Читать книгу Лаяти не на те дерево - Эрик Баркер - Страница 3

Двоє чоловіків загинули, намагаючись це здійснити. Outside Magazine оголосив перегони Америкою найсуворішими змаганнями на витривалість серед будь-коли існуючих. Велосипедисти мали подолати відстань у три тисячі миль від Сан-Дієго до Атлантик-Сіті менше ніж за двадцять днів.

Можливо, дехто подумає: «О, так це ж щось на кшталт Тур де Франс»1.

Вони помилятимуться. Під час туру є зупинки. Перерви. Гонка Америкою (RAAM) не зупиняється. Кожна хвилина, витрачена гонщиками на сон, відпочинок та щось окрім натискання на педалі, може стати саме тією хвилиною, яку використають їхні конкуренти, щоб перемогти. Тож, у середньому за ніч велосипедисти сплять лише три години та й то неохоче.

На четвертий день від початку перегонів кращі велогонщики мають домовитися про перерви на відпочинок. Суперники наздоганяють (із проміжком у годину один від одного), тому це рішення дається нелегко, бо провідні спортсмени знають, що існує ймовірність залишитися позаду, тож їм знову доведеться відновлювати свої позиції. Гонка буде тривати, а гонщики лише слабшатимуть. Перепочинку немає. Що ближче до фінішу, то відчутніше позначається виснаження, біль, відсутність сну.

Але в 2009 році це не вплинуло на чоловіка, який рухався, не зупиняючись. Він на півдоби випереджав другий номер. Юре Робіч здавався непереможним. Він вигравав RAAM п’ять разів – більше за будь-якого учасника змагань, неодноразово перетинаючи фінішну лінію раніше дев’ятої доби перегонів. У 2009 році він випередив другого гонщика на одинадцять годин. Чи можете ви уявити спортивні змагання, в яких після оголошення переможця потрібно чекати ще півдоби, аби дізнатися, хто фінішував другим?

Цілком природно перейнятися питанням, що зробило Робіча беззаперечним лідером у таких виснажливих перегонах. Він генетично обдарований? Ні. Під час тестування виявилося, що він мав фізичну підготовку, типову для найвитриваліших атлетів.

У нього був найкращий тренер? Знову ні. Його друг Уроч Велепець описав Робіча як «зовсім без тренера».

У статті для New York Times Ден Койл виявив ту таємну перевагу над конкурентами, яку мав Робіч під час змагань. Перевага, яка перетворювала його на найвеличнішого гонщика за всю історію перегонів Америкою,– його шаленість.

І це не перебільшення. У буквальному сенсі, коли Робіч крутив педалі, він зовсім втрачав розум.

Він ставав параноїком, був плаксивим, мав емоційні зриви і бачив прихований зміст у щілинах на асфальті. Якось Робіч жбурнув свій велосипед і пішов назустріч машині супроводу своєї команди. Кулаки були стиснуті, а очі палали. (Тож вони вчинили дуже мудро, замкнувши двері.) Він зіскочив зі свого велосипеда, щоб узяти участь у кулачних боях… з поштовими скриньками. У нього були галюцинації; одного разу йому примарилося, що його переслідують моджахеди з рушницями. Дружина Робіча була настільки стривожена його поведінкою, що замикалася в командному трейлері.

Койл писав, що Робіч вбачав своє безумство «недотепним і ганебним, проте життя було неможливим без нього». Що цікаво, талант Робіча не сприймався в спорті як недолік. Ще в ХІХ столітті такі вчені, як Філіп Тіссі та Август Бір зазначали, що психічні недоліки можуть допомогти спортсмену ігнорувати біль і піддавати своє тіло навантаженням, що перевищують природні межі можливостей.

Не знаю щодо вас, але мій шкільний психолог ніколи не казав мені, що галюцинації, боротьба з поштовими скриньками і безумство взагалі були життєво важливими чинниками досягнення всесвітнього успіху в будь-чому. Мене привчали виконувати домашню роботу, грати за правилами і бути чемним.

Усе це наштовхує на серйозне питання: що насправді породжує успіх?

Ця книжка досліджує, що саме приносить успіх у реальному житті. І я маю на увазі життєвий успіх взагалі, а не заробляння грошей. Які саме настанови і поведінка допоможуть досягти своїх цілей у тій галузі, яку ви оберете: чи то кар’єра, чи особисте життя? Більшість книжок розкривають лише одну грань алмаза успіху чи надають теорію, яку неможливо застосувати на практиці. Ми збираємося подивитися на те, що спрацьовує, а потім визначимо кроки, необхідні вам для досягнення бажаного.

Що для вас означає успіх, залежить теж саме від вас. Питання полягає в тому, що вам особисто потрібно, щоб бути щасливими на роботі та вдома. Проте це не означає, що успіх – безпідставний. Ви вже знаєте стратегію, яка дуже схожа на роботу (теж послідовна) і зовсім протилежна щоденному пробудженню опівдні. Проблемою є величезна прірва між теорією та практикою. Вам розповідали про всі переваги й тактики, які допоможуть отримати будь-що, чого ви забажаєте, проте не було жодних доказів – і, можливо, ви бачили чимало винятків. Саме їх ми збираємося розглянути в даній книжці.

За вісім років у своєму блозі Barking Up the Wrong Tree я руйнував розповсюджені стереотипи, досліджуючи й опитуючи, що робить життя успішним. І я знаходив відповіді. Більшість із них викликали подив. Деякі зовні здавалися суперечливими, але всі відповіді давали уявлення про те, що саме ми повинні зробити, щоб рухатися вперед у нашому особистому житті та кар’єрі.

