Читать книгу Реквієм по мрії - Г’юберт Селбі-молодший - Страница 6

Гаррі замкнув матір у комірчині. Гарольде. Будь ласка. Тільки ж не телевізор знову. Добре, добре, відчинив двері Гаррі, тоді перестань нити. Він пішов через кімнату до телевізора на підставці. І не діставай мене. Він висмикнув вилку з розетки й від’єднав ріжки антени. Сара повернулася до комірчини й зачинила двері. На якусь мить Гаррі втупився поглядом у ті двері. Ну то сиди там, якщо хочеш. Він штовхнув підставку на коліщатах, вона покотилась і ривком спинилася, ледь не перекинувшись. Якого дідька? Він подивився вниз і побачив ланцюг для велосипеда, що протягнувся від сталевої ручки на боці телевізора до батареї. Він зиркнув на комірчину. Що ти ото собі надумала? Нащо цей ланцюг? Ти хочеш, щоб я рідній матері розбив телевізор? Чи видер батарею? – Вона німо опустилася на підлогу комірки – і, може, підірвав будинок? Хочеш зробити з мене вбивцю? Рідного сина? Свою плоть і кров? ЩО ТИ ЗІ МНОЮ РОБИШ???? Гаррі став перед дверима комірчини. ЗІ СВОЇМ РІДНИМ СИНОМ!!!! З-під дверей комірчини поволі виткнувся тоненький ключик. Гаррі зачепив його нігтем, а тоді підхопив з підлоги. Чого тобі завжди треба морочити мені голову, радихриста, завжди треба вкладати мені в думки цю гімняну провину? Хіба тобі й діла нема до моїх почуттів? Нащо тобі треба так ускладнювати мені життя? Нащо… Гарольде, я не хотіла. Той ланцюг не від тебе. То проти злодіїв. А чого ж ти мені про це не сказала? Він же мало не перекинувся. У мене ледь серце не стало. Сара сиділа в темряві й хитала головою. Я хочу тобі добра, Гарольде. Тоді чого ж ти не виходиш? Гаррі смикав ручку, грюкав дверима, але двері були замкнені зсередини. Він скинув угору руки від розпачу й огиди. Бачиш, про що я кажу? Ти завжди мені так допікаєш. Він підійшов до телевізора, відімкнув ланцюг, а тоді знов обернувся до комірчини. Нащо ти завжди робиш із цього казна-що? Га? Просто щоб перекласти на мене цю гімняну провину, так? Так???? – Сара розгойдувалася вперед і назад – ти ж знаєш, що отримаєш його назад через кілька годин, але тобі аби мене присоромити. Він подивився на комірчину – Сара мовчки розгойдувалась, – а тоді махнув руками, та до дідька це, і поштовхав підставку з телевізором до виходу з квартири. Сара чула, як підставка котилася по підлозі, чула, як двері відчинилися й зачинилися, і продовжувала розгойдуватися вперед-назад, сидячи із заплющеними очима. Це не насправді. Вона нічого не бачила, а значить, нічого не сталося. Вона сказала Сеймурові, своєму чоловікові, котрий уже давно помер, що нічого цього насправді не сталося. А якби й сталося, то все буде гаразд, тож не хвилюйся, Сеймуре. Це як перерва на рекламу. Скоро вона закінчиться й почнеться хороша програма, Сеймуре. Усе буде добре. Врешті-решт, усі програми хороші. Напарник Гаррі, темношкірий хлопець на ім’я Тайрон С. Лав – усе правильно, так мене й звуть, і Тайрон С. не лаває нікого, крім себе, – чекав у коридорі, жуючи батончик «Снікерс». Вони без проблем викотили телевізор з будинку, і Гаррі привітався з усіма єнтами,[1] що на подвір’ї вигрівались на сонечку. Але далі було важче – проштовхати клятий апарат три квартали до ломбарду і не розбити його, не дати якомусь малому йолопу в нього врізатися, пильнувати, щоб коліща не вскочило в яму чи не підстрибнуло на смітті, щоб телевізор не перекинувся, а довбаний столик не розвалився, – це вимагало терпіння й наполегливості. Тайрон утримував телевізор рівно, а Гаррі штовхав і направляв. Тайрон також дивився вперед і попереджав Гаррі про великі обривки паперу й мішки зі сміттям, які могли становити загрозу для швидкого й безпечного завершення їхньої місії. Вони схопили конструкцію з обох боків, щоб спустити з тротуару на дорогу, й знову підняли на тротуар з другого боку вулиці. Тайрон нахилив голову й оглянув телевізор згори вниз. Чорд, пацан, ящик став якийсь пошарпаний. Яка різниця, чи тобі не все одно? Та хай хоч волоссям поросте, аби за нього філки дали.

