Читать книгу На стрімчаках божевілля - Говард Лавкрафт, Говард Філіпс Лавкрафт, Говард Филлипс Лавкрафт - Страница 10

Зараз ми підходимо до того періоду, відколи, як стверджують психіатри з академічної школи, почалося шаленство Чарльза Варда. Знайшовши папери свого прапрапрадідуся, він одразу ж переглянув певні місця і, цілком імовірно, знайшов щось украй цікаве. Але, показуючи робітникам заголовки, він, здавалося, особливо ретельно намагався приховати від них сам текст і виявляв неспокій, який навряд чи можна було пояснити історичною чи генеалогічною цінністю знахідки. Повернувшись додому, він повідомив про цю новину з розгубленим і збентеженим виглядом, немов бажаючи переконати всіх про надзвичайну важливість знайдених документів, не показуючи їх самих. Він навіть не ознайомив батьків із заголовками записів, а просто сказав їм, що знайшов кілька послань, написаних Карвеном (здебільшого шифром), які варто дуже ретельно вивчити, щоби збагнути, про що в них ідеться. Навряд чи він показав би робітникам навіть заголовки, якби не їхня відверта нахабність. У будь-якому разі, він, без сумніву, не мав наміру виявляти особливу потайність, яка могла б викликати підозру батьків і змусити їх зумисне повертатися до цієї теми.

Усю ніч Чарльз Вард просидів у своїй кімнаті, читаючи знайдені папери, і навіть на світанку не обірвав своїх студій. Коли мати його покликала, щоби дізнатися, що трапилося, він попросив принести сніданок нагору. Вдень він з’явився лише на короткий час, коли робітники прийшли встановлювати коминок і портрет Карвена в його кабінеті. Наступної ночі хлопець спав уривками, не роздягаючись, позаяк продовжував гарячково мізкувати над розгадкою шифру, яким був записаний манускрипт. Уранці мати побачила, що син працює над фотокопією рукопису Гатчинсона, який раніше часто їй показував, але, коли жінка спитала, чи не може йому допомогти ключ, згаданий у паперах Карвена, юнак заперечив. Удень, облишивши працю, він, немов зачарований, спостерігав за робітниками, котрі закінчували монтувати портрет у рамі над вибагливим пристроєм у коминку, де велике поліно вельми реалістично «палало» електричним вогнем, і підганяли бічні панелі, щоби вони не особливо вибивалися із загального інтер’єру кімнати. Передню панель, на якій був написаний портрет, підпиляли та встановили так, аби позаду утворилося щось на кшталт стінної шафи.

Після того як робітники пішли, Чарльз остаточно переселився до кабінету та розташувався там, зиркаючи то на розкладені перед ним папери, то на портрет, який витріщався на нього, немов його власний зістарілий вигляд у дзеркалі, що нагадував про минуле століття. Батьки Чарльза, згадуючи згодом поведінку сина в той час, повідомляли цікаві деталі щодо його спроб приховати предмет своїх досліджень. У присутності слуг він рідко ховав якийсь із документів, що вивчав, бо цілком справедливо припускав, що складна й архаїчна базгранина Карвена буде їм невтямки.

Однак у товаристві батьків він виявляв велику обережність, і хоча згаданий манускрипт був написаний шифром, тобто складався з купи загадкових символів і невідомих ідеограм (як і рукопис, названий «Тому, Хто прийде пізніше»), він накривав його першим-ліпшим аркушем паперу. На ніч хлопець міцно замикав усі папери до старовинної шафи, що стояла у його кабінеті. Так само чинив щоразу, коли виходив із кімнати. Незабаром він набув постійних звичок, установивши для себе певні години роботи. Довгі прогулянки юнака припинилися, і, здавалося, він займався лише паперами. Початок навчання в школі, де Чарльз вчився у випускному класі, став для нього неабиякою завадою, і він неодноразово заявляв, що після закінчення не вступатиме до коледжу. Казав, що мусить зайнятися надзвичайно важливими спеціальними дослідженнями, які, за його словами, дадуть набагато більше знань, ніж усі університети світу.

