Читать книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов - Страница 161

С.-Петербург. 12 генваря 1860 г.

Насилу я дождався твого письма; я вже думав, що ти, крий Боже! занедужав або принаймні на Бессарабію помандрував. За ковбаси і сало спасибі тобі, а як получу та покуштую, то ще раз скажу спасибі. Думаю, що вони такі самі будуть, як і ті, що ми з тобою колись під яблунею вкушали. Мені байдуже, що ми вже не ті стали, аби ковбаси не старілися, а з ними і ми помолодіємо. Коли б тілько нам отой хутір придбать та поєднать Хариту. Дуже, дуже я зрадів, що вона вподобалась Ярині. Чи Ярина ще й досі у тебе гостює? Як ще й досі, то нехай би вона нишком, посвоєму спитала Хариту, а ти б мені написав те слово, або сам спитай, що вона скаже?

Вольський мені пише, що Пекарі будуть Змі[єв]ського. Мені самому здається, що він моторненький панок; я з ним бачився в Черкасах. Нехай і буде добра надія, а з Понятовським тепер треба зробить; його вже прошено. Мені самому здається, що лучче взять на посесію, а тим часом роби, як тебе Бог навчить; якщо треба буде грошей, то пиши. На тім тижні вийде моя книга, то будуть і гроші. А дубового лісу все-таки треба купить заздалегідь, нехай собі сохне. Писав я позавчора про тебе до Семиренка; не знаю, що він тобі скаже. Як получиш мого «Кобзаря», то одвезеш їм усім по книжці, то може вони й поласкавішають.

Другим разом напишу тобі більше, а тепер бувай здоров. Поцілуй за мене сестру Ярину, Катерину, свою жінку і своїх діточок. Оставайся здоровий. Не забувай искреннего твого друга і брата Т. Шевченка.