Містер Рабіновіц похитав головою, коли побачив, як вони запихають телевізор у його ломбард. О, і столик таки теж. Гей, що ти фід мене хочеш? Я не можу шлепати його на своїй спині. У тебе є друг. Він таки міг би помогти. Гей, пацан, я тобі не якийсь шлепер. Гаррі захихотів і похитав головою, диви, який з тебе жид. Та все одно, їй так легше буде дотягти його додому. Оце пацан, завжди дума, як допомогти мамці. Ой, який хороший син. Але ґониф.[2] Ти їй потрібен, як лосю фішалка для капелюхіф. Ворушися, Ейб, ми поспішаємо. Давай нам філки. Бігом, бігом… Уфесь час бігом, і він почовгав за прилавок, уважно оглянув усі олівці, перш ніж вибрати один для запису. У фас же такі фажлифі спрафи, що сфіт розпадеться, якщо фсе не зробити ще фчора. Він клацнув язиком, похитав головою, повільно перерахував гроші… двічі… тричі… Ейб, та годі вже. Ну ти таке бачив? Лизькає пальці й рахує ті фильки знов і знов, наче їх побільшає чи поменшає. Сам собі не довіря. Чорд.

Містер Рабіновіц віддав гроші Гаррі, а той розписався у книзі. Зробіть мені ласку, перекотіть його туди?

Чорд. Знаєш, братан, як я тебе бачу, то чогось завжди надриваю свою ніжну сраку. Вони відіпхнули телевізор у куток і подалися геть.

Містер Рабіновіц дивився на них, хитав головою й клацав язиком, а тоді зітхнув, щось не так… це фже не кошерно, просто не кошерно.

Чорд. Нащо нам туди пертися, пацан? Чого тобі хочеться туди пертися? Тому що там з дурманом видають ще й картку постійного покупця. Знаєш що, Гаррі? Ти наївний. Не тре дуркувати, коли говориш про таку серйозну штуку, як дурман. Особливо коли говориш про мій дурман. До твого мені діла немає. Тілько до мого. Що такого доброго в тутешньому дурмані? Пацан, ти про що? Тут стільки ж точок, скільки й там. Можна навіть узяти в когось іншого. Іншого? Так, малий. Можна просто йти по вулиці й дивитись, де тримають пальця в носі, хто як киває головою, і ми дізнаємся, де є добрий дурман, і не просто добрий, а кайфова дурня, братан. І так ми не викинемо гроші на таксі. Таксі? Хтось помер і лишив тобі спадок? Ці гроші ми пустимо на дурман, а ні на яке не таксі. Спочатку задовольняєш потреби, а тоді вже роззявляєш пельку на розкоші.

Чорд. Ти хоч, щоб ото я їхав у тому драному метро з бухариками й збоченцями? Бляха. Та ти здурів. Тебе обдеруть раніш, ніж ти кудись доїдеш. Гей, пацан, не треба мені отих гімняних старих пісень про ледачу чорну сраку. Тайрон реготнув, пацан, якщо нам уже конче кудись їхати, то дай мені перше дзенькнути моєму дружбанові Броуді й спитатися, що в нього є. Дай монетку. Ти припух, відколи тобі треба монетки, щоб подзвонити? Гей, пупс, я не сратимуся з телефонними компаніями. Гаррі сперся на телефонну будку, а Тайрон згорбився біля телефону й почав щось по-змовницьки нашіптувати. За якусь хвилину він поклав трубку й вийшов з будки з широченною либою на все лице. Гей, пацан, закрий рота, а то осліпну. Ах ти ж блідозадий засранець. Ти точно не вижив би на плантації. Тайрон пішов далі, і Гаррі його наздогнав. Ну то що? Мій дружбак каже, що має бомбову дурню, малий, і він прибереже, щоб і нам в ложку щось крапнуло. Вони виходили з метро окремо. Тайрон пішов далі по вулиці, Гаррі трохи пороззирався, а тоді зайшов у кав’ярню за кілька будинків від метро. Район був повністю, абсолютно чорний. Навіть копи в штатському були чорні. Гаррі завжди здавалося, що він надто впадає у вічі, коли сидить у кав’ярні, п’є слабосмажену каву і їсть шоколадний пончик. Це було єдиною гіркотою в тому, щоб купувати у Броуді. В нього зазвичай була хороша дурня, але Гаррі не міг піти далі цієї кав’ярні, бо інакше засвітив би їх і все зірвав би, або, що майже так само погано, йому могли проломити голову. Взагалі-то, розумно було б залишитися на своєму районі, але Гаррі не міг витримати такої відстані від грошей і дурні. Йому й тут було так зле, що м’язи шлунка скорочувалися, тривога повзала по тілу, а горло стискало від знайомого смаку, але тут було в мільйон разів краще, ніж сидіти в себе.

