Читать книгу На стрімчаках божевілля - Говард Лавкрафт, Говард Філіпс Лавкрафт, Говард Филлипс Лавкрафт - Страница 3

Бачачи, як цей дивний чоловік із блідим обличчям (на вигляд зовсім не старий, хоча насправді йому виповнилося не менше ста років) усіляко намагався розсіяти атмосферу ненависті та страху, що склалася навколо нього, занадто не-визначену, щоб розпізнати та назвати її причину, люди відчували одночасно жаль, невиразний неспокій і презирство. Але вплив багатства і легковірність людей такі вагомі, що упередження проти Карвена ослабло, особливо після того, як перестали зникати моряки з його кораблів. До того ж він почав дотримуватися надзвичайної обережності; колись він нишпорив кладовищами, відтак більше його там ніхто не бачив. Одночасно припинилися чутки про страшний лемент, що долинав із його ферми в Потуксеті, та про дивні речі, які там коїлися. Кількість провізії, яку йому достачали, залишалася неприродно великою. Як і раніше, на ферму гнали отари овець і привозили цілі туші до міського маєтку. Проте аж до останнього часу (відколи Чарльз Вард узявся вивчати його папери та рахунки, що зберігалися в бібліотеці Шеплі) нікому й на гадку, за винятком цього допитливого юнака, враженого своїми відкриттями, не спадало провести порівняння між вражаючою кількістю чорношкірих, котрих Карвен привозив із Ґвінеї аж до 1766 року, і незначною кількістю чеків, що засвідчували продаж цих рабів работорговцям, чий ринок стояв на Великому мосту, або навколишнім плантаторам. Вочевидь, цей жахливий чоловік вирізнявся незвичайною хитрістю та винахідливістю – перевагами, які він уповні використав, коли виникла необхідність.

Певна річ, запізнілі потуги Карвена успіху не принесли. Всі продовжували його сторонитися, ніхто йому не довіряв (уже те, що дідуган виглядав майже як юнак, викликало підозри). І старигань уторопав, що це, врешті-решт, загрожує йому втратою значних статків. Складні дослідження чоловіка, хоч би якими вони були, вимагали неабияких коштів, і позаяк переїзд кудись позбавляв його переваг у гендлях, яких йому вдалося домогтися, починати все наново десь в іншому місті не мало сенсу. Здоровий глузд підказував, що треба підтримувати добрі взаємини з містянами, щоби не викликати підозрілих поглядів, перешіптувань, щоб розсіяти загальну атмосферу похмурої стриманості, підозрілості та страху. Чоловіка дуже турбували найманці, котрі отримували мізерію через застій, що почався в його справах. Вони не кидали роботу лише тому, що ніхто не хотів наймати їх. Старигань утримував своїх капітанів і матросів усілякими хитрощами, будь-яким способом: заставою, позикою або шантажем, дізнавшись щось із їхнього темного минулого.

У цьому Карвен виявляв неймовірну спритність. Упродовж останніх п’ятьох років він вивідав такі речі, які, здавалося, могли розповісти лише люди з того світу. І ці таємниці він завжди мав під рукою.

І тоді хитрий підприємець вирішив вдатися до останньої відчайдушної спроби відновити своє становище у місті. Відлюдник за характером, він надумав укласти вигідний шлюб, обравши за дружину дівчину із шанованої родини, щоб люди не оминали його будинок. Можливо, існували й глибші причини, що спонукали хитруна укласти таку угоду; причини, що перебували надто далеко за межами доступних нам фактів. Лише в паперах, знайдених через півтора століття після його смерті, можна було знайти до них якийсь ключик; але нічого певного так ніхто і не дізнався. Звісно, Карвен тямив, що будь-які залицяння викличуть лише відразу, тому став шукати відповідну обраницю, на батьків якої міг чинити тиск. Це було не надто легко, оскільки у нього були досить високі вимоги щодо зовнішності, освіти та соціального стану обраниці. Нарешті він зупинився на доньці найстаршого з морських капітанів, котрі були йому підпорядковані – вдівця з відомої родини із бездоганною репутацією, Джеймса Тіллінґеста. Його єдина донька Елайза, здавалося, мала усі можливі принади, крім однієї: вона не була заможною. Тіл-лінґест цілком перебував під владою Карвена, і коли той викликав капітана до свого будинку з високим куполом, на пагорбі Паверз-лейн, і чимось пригрозив, той погодився на цей жахливий шлюб.

