Читать книгу Загадкова історія Бенджаміна Баттона - Френсис Скотт Фицджеральд, Френсис Скотт Кэй Фицджеральд - Страница 10

Одного серпневого дня, 19 року, після того, як фірма «Роджер Баттон і Ко» потрапила до рук молодого Роско Баттона, чоловік, на вигляд якому можна було дати років двадцять, вступив на перший курс Гарвардського університету в Кембриджі. Він не зробив фатальної помилки й промовчав про своє п’ятдесятиріччя, не згадав він і те, що його син закінчив цей університет десять років тому.

Його зарахували, і, майже одразу ж, він опинився серед найобдарованіших студентів класу, частково тому, що здавався трохи старшим, ніж інші першокурсники, яким було приблизно років вісімнадцять.

Та значний успіх йому принесла футбольна гра з Єльським коледжем, в якій він грав так фантастично, із такою жагою, із холодною, безжалісною злістю, що забив сім штрафних і чотирнадцять звичайних м’ячів у ворота суперників, після чого всіх одинадцятьох гравців, що втратили свідомість, винесли з поля. Він став найзнаменитішим у коледжі.

Та, як не дивно, на третьому році навчання йому ледве вдавалося збирати команду. Тренери казали, що він втратив вагу, вони помітили, що він вже не такий високий, як раніше. Він більше не забивав голів, проте його тримали в команді, бо його шалена репутація наводила страх та збентеження на команду суперників Єля.

У випускному класі він уже не грав у футбол. Він ставав все меншим й слабшим, і одного дня другокурсник звернувся до нього як до вступника, що викликало в Бенджаміна гірку хвилю обурення. Про нього заговорили як про вундеркінда, – старшокурсник, якому не більше шістнадцяти років, – він червонів від земних інтересів своїх одногрупників. Його навчання здавалося йому важким, він відчував, що воно надто ускладнене. Він чув, як однокурсники говорили про підготовчу школу святого Мідаса, котра готує до університету, тому Бенджамін вирішив, що після випуску вступить до цього коледжу, де серед хлопців свого віку буде почуватися більш впевнено.

Після випуску в 1914 він повернувся до Балтимора з Гарвардським дипломом у кишені. Хільдегарда переїхала в Італію, тож Бенджамін жив з їхнім сином, Роско. І хоча останній зустрів батька дуже шанобливо, а, проте, у серці його поселилися байдужість, навіть упереджене відчуття того, що Бенджамін, тиняючись його будинком у незрілій замріяності, тільки заважає йому. Зараз Роско був одружений та займав вигідне становище в спільноті Балтимора, тож жоден скандал, що коріннями сягав його родини, ніяким чином не мав права зруйнувати його репутацію.

Бенджамін, втративши популярність серед молодих красунь та однокурсників, відчував себе самотнім, не рахуючи того, що інколи він перебував у компанії кількох п’ятнадцятирічних хлопців, що жили по сусідству. Думка про вступ до школи святого Мідаса знову повернулася до нього.

– Скажи ж, – сказав він Роско одного дня, – я ж не раз нагадував тобі про те, що хочу піти до підготовчої школи.

– Гаразд, тоді іди, – коротко відповів Роско.

Ця справа була йому неприємною, тож він хотів би уникнути суперечок.

– Я не можу поїхати сам, – сказав Бенджамін безпомічно. Ти повинен мене привозити туди й забирати додому.

– У мене немає на це часу, – різко вигукнув Роско, очі якого звузилися й неприязно дивилися на батька. – Ба більше, – додав, – тобі краще закинути цю думку. Краще зупинитися вчасно. Краще, краще… – він затнувся, обличчя його почервоніло, поки він вимовляв ці слова, – тобі краще повернутися й почати все спочатку. Піти іншим шляхом. Це перейшло всі межі, аби бути жартом. Більше не смішно. Ти краще поводся пристойно!

Бенджамін дивився на нього, й очі його були наповнені слізьми.

– І, ще одна річ, – продовжував Роско, – коли до нас приходять гості, ти повинен називати мене дядьком, – не Роско, а «Дядько», зрозумів? Це виглядає непристойно, коли п’ятнадцятирічний хлопець звертається до мене як до однолітка. Можливо, тобі краще завжди кликати мене «Дядьком», аби ти звик до цього.

І, кинувши різкий погляд на свого батька, Роско відвернувся…