Гаррі замовив ще чашку кави з пончиком і трохи розвернувся на стільці, аж тут поруч сів коп, чорніший за його пончик і більший за вантажівку «Мак». О Господи, ну кому ще могло так, трясця, пощастити, як не мені. Хочеш розслабитися, сидиш собі каву попиваєш, а довбаний бабуїн сідає собі поруч. Чорт! Він сьорбнув кави й глянув на пістолет у кобурі, міркуючи, а що б сталося, якби він раптом вихопив його у копа й почав стріляти, бах, бах, і зніс би курвиному сину макітру к бісовій матері, а тоді кинув би на прилавок гроші й сказав би дівці залишити здачу собі, і пішов би геть, а може, він міг би тихцем витягти зброю й подати копові, питаючи, чи це не його, бо я щойно побачив її на підлозі, може, ви погано за нею дивитесь, а ще ржака була б, якби винести ту кляту залізяку звідси й вислати комісару поштою, із запискою, що з неї пришили кількох чуваків і що треба краще дивитися за своїми цяцьками… так, це було б смішно, і він подивився на здоровенного курвиного покидька, що сидів поруч і пасталакав з дівкою за прилавком, і так гиржав, що аж його чорна срака трусилася, і Гаррі реготнув собі під носа, і уявив, що б цей коп подумав, якби знав, що його життя було у Гаррі в руках, а тоді Гаррі помітив розмір долоні, що стискала чашку, і зрозумів, що вона більша за довбаний баскетбольний м’яч, тож він запхав у рот решту пончика, залив його кавою й повільно вийшов з кав’ярні, спиною відчуваючи ту лягаву гору, тим часом як Тайрон просувався до спуску в метро.

Тайронова хата була не більш ніж просто кімната з раковиною. Вони сиділи за круглим столиком, їхні апарати лежали у склянці, а вода забарвилася рожевим від крові, їхні голови повисли на шиях, а долоні – на зап’ястях, пальці ледве тримали цигарки. Коли-не-коли хтось перевіряв ніздрю пальцем. Голоси притихли й ледь вилітали з ослаблих горлянок. Чорд, цей гарик просто шикарний, пупс. Бомба, кажу тобі. Ага, пацан, справді щось із чимось. Цигарка Гаррі обпалила йому пальці, і він упустив її, чорт, а тоді повільно нахилився й дивився на неї хвилину, його рука нависла над нею, потім нарешті підібрала, і Гаррі спершу оглянув цигарку, а тоді поволі видобув з пачки нову, засунув її в рот, прикурив від старої й упустив недопалок у попільничку, а тоді лизнув обпечені пальці. Він дивився на носаки черевиків одну хвилину, тоді другу… вони здавалися такими гарними, якимись м’якенькими чи… тоді його увагу захопив чималий тарган, що протупотів повз нього військовим маршем, але на той час, як Гаррі подумав, чи не стати на нього ногою, тарган уже зник під плінтусом. Ну й добре, бо такий паскудин син міг пробити мені дірку в черевику. Гаррі потяг угору плече, тоді долоню і затягнувся цигаркою. Ще раз протяжно затягнувшись, повільно і глибоко набравши в груди диму, Гаррі смакував кожну його часточку, насолоджувався тим, як він легенько лоскотав його гланди й горло, господи, як же добре. Хтозна-чому, але гарик робив смак цигарок скажено смачним. Знаєш, що нам треба зробити? Га? Треба взяти троха цієї дурні, розбодяжити її і збути, спихнути половину, доганяєш? Точно, це добро таке круте, що його можна розбодяжити вдвоє, і тебе з нього все одно розмаже. Так, ми б залишали собі якусь дозу, а решту б збували. Так можна подвоїти гроші. Легко. Точно, пупс. А тоді можна купити троха більше, і то вже буде інша річ. То вже буде щось праведне, пупс. Нам тілько й тре, що не налягати на дурню, знаєш, а разок ширнутися коли-не-коли, але ніякої тяжкої холери – точно, пупс, – тілько щоб не парило, і в нас бігом назбирається довбана купа грошви. Можеш закладати свою ніжну дупцю. Купа баксів ростиме, ми будемо ходити по сраку в грошві, братан. Точно, пацан, але ми не просеремо все, як якісь придурки. Не опустимося й не просвистимо. Не будемо гарячкувати, подбаємо про справу й аж бігом назбираємо на фунт чистого, а тоді просто сядемо й будемо рахувати філки. Ніякої біганини по вулицях. Правильно кажеш, біс йому в кишку. Купимо добра у гіталійців, самі забодяжимо й наберем сопливих геркоманів, щоб вони парили його на вулицях. А ми лише сидимо й рахуємо гроші, і їздимо на здоровому рожевому «ельдорадо». Ага, а я знайду шоферську форму і возитиму твою чорну сраку по місту. Дивися мені, щоб притримував дверцята, братан, бо я тобі присмалю сраку… О так, я Тайрон С. Лав, і я не лаваю нікого, крім Тайрона С. Ну, а я любитиму зовсім не Тайрона С. Я собі знайду хорошу хату коло Центрального парку, пацан, і весь час тільки те й робитиму, що винюхуватиму перепілочок, що там гуляють. Чорд… і що ти з ними робитимеш, пацан? Тобі ж цюцюрку ще малому чикнули. А я просто ляжу поруч і гладитиму, і, мабуть, коли-не-коли так наче щипатиму, де треба, губами. Чорд. Ну хіба не шкода, біс його бери? Цей чувак лежатиме у гарній хаті з гарною лялею і пхатиме носа до її шахни. Ну що ти зі мною зробиш, я люблю поплямкати. Трохи паштету, трохи вудженої риби, трохи… Біс тебе бери, який ти гидкий паскудник. Отака з вами біда, біляки, ви не знаєте, що тре робить із лялями. Чорт, пацан, ми знаємо. Це ви, африканці, не знаєте, як поводитися за столом… Як думаєш, чого євреям дістаються всі дівки? Річ геть не в грошах. Річ у тім, що ми плямкаємо. Чорд, ну ти дурень безцюцюрковий, пацан. Коли кравець обміря мене, щоб пошити кілько костюмів, я повернуся до себе й наберу цілу стайню ляль, від яких у тебе ноги підігнуться, братан. Ото вже вони будуть гарнюні. І я матиму по одній іншого кольору на кожен день тижня. Як думаєш, скоро ми зберемо на фунт чистого? Чорд, пацан. Та аж бігом. Як почнем, як зберемо кілько сотень на порцайку, і тоді вже попремо далі. До Різдва ми вже будем сидіть у кріслах, рахувать грошики й патякать про дурне. Веселого Різдва, пацан. Цигарка Гаррі обпалила йому пальці, трясця, і він кинув її на землю, от паскудство.