Елайзі Тіллінґест на той час було вісімнадцять років, і вона отримала найкраще виховання, яке міг собі дозволити батько у своєму скрутному становищі. Вона відвідувала школу Стівена Джексона, що навпроти ратуші, і старанно вчилася рукоділлю та доморядництву у своєї неньки (та померла від віспи 1757-го). Вишукане рукоділля, яке Елайза вишила ще дев’ятирічною, 1753-го, можна побачити в одній із зал історичного музею штату Род-Айленд. Після смерті матері дівчина сама поралася в господарстві, маючи лише літню чорношкіру служницю. Вочевидь, суперечки між дівчиною та її батьком щодо шлюбу з Карвеном були занадто бурхливими (але щоденники та мемуари про них нічого не згадують). Відомо лише, що її заручини з Ізрою Віденом – молодим штурманом з пакетбота Кроуфорда «Ентерпрайз», були анульовані. Весілля з Карвеном відбулося 7 березня 1763 року в баптистській церкві в присутності вишуканого товариства з міської аристократії. Шлюбну церемонію провів пастор Семюел Вінзон.

«Ґазетт» коротко згадала про цю подію, навіть у більшості збережених примірників замітка була вирізана чи видерта. Після довгих пошуків Вард знайшов єдине число «Ґазетт» у приватному архіві якогось колекціонера та прочитав його, розважаючись старомодною вишуканістю.

«Увечері минулого понеділка пан Джозеф Карвен, шанований житель нашого міста, комерсант, поєднався шлюбними узами з панною Елайзою Тіллін/ест, донькою капітана Джеймса Тіллін/еста. Юна леді, котра має неабиякі чесноти, поєднані з чарівним виглядом, вочевидь, стане окрасою шлюбу й ощасливить свого коханого чоловіка».

Збірка листів Дюфрена-Арнольда, яку Чарльз Вард знайшов незадовго до передбачуваного першого нападу розумової хвороби у приватній колекції Мелвілла Ф. Петерса із Джордж-стрит, що охоплює цей і дещо більш ранній період, показує, яке обурення викликав у містян цей мезальянс, що поєднав настільки невідповідну пару. Однак вплив Тіллінґестів на життя міста був незаперечним, і оселю Джозефа Карвена знову стали навідувати люди, котрих за інших обставин навряд чи щось змусило б переступити цей поріг. Та все ж товариство так і не прийняло Карве-на уповні, і від цього найбільше страждала його дружина. Але, хоч як би там було, суровий остракізм був певною мірою пом’якшений. Незвичний наречений здивував як свою дружину, так і все оточення, поводячись із нею напрочуд галантно та шанобливо.

У новому будинку в Олні-корт більше не відбувалося нічого, що могло б когось стривожити. І хоча Карвен часто відлучався на свою ферму в Потуксеті, де його дружина так жодного разу і не побувала, він тепер скидався на звичайного міщуха, ніж досі за довгий період його життя в Провіденсі. Лише один чоловік виявляв до нього відкриту ворожнечу – молодий штурман, заручини котрого з Елайзою Тіллінґест були так раптово розірвані. Ізра Віден при свідках присяг-нувся помститися і, попри те, що мав спокійну та загалом м’яку вдачу, взявся за справу із завзяттям, продиктованим ненавистю. А це не обіцяло нічого доброго дідугану, котрий відібрав у нього наречену.

