Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 155

7 декабря.

Не було в куми і запаски, аж глядь – кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише – тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих усюди знають. Ще ось що: напиши мені, чи багато там землі у тій Забарі? Яка вона? Чи можна буде садочок розвести? Та ще щоб справді сердитий Дніпро не пошкодив? Розпитайся гарненько. До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана: йому він щиріше скаже, як мені.

Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний!

Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.

У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі Ярині.

К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). Я через тебе пошлю чотири книжки Алексію Івановичу Хропалю, то тоді він тобі й скаже, як і що робить, а до того я й йому напишу.

Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину. Що ж вона побачить? Те, що й я бачив: Хариту та й більш нічого! А якби твоя жінка, а моя сестра, сказала слово, то це б було до ладу. Попроси її – нехай скаже, нехай порадиться.

А поки що буде, нехай Бог шле добре здоров’я і жінці, і діткам твоїм. Оставайся здоровий, та швидше пиши до мене, до твого іскреннього друга і брата Т. Шевченка.

О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде.

А дубового і ясинового дерева треба купить і вирубать, нехай собі лежить та сохне, поки що буде.