Багато з тих якостей, які були згадані як ті, що приводять до досягнення мети,– логічні, переконливі, але абсолютно хибні. Ми зруйнуємо міф, подивившись на вміння деяких надзвичайно успішних людей виокремлюватися з натовпу, ми зрозуміємо, що нам потрібно робити для того, аби бути більш схожими на них, і дізнаємось, чому в певних ситуаціях краще не бути схожими на таких людей.

Іноді, те, що приводить до успіху,– талант, іноді – саме ті хороші речі, які наші мами казали нам робити, а іноді – усе точнісінько навпаки. Які з давніх порад правдиві, а які – міф?

Чи дійсно порядні хлопці фінішують останніми? Або ж приходять першими?

Чи справді боягузи ніколи не виграють? Або ж упертість – справжній ворог?

Чи дійсно довіра керує? Чи це просто помилка?

У кожному розділі ми розглянемо протилежні варіанти відповідної історії. Побачимо сильні сторони з кожного ракурсу. Отже, якщо вам щось здаватиметься очевидним або ж, навпаки, протиріччям – ходімо зі мною. Обидві сторони представлять свої аргументи, наче в суді. А потім ми оберемо відповідь, яка матиме найкращі позитивні аспекти з меншою кількістю недоліків.

У розділі 1 ми розглянемо, чи дійсно вибір легких шляхів та дії за вказівками справді приводять до успіху. Ми дізнаємося, що гарвардський професор Готем Макунда називає «якостями-підсилювачами». Як, наприклад, безумство Юре Робіча. Підсилювачі – це якості, які зазвичай негативні, але в певних ситуаціях дають масштабні переваги, що допомагають перемогти. Ми також дізнаємося, чому випускники з найкращими оцінками зрідка стають міліонерами. Чому найкращі (і найгірші) президенти США – люди, які зруйнували систему. І яким чином наша найбільша слабкість може мати значні переваги.

У розділі 2 ми дізнаємося, в яких випадках порядні хлопці фінішують першими, і чому Мак’явеллі мав рацію щодо грошей. Ми поговоримо з професором Вортонської школи, який вірить у милосердний бізнес і альтруїзм, та з викладачем Стенфорда, чиє дослідження показує, що важкий труд – переоцінений, а підлабузництво – це те, що сприяє просуванню кар’єрними сходинками. Ми проаналізуємо досвід піратів і тюремних банд, щоб зрозуміти, яких правил дотримуються навіть ті, хто порушує загальноприйняті норми, і дізнаємося, як забезпечити правильний баланс між бажанням досягти амбітних цілей та прагненням щоночі мати спокійний сон.

У розділі 3 ми відвідаємо тренування «морських котиків», дослідимо, як зароджуються вміння витривалості та гнучкості. Доктор економічних наук навчить нас визначати найкращий час для подвоєння наших зусиль та розкаже про випадки, коли варто здатися. Від майстрів кунг-фу ми дізнаємося, в яких ситуаціях можна прикидатися слимаком. Ще ми дізнаємося дурне слово, яке допоможе віднайти найкращий вихід із ситуації: кинути все і рухатися далі або ж бути непохитним хоч би там що.

У розділі 4 розглянемо, що важливіше: що ти знаєш або кого ти знаєш. Ми побачимо, що найпродуктивнішими зазвичай бувають працівники з широким колом спілкування, в той час як найкращі фахівці майже завжди вважають себе інтровертами (серед них і приголомшливі 90 % найкращих спортсменів). Ми отримаємо інформацію від «своєї людини» в Силіконовій долині та дізнаємось, як налагоджувати контакти без докорів сумління.

У розділі 5 ми звернемо увагу на внутрішнє сприйняття. Подивимось, як упевненість допомагає долати межі власних здібностей, але це має компенсуватися обґрунтованим поглядом на майбутні проблеми.

Ми дізнаємось, як наука «ментального контрасту», що зараз розвивається, може допомогти нам визначитися, коли діяти негайно, а коли треба двічі подумати. Найголовніше, ми розглянемо нові дослідження, які показують, чому вся парадигма довіри може бути цілком хибною за своєю суттю.

У розділі 6 ми зробимо крок назад, аби побачити загальну картину й спробувати зрозуміти, як успіх у кар’єрі збігається з успіхом у житті, а іноді – навпаки. Чи є місце мудрому балансу між роботою та особистим життям у сучасному світі, який безперервно рухається? Чингізхан і Клейтон Крістенсен з Гарвардської школи бізнесу наводять приклади того, як знайти спокій у постійно мінливому офісному бутті. Ми отримаємо уроки з прикладів трагічних доль зірок, які домоглися успіху, але заплатили занадто високу ціну, пожертвувавши своєю сім’єю і щастям.

Успіх не має бути лише тим, що ви бачите на екрані телевізора. Важливіше знати, у чому ти найкращий, і бути у повній відповідності зі своїми знаннями, аніж хвилюватись щодо того, чи є ви ідеальною людиною. Вам не потрібно бути божевільним, у буквальному сенсі, як Юре Робіч, адже іноді гидке каченя може стати лебедем, якщо знайде правильний ставок. Те, що відрізняє нас одне від одного, звички, яких ви, можливо, намагалися позбутися, речі, через які з вас глузували в школі,– усе це врешті-решт може надати вам надзвичайну перевагу.

Отже, давайте з цього й почнемо…