7 травня 1765 року народилася Енн – єдина донька Карвена. Хрестив її преподобний Джон Ґрейвз із Королівської церкви, парафіянами якої Карвени стали за якийсь час після весілля (це було своєрідним компромісом між приналежністю до конґреґаціоністів і баптистської церкви).

Запис про народження дівчинки, так само, як і запис про реєстрацію шлюбу, укладеного за два роки до цього, як і більшість церковних записів і цивільних книг мерії, були знищені, Чарльз Вард зміг знайти ці записи з великими труднощами лише після того, як, дізнавшись про те, що вдова Карвена змінила прізвище, встановив свій родинний зв’язок із самим Карвеном. Юнак пристрасно поринув у пошуки всього, що стосувалось цього чоловіка. Запис про народження Енн він знайшов цілком випадково, коли листувався зі спадкоємцями доктора Ґрейвза, котрий, полишаючи своїх парафіян після революції (бо був вірним прихильником короля), прихопив із собою копії всіх церковних реєстрів. Вард написав йому, бо знав, що його прапрабабуся, Енн Тіллінґест Поттер, належала до єпископальної церкви.

Незабаром після народження доньки – події, з приводу якої пращур Варда висловив величезну радість, дивну за своєї звичної стриманості – Карвен вирішив замовити власний портрет. Він доручив цю роботу талановитому художнику, шотландцю Космо Александру, котрий жив тоді в Ньюпорті, а згодом став популярним як перший учитель Ґілберта Стюарта7. Подейкували, що портрет, який вирізнявся незвичайною схожістю, був написаний на стінній панелі в бібліотеці будинку в Олні-корт. Але жоден із щоденників, де згадується про цей портрет, не пояснює його подальшу долю. Водночас сам Карвен став якось незвично замисленим і проводив майже весь час на фермі в Потуксет-роуді. Переконували, що він постійно перебував у якомусь ретельно прихованому гарячковому неспокої, немов очікував, що трапиться щось неймовірне, як людина, котра ось-ось зробить незвичайне відкриття.

Цілком імовірно, що справа стосувалася хімії (точніше алхімії, бо він перевіз на ферму величезну кількість літератури з цієї галузі).

Його зацікавлення громадською діяльністю не зменшилося, і Карвен не упускав можливості допомогти Стівену Гопкінсу, Джозефу Брауну та Бенджаміну Весту, котрі намагалися пожвавити культурне життя міста, рівень якого був набагато нижчим, ніж у Ньюпорті, що прославився своїми меценатами. 1763 року він допоміг Деніелу Дженксу заснувати книжкову крамницю та став його постійним і найкращим клієнтом. Він також надавав фінансову допомогу «Ґазетт», яка відчувала постійну матеріальну скруту (вона тепер виходила щоп’ятниці з друкарні під вивіскою, що зображувала Шекспіра). Чоловік палко підтримував губернатора Гопкінса проти партії Варда, ядро якої перебувало в Ньюпорті, а його яскравий красномовний виступ у Гечерз-холі 1765-го проти відділення Північного Провіденса сприяв тому, що упередження проти стариганя тишком-нишком розсіялися. Але Ізра Віден, котрий постійно наглядав за Карвеном, зневажливо пирхав, коли при ньому згадували про ці вчинки, і публічно божився, що все це – не більше, аніж маска, яка слугує прикриттям для його справ, чорніших од глибини Тартару. Мстивий юнак став ретельно збирати інформацію про все, що стосувалося Карвена, й особливо зацікавився, що той робить у гавані та на своїй фермі. Віден стирчав ночами на корабельні: тримаючи напоготові легку рибальську плоскодонку та побачивши світло у вікні складу Карвена, слідував тайкома за невеличким ботом, який часто швендяв туди-сюди бухтою. Він також провадив дуже пильне спостереження за фермою на Потуксет-роуд, і якось його добряче покусали собаки, яких нацькувало на нього дивне індіанське подружжя, що працювало на фермі.