Читать книгу Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown - Гилберт Честертон, Лорд Дансени, Гілберт Кіт Честертон - Страница 5

Двійко осіб одночасно вступили у вузький пасаж, що йде уздовж театру «Аполлон» у дільниці Адельфея. Передвечірні вулиці щедро заливало м’яке невагоме світло сонця, що заходить. Проїзд був досить довгий і темний, і в протилежному кінці кожен розрізняв лише темний силует іншого. Але і з цього чорного контура вони відразу один одного впізнали, бо зовнішність обох була дуже помітна, а вони ще й люто ненавиділи один одного.

Вузький пасаж сполучав одну з крутих вулиць Адельфеї з бульваром над річкою, що віддзеркалює всі фарби західного неба. Один бік проїзду творила глуха стіна – у цьому будинку містився старий зубожілий ресторан при театрі, в цю годину зачинений. По інший бік у пасаж у різних його кінцях виходили двоє дверей. Ні ті, ні інші не були звичайним службовим входом до театру. Це були особливі двері, для обраних виконавців, і тепер ними скористалися актор та акторка, котрі грали головні ролі в шекспірівській виставі. Такі персони люблять, коли у них є свій окремий вхід і вихід, аби приймати чи уникати відвідувачів.

Двоє чоловіків, про яких іде мова, без сумніву, можна було б зачислити до таких відвідувачів. Двері на початку пасажу були добре їм знайомі, й обидва розраховували, що вони зовсім не замкнені, бо підійшли до них кожен зі свого боку однаково спокійні й упевнені. Однак той, хто просувався з далекого кінця проїзду, крокував швидше, і заповітних дверей обоє досягли в одну й ту саму мить. Вони обмінялися чемними поклонами, трохи помовчали, і нарешті той, хто йшов швидше і, вочевидь, вирізнявся не таким терплячим характером, постукав.

У цьому, і в усьому іншому також, вони були повною протилежністю один одному, але про жодного не можна було сказати, що він у чомусь поступається іншому. Якщо згадати їхні особисті чесноти, обидва були вродливі, аж ніяк не бездарні і таки популярні. Якщо означити їхнє становище в суспільстві, то обидва перебували на вищому його щаблі. Але все в них – від слави і до зовнішності – було не до порівняння і зовсім несхоже.

Сер Вілсон Сеймур належав до числа тих поважних осіб, чия вага в суспільстві відома всім посвяченим. Чим глибше ви проникаєте в коло адвокатів, лікарів і тих, хто вирішує державні справи, і людей вільної професії, тим частіше зустрічаєте сера Вілсона Сеймура. Він – єдиний притомний чоловік у безлічі безглуздих комісій, які розробляють різноманітні проекти – від реформування Королівської академії наук до введення біметалізму для процвітання Британії. В усьому ж, що стосувалося мистецтва, могутність його не знала меж. Його становище було таким винятковим, що ніхто не міг збагнути, він іменитий аристократ, який протегує мистецтву, чи знаменитий художник, котрому протегують аристократи.

Але варто було побалакати з ним п’ять хвилин, і ви тямили, що, по суті, він наказував вам усе ваше життя.

Зовнішність у нього теж була видатна, звичайна, але виняткова. До його шовкового циліндра не міг би прискіпатися і найсуворіший знавець моди, проте цей капелюх був не такий, як у всіх, – дещо вищий, і ще додавав своєму власнику зросту. Високий і стрункий, він легко пригнувся, однак, зовсім не видавався кволим, навпаки. Сріблясто-сиве волосся не робило його дідуганом, він носив його довшим, ніж годиться, але від того не здавався жіночним, воно було хвилясте, але не накручене. Загострена борідка додавала йому мужності, як адміралам на похмурих портретах пензля Веласкеса, якими був обвішаний його будинок. Сірі рукавички більше віддавали блакиттю, а ціпок із срібною головкою був довшим за десятки інших, якими помахували і хизувалися в театрах і ресторанах.

Другий чоловік був не такий високий, однак ніхто не назвав би його малорослим, зате кожен би помітив, що він міцної статури та гарний на вигляд. Волосся й у нього було кучеряве, але світле, коротко стрижене. А голова – міцна, масивна: такий пробиває двері, як сказав Чосер про свого мельника. Військові вусики і широкі плечі видавали в ньому солдата, хоча такий відкрито-пронизливий погляд блакитних очей швидше притаманний морякам. Обличчя в нього було майже квадратне, і підборіддя, і плечі, навіть маринарка і та квадратна. І вже, певна річ, скажена школа карикатуристів не втратила нагоди, – пан Макс Бірбом зобразив його у вигляді геометричної фігури з четвертої книги Евкліда.

Бо також він був відомою особою, хоча успіх його був зовсім іншого штибу. Щоб почули про капітана Катлера, про облогу Гонконгу і знаменитий китайський похід, зовсім не було потрібно належати до вищого світу. Про нього патякали всі й усюди, портрет його друкувався на поштових листівках, картами та схемами його боїв рясніли ілюстровані журнали, пісні, складені на його честь, виконувалися мало не в кожній програмі мюзик-холу і мало не на кожній шарманці. Слава його, можливо, не настільки довговічна, як у сера Вілсона, була куди ширша, загальнодоступніша та невибагливіша. У тисячах англійських сімей його ставили настільки ж високо, як Нельсона. Проте, сер Вілсон Сеймур був значно впливовішим.