Сара привела в ломбард двійко сусідських хлопчаків. Містер Рабіновіц вичовгав з-за прилавка, доброго фечора, місіс Ґолдфарб. Доброго вечора, містере Рабіновіц, хоч я й не певна, що він добрий. А ви? Е, він приплющив очі, смикнув плечима й нахилив голову, що я можу сказати? Я цілий день сиджу сам-один у крамниці, а моя жінка міт наша дочка Ракель десь пішли купуфати щось для маленького Іззі й ще не фернули. На обід у мене буф холодний язик без житньої скибки… Я домазаф трохи гірчиці та хріну, але без житньої скибки, ой… він знизав плечима і знову оглянув її, а на фечерю, мабуть, їстиму холодний суп, якщо жінка не пофернеться, але ж фи хочте забрати сфій телефізор? А скільки зараз рочків маленькому Іззі? Ох, він такий гарненький, так би й повідкушувала його пухкенькі ніжки. Так, якщо ви не проти. Я привела цих славних парубків, щоб вони допхали його до мене додому, – такі славні хлопчики, допомагають бідній самотній матері – хвала Богові, що він забрав його з підставкою, так набагато легше його повернути. У мене зараз тільки три долари, але наступного тижня… То забирайте, забирайте його, він знову знизав плечима й нахилив голову, і сподіфаймося, що фін не фізьме його знофу раніше, ніж фи заплатите за цей раз, щоб не як тоді, пам’ятаєте, коли фін таки фкрав його тричі за місяць, і фи ще дофго не могли його фиплатити? На тому тижні, у фіфторок, Іззі фже буде пофний рочок. О-о-о, глибоко і довго протягла Сара, здається, що Ракель ще вчора гралася ляльками, а нині… Сара простягнула три долари, що перед тим акуратно склала й сховала в блузці, містерові Рабіновіцу, а той почовгав за прилавок і поклав гроші в касу, акуратно записавши транзакцію в маленькій книжечці з написом «ТВ САРИ ҐОЛДФАРБ» на обгортці. Нескінченні сторінки в цій книжечці мали записи й дати за минулі кілька років, що фіксували випадки, коли Гаррі отримував гроші за телевізор, а його мати викупляла його назад. Двійко хлопчаків поштовхали підставку з телевізором на вулицю. Місіс Ґолдфарб, а дозфолите фас дещо спитати, фи не сприймете це дуже особисто? Сара знизала плечима, скільки років ми знаємо одне одного? Він покивав головою вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз, та хто ж рахує? Чого би фам не заяфити уже ф поліцію, щоб фони, може, таки погофорили з Гаррі, та фін би й не краф більше телефізора, а може, фони б забрали його куди на кілька місяціф, щоби фін міг подумати, а як пофернеться, то стаф би хорошим хлопцем, піклуфафся би про фас і не тягаф би телефізор раз за разом? О-о-о, ще одне глибоке і довге зітхання, містере Рабіновіц, я би не змогла, вона палко притисла руки до грудей, Гарольд же мій єдиний синочок і єдина рідня. Він – усе, що я маю. Усі решта вже повмирали. Залишились тільки я та Гаррі… мій синок, мій бубала.[3] І хтозна, скільки часу мені лишилося, – ох, юна леді… – але вона відмахнулася від його слів, щоб допомогти моєму синові. Він останній в роду. Останній з Ґолдфарбів. Хіба ж я можу зробити з нього злочинця? Його посадять до тих страшних людей, які навчать його всякого страшного. Ні, він же молодий. Мій Гарольд хороший хлопчик. Просто трохи бешкетує. Колись він зустріне гарну єврейську дівчину, втихомириться і зробить мене бабусею. На все добре, містере Рабіновіц, вона пішла до дверей, махаючи йому рукою, переказуйте вітання місіс Рабіновіц. Обережніше у дверях, дітки. Ейб Рабіновіц кивнув, дивлячись, як спочатку вийшла вона, а тоді двійко хлопців, що штовхали телевізор, він простежив, як вони повільно попростували вулицею повз його затуманені вікна, а тоді зникли з очей. Він перестав кивати й похитав головою, ой, таке життя. Хоч би фона фже пофернулася додому. Не хочеться мені холодного супу. Чолофікові ф моєм фіці треба їсти фсередину гаряче, а ще парити ноги у гарячій фоді. Ой, ноги мої ноги. А-а-а-а… таке життя. Ох, цурис, цурис…[4]

