтра, – відповів батько. – Я телефонуватиму завтра вранці й післязавтра, теж уранці. Я не повернуся, доки мамі не покращає.

– Татуню, нам без вас обох дуже погано, – пожалілася бідолашна Джорджа. – Пані Стик – осоружна жінка!

– Слухай, Джорджо, – нетерпляче сказав батько, – гадаю, що ти й твої друзі можете про себе подбати і не сваритися з пані Стик, поки я не повернуся. Не мороч мені зараз усім цим голову. Мені вистачає клопоту.

– Коли ти приблизно зможеш повернутися? – спитала Джорджа. – Можна мені відвідати маму?

– Ні, – мовив батько. – Лікарі кажуть: не раніше, ніж за два тижні. Я повернуся, щойно зможу. Але зараз я не можу залишити маму саму. Я потрібен їй. До побачення й тримайтеся там.

Джорджа поклала слухавку й обернулася до друзів:

– Про маму нам скажуть післязавтра. І нам слід ладнати з пані Стик, доки не повернеться тато, а коли це буде, невідомо! Все це жахливо…