Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 39
Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля,
написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна
Розділ XXXV
Як Гімнаст поклав трупом отамана Тріпе та інших пикрохолців
ОглавлениеЧуючи цю розмову, деякі здобичники затремтіли і з ляку захрестилися обіруч – а що як це біс у перевдязі. А один, на прізвисько Жан Добряга, отаман сільського рушення, витягнув з матні Часослов і гукнув великим голосом:
– Agios ho Theos[96]. Як ти від Бога посланий, тоді речи! А як від Лукавого, то забирайся геть!
Проте Гімнаст забиратися і гадки не мав; прислухаючись до балачок цього вже не дружного гурту, він брав усе на розум.
І, звісно, діяв.
Удав, ніби злазить із коня, до путлиці похилився і спритно, як був, при шпаді, перекинувся у стремені, потім пірнув під коня, злетів угору й обоніж, задом наперед, став на сідло. Відтак сказав:
– Щось не дуже вийшло!
Тож-бо одноніж, із поворотом зліва направо, він зробив пірует, після чого точно прибрав, як улип, своєї попередньої посадки. Тоді Тріпе сказав:
– Гм! Я не збираюся зараз цього проробляти. У мене своя причина.
– От гадство! (гукнув Гімнаст). Дав маху. Спробуймо ще раз.
Тут він, показавши неябияку силу і сприт, зробив такий самий, тільки правий, пірует на нозі. Відтак, ухопившись палюхом правиці за сідельний облук, виважився всім тілом угору, тримаючись силою м'язів та тужня палюха, і тричі перевернувся. Учетверте, вже ні за що не держачись, він пішов кумелем і між кінських вух опинився, потім, усією вагою на палюх лівої руки спираючись, зробив мулінет і, нарешті, ляпнувши долонею правиці по середині сідла, приземлився на крижах, сівши по-дамському.
Потім завиграшки задер праву ногу над сідлом і сів охляп на крупі.
– Ні (сказав він), сяду-но я між двома луками.
Упершись двома бецманами у кінські крижі, він перекицьнувся і сів міцною посадкою між луками. Потім одним ривком підхопився і став двома зсунутими ногами між луками. Згорнувши руки на грудях, перекинувся сотні разів поспіль, зичним голосом гукаючи:
– Я біснуюся, біснуюся, біснуюся, бісе! Держіть мене, біси, держіть, держіть!
Поки цей вольтаж відбувався, опришки, нічого не тямлячи, перемовлялися між собою:
– Тьху, тьху! Та це ж перевертень або куць перебраний! Боже, одрятуй нас від Лукавого!
Зрештою порозницею кинулися вони куди-зря тікати та ще й на бігу озираючись, як ото пес, коли гусяче крилятко ухопить.
Аж це Гімнаст, свій верх бачачи, спішився, вихопив шпалу і нумо з одного маху класти тих, що пишніші, і нашаткував їх цілі купи знівечених, поранених і вбитих, причому ніхто з них і не думав боронитися, кожне вірило, що то сам біс та ще й голодний, таким-бо він показав себе вольтижером, не кажучи вже про те, що й Тріпе у розмові з ним узвав його бісовим кодлом; аж це Тріпе зрадливим ударом своєї наймитської рапіри за малим богом голови йому не розчерепив, але Гімнаст завдяки шолому та панцеру відчув тільки міць удару і, крутнувшись, устромив з лету вістря своєї зброї у Тріпе, лише до пояса прикритого, і прохромив йому шлунок, товсту кишку та половину печінки. Тут Тріпе брязнув додолу і, грьопнувшись, випустив із себе більш як четверо горнят зупи, а заодно з зупою і духа.
А Гімнаст шпаду у піхви і притьмом у ноги: йому стрілило, що палиця все-таки на два кінці, тож не треба долі спокушати, і що рицареві краще фортуну шанувати, не докучати їй і не набридати; не вагаючись, іспав він за мить на коня, підострожив його і погнав простісінько до Лавогюйона, а слідом за ним і Мартопляс.
96
Святий Боже! (Грецьк.)