Коли хлопці пішли, Сара Ґолдфарб знову прикувала телевізор до батареї. Вона увімкнула його, поправила антену, а тоді сіла в телекрісло й подивилася кілька рекламних роликів продуктів «Проктор енд Ґембл» та уривки мильної опери. Вона розтягувала губи, коли люди на екрані чистили зуби й проводили по них язиком, щоб перевірити, чи не залишилось на них якої зрадницької плівочки, і зраділа, коли у миленького хлопчика не знайшли карієсу, але він здавався таким худорлявим, йому треба мати більше м’ясця на кісточках. Хвала Богові, що карієсу в нього нема, але йому треба наростити на кісточках більше м’ясця. Як моєму Гарольдові. Я кажу йому, їж, їж, у тебе ж кістки видно. Радихриста, це ж пальці. Ти хіба хоч, щоб у мене пальці стали, як ковбаски? Я лиш хочу, щоб ти був здоровий, а не такий худорлявий. Тобі треба пити солодове молоко. Солодове, шмолодове, тьху. Цікаво, а в Гаррі є карієс? Зуби в нього наче не дуже здорові. Він забагато курить. Малий знову вишкірив зуби. Такі гарні біленькі зубки. Може, колись він виросте і в нього будуть жовті зуби, як у мого Гарольда. Хоч би в них ніколи не було карієсу, і вона продовжила дивитись, як кілька коробок із пральним порошком вибухнули сліпучо-білим одягом, а пляшки з мийним засобом вибухнули екзотичними ґеюватими персонажами, що стерли зі стін і підлоги всі сліди присутності людських істот, і коли втомлений чоловік повернувся додому після важкого дня на роботі, його так приголомшили сліпуча білизна й лискуча підлога, що він забув про свої турботи й підняв дружину на руки – ох, яка ж вона худенька. Таку треба підняв обережно, щоб не зламати. Яка ж вона гарна. Мила дівчина. Тримає хату в чистоті. Моєму Гарольдові треба знайти таку милу єврейську дівчину. Чоловік у телевізорі підняв дружину й закружляв із нею на руках, після чого вони вляглися на яскравій і блискучій підлозі на кухні, і Сара нахилилася на кріслі вперед, бо подумала, що, можливо, зараз станеться щось цікаве, але вони тільки й робили, що дивилися на власне віддзеркалення в лінолеумі; а тоді в телевізорі накрився по-художньому оформлений стіл і дружина усміхнулася Сарі такою хитренькою усмішкою, ніби ділилася таємницею, а її чоловік захоплено вигукував, який вона чудовий кухар, і Сара усміхнулася, підморгнула й не сказала йому, що це телевізійна вечеря, і щаслива пара дивилася за вечерею одне одному в очі, і Сара була дуже за них рада, а тоді вона перевірила свій гаманець і зрозуміла, що їй кілька днів доведеться обходитися без обіду, але воно того варте заради телевізора. Відмовлятися від їжі на користь телевізора їй була не первина; а тоді сцена змінилася іншою, до лікарні під’їхала машина, і тихими, асептичними коридорами пробігла до серйозноликого лікаря стурбована мати, а той розповів про стан її сина і про те, що вони намірялися зробити, щоб урятувати хлопчикові життя, і Сара нахилилася вперед і уважно слухала, співчуваючи матері й відчуваючи, як від страхітливо докладних пояснень лікаря, від усіх можливих наслідків їй стає чимдалі тривожніше, о Боже, це жахливо… просто жахливо. Лікар закінчив пояснювати матері всі варіанти розвитку подій і тепер дивився, як та бореться з дилемою: давати чи не давати лікарю згоду на операцію, а Сара нахилилася вперед наскільки змогла, зчепила пальці й сказала, дозволь йому… Так, так. Він хороший лікар. Бачила б ти, як він учора допоміг тій дівчинці. Такий вправний хірург. Віртуоз. Нарешті жінка кивнула на знак згоди й утерла сльози, що лилися з очей. Добре, добре. Тепер поплач, любонько. Він врятує твого сина. Сама побачиш. Кажу тобі. Він такий хірург. Сара дивилась, як обличчя жінки ставало дедалі більшим, а її страх і напруга – такими очевидними, що Сара аж легенько затремтіла. У наступній сцені в операційній Сара швидко глянула на годинник і полегшено зітхнула, бо до кінця серії залишалося кілька хвилин, тож скоро мати вже щасливо всміхатиметься, дивлячись на сина, а лікар казатиме їй, що все позаду, що все буде добре, а за хвилину лікарню вже покажуть з вулиці, але цього разу хлопчик ітиме поруч із матір’ю – ні-ні, він їхатиме в кріслі на колесах – до машини, і всі будуть щасливі, і вони сядуть у машину й поїдуть собі, а лікар дивитиметься на них з вікна кабінету. Сара відкинулася в кріслі, всміхнулася й розслабилася від свого таємного знання, що все буде добре. Її Гаррі іноді бешкетує, але він хороший хлопець. Усе буде добре. Колись він зустріне гарну дівчину, осяде і зробить матусю бабусею.