Природно, витримати таку напругу впродовж багатьох днів, ні на що не відволікаючись, могла лише людина, котра завжди була більш-менш старанною, схильною до науки та самоти. Вард же був природженим ученим-відлюдником, тому батьки не стільки дивувалися, скільки жалкували про його строгу самотність і скритність. Водночас і батько, і мати визнали дивним, що син не показав їм жодного аркуша зі знайденого скарбу і не сказав нічого путнього про дані, які вдалося отримати.

Цю таємничість він пояснював своїм бажанням зачекати, аж поки не зможе подати своє відкриття, як щось цілісне. Але в міру того, як без подальшого зрушення минали тижні, між ним і його сім’єю виріс мур, що зміцнювався неприйняттям матір’ю подальших досліджень сина.

У жовтні Вард знову став відвідувати бібліотеки, але вже не через старовину. Тепер він шукав літературу з чаклунства та чародійства, окультизму та демонології. І коли бібліотеки Провіденса вичерпали себе, хлопець сів на потяг до Бостона, щоб там покопирсатися в скарбах великої бібліотеки на Ко-плі-сквер, Віденерівської бібліотеки Гарварду та Зінонської дослідницької бібліотеки, де були доступні рідкісні праці на потрібну тематику.

Шукач купив і швидко заповнив цілий ряд полиць дивними, власноруч зібраними матеріалами. Упродовж Різдва він вдався до серії поїздок містами, зокрема побував у Салемі, щоб ознайомитися з деякими матеріалами Ессекського інституту.

До середини січня 1920 року в поведінці Варда з’явилися певні риси тріумфу, дещо несподівані для нього, і тепер його вже не можна було застати за роботою над шифром Гатчин-сона. Замість цього він провів ґрунтовні дослідження в царині хімії та переглянув архів, пристосувавши для цього лабораторію в нежитловому горищі будинку, і для цього часто звертався до джерел демографічної статистики Провіденса. Місцеві наркодилери та фармацевти, котрих пізніше допитали, надали дивовижні та начебто безглузді каталоги речовин та інструментів, які придбав шукач. Але свідчення клерків державної резиденції, будинку муніципалітету і різних бібліотек сходилися на тому, що предметом другого напрямку його досліджень була могила Джозефа Карвена, з надгробка якої старші покоління обачно стерли ім’я покійного.

Поступово в сім’ї Варда наростала підозра, що з сином відбувається щось не те. Невеликі дивацтва в поведінці Чарльза хутко змінилися посиленою пристрастю до таємниць, схильністю до самоти, які раніше не були йому притаманні. Було схоже, що молодик лише вдає, що вчиться. І хоча він жодного разу не провалився на іспитах, було очевидно, що коло його інтересів дуже змінилося: він чаклував у своїй хімічній лабораторії, де валялася купа старовинних опусів з алхімії. Нишпорив у старих записах поховань у всіх церквах міста або схилявся, немов зачаклований, над фоліантами з окультних наук у своєму кабінеті, де, дивно схоже на нього, можна навіть сказати, все більше схоже, обличчя Джозефа Карвена безпристрасно глипало з панелі на північній стіні.

Наприкінці березня до архівних пошуків Варда додалися таємничі вилазки на занедбані міські кладовища. Причина цього з’ясувалася пізніше, коли клерки мерії розпатякали, що він, імовірно, знайшов важливий ключ до розгадки. Крім могили Джозефа Варда, його цікавило поховання такого собі Нафталі Філда. Причина цього зацікавлення виявилася пізніше, коли в паперах Варда знайшли копію короткої записки про похорон Карвена, що дивом уникнула знищення та повідомляла, що загадкову свинцеву труну закопали «10 футів на південь і на 5 футів на захід від могили Нафталі Філда в…»

Відсутність у вцілілому уривку вказівки на кладовище, де насипали цю могилу, дуже ускладнила пошуки, і могила Нафталі Філда здавалася такою ж примарно-невловимою, як і місце поховання самого Карвена. Але у випадку з першим не існувало загальної змови мовчання і можна було з повною упевненістю очікувати, що рано чи пізно знайдеться надгробний камінь із написом, навіть якщо виявляться втраченими всі інші записи. Звідси й поневіряння Чарльза по всіх кладовищах, за винятком хіба того, що містилося при церкві святого Іоанна (колишня Королівська церква) і старовинних могил Конґреґаційної церкви серед поховань у Свен-Пойнті, позаяк шукач дізнався, що Нафталі Філд був баптистом.