Читать книгу Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні) - Георгий Касьянов - Страница 1

Ця книга – друге видання монографії, яка побачила світ у 2010 році. З огляду на важливість і резонансність теми реакція наукового співтовариства на ту книжку була досить млявою: декілька рецензій (компліментарних і більш критичних), декілька висловлювань ad hominem, здебільшого формальні згадки в оглядах літератури. Більш виразною реакцією можна вважати відмову однієї поважної українознавчої західної інституції друкувати текст моєї доповіді у збірці за матеріалами конференції, в основі якої були головні ідеї цієї книжки.

Ще виразнішою можна вважати реакцію деяких анонімних дописувачів на сайті «Історична правда» на публікацію фрагментів цієї монографії. Частина відгуків, які я не можу відтворити на сторінках наукового видання, засвідчила не лише гостроту проблеми, а й певний рівень суспільної культури. Подібний рівень обговорень зараз є майже нормою не лише серед абонентів наливайок, а й в соціальних мережах.

У будь-якому разі книжка стала фрагментом історіографії голоду 1932— 1933 років та історичної політики, її можна зустріти в списках рекомендованої літератури в навчальних курсах, в історіографічних оглядах.

Чому я повернувся до цієї теми?

Є дві основних причини. Перша – радикалізація історичної політики в Україні (причини і перебіг цього процесу я зараз не обговорюю). Інструменталізація минулого для реалізації поточних політичних інтересів знову сягнула безпрецедентного з радянських часів рівня. За таких умов критичний погляд на саме явище історичної політики на конкретному прикладі не буде зайвим. Друга – я хотів бодай частково зафіксувати зміни, які відбулися у сфері досліджень голоду 1932—1933 років.

Що змінилося?

Змінено назву. Підставою для цього рішення стало те, що перша частина старої назви іноді заважала сприймати зміст навіть тим, хто ставився до моїх міркувань адекватно, як до науково-аналітичної розвідки. Сподіваюся, слова з твору Т. Шевченка не викликатимуть таких емоцій, як попередня літературно-художньо-музична метафора.

Додано матеріал, пов’язаний з дослідженням, переосмисленням та політичними реінкарнаціями образу голоду 1932—1933 років в «колективній пам’яті» та історіографії після 2009 року.

У політичних репрезентаціях голоду, і в суспільних реакціях на ці репрезентації, і в дослідженнях теми відбулися зміни. В одних випадках йдеться в основному про нюанси і акценти (коли йдеться про політику). Мені здається, що стереотипний спосіб репрезентації голоду 1932—1933 років, освячений законом, якщо і зминився, то здебільшого в бік подальшої радикалізації, аж до нових спроб запровадження санкцій за «неправильне» тлумачення події.

В інших, коли йдеться про дослідження, з’явилися обнадійливі тенденції, які у разі їхнього подальшого розвитку обіцяють перетворити Holodomor studies на щось відмінне від обслуговування ідеологічного, політичного чи «суспільного» запиту.

Що не змінилося?

Досвід інтелектуальних і не зовсім дискусій щодо першого видання цієї книги засвідчив: те, що написано, і те, що прочитано, може відрізнятися, іноді досить радикально.

В одних випадках це пояснюється відмінностями соціального, культурного, політичного, освітнього та інших видів досвіду.

В інших – категоричною нездатністю і небажанням певної категорії читачів, по-перше, прочитати, по-друге – зрозуміти.

На одному з публічних обговорень народний депутат «зі стажем» і випестуваними шевченковими вусами сказав, що він «полистав цю книжечку». На підставі такого фундаментального підходу він заперечив її основні ідеї. Справді, навіщо читати, коли можна «полистати»…

До цього додається сучасний рівень дискусії, який, на жаль, має тенденцію до подальшого зниження. Найвідомішим проявом цього явища є той спосіб обговорення, за якого авторові приписуються наміри, яких він не має, і те, чого він не говорив і не писав. На жаль, цього не уникають і деякі представники «інтересів суспільства», які оздобилися науковими ступенями і посадами, і колеги, які виконують місію «публічних інтелектуалів», і брати-історики (сестри-історикині). Формула, відома «широкому загалові» з американських поліцейських фільмів, розширюється: проти вас може бути використане не лише те, що ви сказали, а й те, чого ви не говорили.

Отже.

Чого я не сказав і не написав?

1. Ця книга – не про голод 1932—1933 років в Українській СРР. Вона – про Голодомор (див. відповідне місце у Вступі, де дається визначення цього поняття).

2. Я не заперечую факту голоду 1932—1933 років в Українській СРР та його особливості порівняно з іншими регіонами СРСР.

3. Я не заперечую інтерпретацію голоду 1932—1933 років як геноциду українців і розумію важливість такої інтерпретації для політичного просування проблеми, зокрема в донесенні інформації про трагедію «світовій спільноті».

4. Припускаю, що «геноцидна версія» має право на існування і в науковому просторі. Як одна з інтерпретацій. Але я гадаю, що некритичне уживання в наукових студіях терміна «геноцид», визначене політичним інтересом, блокує якісний розвиток наукових досліджень голоду 1932—1933 років в Україні. Політичний дискурс обмежує можливості наукового. Окрім того, у багатьох випадках така інтерпретація в її етноцентричному варіанті провокує ксенофобію та нездорові пристрасті в публічному просторі, припускає цинічне маніпулювання пам’яттю жертв, сприяє поширенню і зміцненню комплексу жертви та комплексу меншовартості.

5. Я не претендую на об’єктивність, на «істину в останній інстанції», на те, що ця книжка є вичерпним звітом із зазначеної на обкладинці теми, що я ставлюся нейтрально до того, про що у ній йдеться.

Що я справді заперечую:

– право прибічників інтерпретації голоду 1932—1933 років як геноциду, спрямованого винятково проти українців, репрезентувати її єдино вірною і нав’язувати її дослідникам і суспільству;

– право політиків, держави і «громадської думки» регулювати наукову інтерпретацію історичних подій та минулого і встановлювати «історичну істину» законами, розпорядженнями, постановами, резолюціями і голосуванням;

– право цих груп запроваджувати санкції проти тих, хто виходить за межі офіційно встановлених норм у трактуванні минулого.

Закінчую порадою: читати лише з початку і до кінця. За це авансом висловлюю подяку інтелігентному, уважному, вдумливому читачеві. Утім, на інших я не розраховую.

Чапел-Гілл, США,

квітень 2018 року