Сонце зайшло, і настав вечір, але Гаррі й Тайрона все одно дратувало світло, що різало, кололо й пронизувало їм очі. Трохи рятували завіски. Денна пора – це западло, сонце світить, промені відскакують від вікон, машин, будинків і хідників, і кляте сяйво тисне на очі, наче два здоровецькі пальці, і ти чекаєш ночі, щоб перепочити від денних нападів, і починаєш оживати, коли сходить місяць, але все одно не отримуєш повного полегшення, якого так нетерпляче чекав. Ти відчуваєш, як денна апатія починає потихеньку розвіюватись, коли всі прості й убогі пруть додому після того, як гарували з 9-ї до 5-ї, щоб сісти за вечерю з жінкою й дітьми, а жінка, побита баба з волоссям на губі й обвислою сракою, вона, як завжди, ставить на стіл якісь помиї, а кляті домашні мавпи верещать і б’ються через те, в кого в тарілці більше м’яса, а в кого – масла, і що на десерт, а після вечері він хапає банку пива й сидить перед телеком, і бурчить, і пердить, і колупає в зубах, і думає, що треба вийти кудись і підчепити гарненьку дупку, але він надто стомлений, і нарешті до нього підходить його стара і гепається на диван, і так щовечора. Нічого не міняється. Що дивишся, любчику???? Коли ця сцена розігрується по всьому Яблуку, на вулицях майже нема життя, але горять ті бісові ліхтарі. Так, ліхтарі – це западло, але краще вони, ніж сонце. Будь-що краще за нього. Особливо посеред літа. Ну ти промову видав, пацан. Я б оце завіяв свою гарну сраку в якийсь темний куточок і стирчав би там під якісь приємні ноти, і, може, завдав би своїм стовбуром радості якійсь драйвовій лялі, та не просто завдав би, а так, щоб дим пішов, братан. Господи, пацан, та в тебе справді одні пиріжки на думці. Ти можеш думати чимось, що в тебе вище пупа, радихриста? Чорд. Про що ти, трясця, говориш, пацан? Мені начхатоньки, що тобі обрізали цюцюрку під корінь. А моя – це набагато більше, ніж просто сцяльний шланг. Чорти його батька, давай п’ять. Гаррі ляпнув долонею об Тайронову, а Тайрон ляпнув у відповідь. Ну, пацан, будемо стояти тут цілу ніч і рахувати машини, чи, може, подамося туди, де щось діється? Чого питаєш? Ти ж знаєш, що я не вмію рахувать. О господи, пацан, та чого ж тебе не попустить, га? Думаєш, цю дурню розбодяжили веселильним газом? Та все одно, ходім туди, де є якесь життя. Що скажеш? Пупс, я за. Може, подамося через місто до моргу? Гей, а давай, сьогодні зміна Анхеля. У морзі завжди щось діється. Ну то ходу, пупс.

Гаррі Ґолдфарб і Тайрон С. Лав сіли на автобус, що їхав через усе місто. Гаррі сів був попереду, за водієм, але Тайрон ухопив його за руку, витягнув у прохід і потрусив ним, розкривши очі, як переляканий дядько Том, чи ти здурів? І він трусив Гаррі, зиркаючи на всі боки, хоч, щоб нас порішили? Хоч, щоб нас лінчували на ліхтарі? Геть розум розгубив? Гей, пацан, та не сердься. Чого ти? Чого я? Чого я – автобус сіпнувся і зупинився, вони врізалися в поруччя коло водія, і Тайрон рвонув назад і тепер зиркав на людей, що заходили в автобус, намагаючись затулитися плечем, – чого це я? Чи ти сказився? Тут південний Бронкс, я кажу південний, ПІВДЕННИЙ, доганяєш? Трясця. Ходімо, пацан. Вони обережно посунули далі по проходу, стукаючись об сидіння, пригинаючись і просуваючись далі, вибачте, вибачте. Пробач, друже… Інші пасажири й далі читали собі газети, балакали, дивились у вікно, вивчали рекламні плакати, роздивлялися вивіски, сякалися, протирали окуляри й дивились у простір перед собою, а Гаррі з Тайроном скрадалися повз них. Дійшовши до кінця салону, вони сіли й протяжно, голосно зітхнули. Гей, хазяїне Гаррі, а чого це ви сидите тутечки з нами, чорним народом? Ну, я скажу тобі, брате Тайроне, це тому, що глибоко в душі я вірю, що ми всі браття і що під цією білою шкірою б’ється таке саме чорне серце, як у тебе, ха-ха-ха-ха, давай лапу, і вони дали один одному п’ять. Чорд, пупс, ти не білий, ти просто блідий… пам’ятай, пупс, краса – то поверхня, але як хтось лихий, то вже аж до кісток, і вони знову дали один одному п’ять. Гаррі склав долоні підзорною трубою й глянув крізь неї на рекламки, що тяглися через увесь салон. Що ти, в біса, робиш? Тільки так і можна дивитися на рекламу, пацан. Тільки так можна роздивлятися дівок, щоб нічого не заважало. Гаррі знизив голос: не роби нічого наполовину, захищайся дезодорантом під обома пахвами. Чорд, чувак, мамцею присягаюся. Думаєш, я з тебе глузую, га? Спробуй сам. Це єдиний спосіб, кажу тобі. Стільки гарної реклами, а ти її ніколи не помічав. Гаррі провів очима по рекламних оголошеннях, ніби оглядав горизонт. О, глянь на ту. Ти її, певно, пропустив. Спить ночами чи гуляє – тільки гінеколог знає. Ги-ги, він заглядає в її щілину. Ага, ліз у щілину, сів на відмілину. Вони витягли ноги й продовжили репувати й дуркувати всю дорогу до моргу.

Вони зійшли з автобуса й трохи постояли на розі, поки автобус повільно не проревів повз них, а дизельні вихлопи не розвіялися. Вони запалили цигарки й посмакували розкіш першої затяжки, а тоді озирнулися довкола й перейшли дорогу. Вони подалися до тьмяно освітленої вулиці, обійшли будівлю, перебралися через низеньку огорожу й швидко перебігли до доріжки, що вела до тунелю, тоді поквапилися тунелем, а з нього – направо, до невеликого вузького проходу, і подзвонили у двері, за якими відгукнулися перші такти П’ятої симфонії Бетховена, БА-БА-БА-БА-А-А-А-А. Був один старий серіал, «Шпигунська війна», і музикою до вступних титрів кожної серії була П’ята симфонія, на екрані з’являлася велика літера V, а під нею – та сама буква кодом Морзе, крапка-крапка-крапка-тире. Анхель любив той серіал. Йому здавалося дуже крутим, що Бетховен допоміг виграти війну. Це був його секретний сигнал на всі випадки. Анхель визирнув крізь щілину, а тоді прочинив двері, бігом, поки свіжого повітря не натягло. Вони просунулися всередину, і Анхель щільно причинив двері. Теплий, вологий літній дух лишився позаду, і повітря раптом стало дуже прохолодне. Вони пройшли повз устаткування й піднялися сталевими сходами до кабінету. В ньому густо плавав дим, він завихрився, коли двері відчинилися й зачинилися, і сам кабінет мав у синьому світлі екзотичний вигляд. Тоні, Фред і Люсі сиділи на підлозі й слухали музику з приймача на столі. Що нового, пацан? Гей, аміґо, що діється? Як воно, кицю? Гей, пацанчику, як життя? Доволі непогано, Гаррі. Що в тебе діється, пупс? Все драйвово, пупс. Гаррі й Тайрон сіли, притулилися до стіни й закивали головами під музику. Анхелю, сьогодні щось буде? Пацан, тут завжди щось буває. Коли Анхель тут, це місце просто оживає. Ви підігріті? Ще ні. Скоро все буде. Ґоґет уже в дорозі. Гей, це драйвово, пацан. У нього завжди хороше добро. Дзвінок із «Шпигунської війни» змусив Анхеля підвестися й вийти з кабінету. За хвилину він повернувся з Меріон і Бетті. Гей, що діється, народ? Усе круто, кицю, а ти як? Що розкажете? Як воно? Та наче гладенько. По-старому. Вони приєдналися до решти на підлозі, Меріон сіла біля Гаррі. Тайрон глянув на Фреда, добре виглядаєш, пацан. Ти ж мене знаєш, я здоровий і сильний. Що ти робиш, мажешся бальзамами? Чорд, пацан, там у ящиках є здохлики, то вони на вигляд кращі за тебе. О-о-о-о, це ти дарма натякнув, пацан. Ох чорд. Коли цей чувак зайде в ту кімнату, то всі здохлики порозбігаються. Тьху, пацан, це низько. Не давай їм срати собі на голову, розкрий рота й скажи щось. Знаш, пупс, ти дегенерат. Хихотіння почало переростати у сміх, він наростав і гучнішав. Гей, гей, хто спустив тебе з прив’язі. О-о-о-о, ну це ти дарм… БА-БА-БА-БА-А-А-А-А, пролунав азбукою Морзе дзвінок. Анхель крутнувся й вийшов з кімнати, і тиша зависла в повітрі так само легко, як і почалася, коли всі відчули, що прийшов Ґоґет, і замовкли, чекаючи, коли він завалить у двері. І він завалив. Гей, пацани, що тут у вас? Привіт, пупс. Давай п’ять, дружбан, – ляп. Ти підігрітий, пупс? Чорд, чи я підігрітий? А що ж я тут, у біса, роблю, милуюся пейзажами? Ага, тут скоріше натюрморт. У мене для вас є неземна дурня, пацани. Просто бомба, прямо від гіталійців. Усі витягли гроші, а Ґоґет поклав героїн на стіл і зібрав їх. Вмажмо, народ. Усі вийшли з кабінету й розійшлися по тьмяно освітленій холодильній кімнаті, потяглися руками до шпарин, западин, під плитку на підлозі, за устаткування, за незакріплену цеглину по свої апарати. Хай скільки наборів у них було приховано по місту, а всі мали один у морзі округу Бронкс. Вони повернулися в кабінет, наповнили паперові стаканчики водою і кожен зайняв собі маленьку ділянку підлоги. Радіо й досі грало, але всі були такі напружені й зосереджені, що ніхто не чув музики й не помічав нічого, крім власної ложки, в яку обережно всипав героїн, потім додавав води й підігрівав, поки порошок не розчиниться, а тоді затягав рідину крізь ватку в ложці у шприц, а відтак перетягувався. Кожен знав, що в кімнаті не один, але не звертав жодної уваги на те, що коїлося навколо. Коли улюблена вена була готова, в неї встромляли голку й дивились, як з’являється в шприці перша бульбашка крові, що потім пульсує крізь товщу рідини й пробивається на поверхню, прикипали до неї очима, відчуття були свідомі тільки того, що вони добре втрапили голкою і що животи скручуються від очікування, і вони тиснули на шприц і вганяли дурню у вену, і чекали першої хвилі, а тоді знов давали шприцу наповнитися кров’ю, а тоді знову вганяли її всередину, і так ще раз, а тоді відкидали весла і їх накривало, вони відчували піт, що точиться зі шкіри, а тоді наповнювали шприци водою й залишали їх відстоятися в повному стаканчику, а самі притулялися до стіни й запалювали цигарку, рухи повільні, очі напівзаплющені, всередині все тихеньке й розслаблене; повітря чисте, життя вільне від усіх турбот; мова повільніша й тихіша. Гаррі почав колупатися в носі. Ну, народ, це справді було щось із чимось. Ґоґете, друзяко, ти класний чувак. Точно такий я і є, чорт тебе візьми. Ви бачили непутящих, тепер дивіться на найкращих. Сміх і регіт були тихенькі, повільні й, о-о-о-о, такі гладенькі. Гей, пацан, ану витягни мені звідти здорову рибину. Правий мізинець Гаррі й досі сидів глибоко в носі, його брови зійшлися від глибочезного зосередження, і він тягнувся до незримої мети, все його єство було охоплене чуттєвою насолодою пошуку, а тоді майже оргазмічним задоволенням від знахідки, твердої субстанції, яку треба підколупнути й відшкребти від підсохлих стінок нігтем, а тоді обережно витягти з темряви печери на лагідне блакитне світло, щоб смачно розкатати між пучками. Звук власного голосу тішив його вуха і відображав його внутрішній спокій і задоволення. Вичахни, пацан. Кожному своє, в тебе є і в мене є, розумієш? Меріон поцілувала Гаррі в щоку, ти прекрасний, Гаррі. Люблю, коли людина насолоджується собою. Сміх став сильнішим, але все одно був тихенький і, о-о-о-о, такий повільний.

Чорд, та дайте чувачкові спокій, нехай мирно робить своє діло. Йому й так нелегко бути козячим збоченцем. Ага, він, як хоче скинути десять фунтів, то просто колупається в носі. Треба розповісти про це сестрі. Вона як дві мене. Мало не шкварчить, коли мене бачить. Ну, лялю, ти просто підсади її на гарик, і оті маргаринові кавуни відпадуть від її дупи аж бігом. Гей, пацан, а ти точно не ґвалтуєш себе пальцем? Гей, Гаррі, хоч, позичу тобі пальці? Чорд, чого ви вчепилися в його сраку? Чорд, та це ж не гірше за пиріжечок, правда, Гаррі? Давай, пацан, ужар їй!!! Гаррі шкірився, інші реготали, а тоді він узяв перерву, щоб затягтися цигаркою, а тоді потер кінчик носа тильним боком долоні. Вас треба всіх замкнути за зазіхання на релігійну свободу. Бетті перехрестила його, в ім’я отця, і сина, і святої кози. Гаррі приєднався до сміху, а Анхель трохи накрутив радіо, і вони помалу почали кивати головами й стукати пальцями під музику. Гей, Анхелю, бувають тут якісь цікаві клієнти? Ні, вони просто купка здохликів, га-га-га. Анхелева голова рухалася вгору-вниз, навіть коли він сміявся, а як заговорив, то слова пропирхувалися крізь його регіт, просто купка мертвих штрихів. Чорд, закладаюся, що вигляд у них кращий, ніж у тебе, пупс. Не кажи так. Я вважаю, що Анхель гарненький. Ага, хи-хи-хи, як граф Дракула. Фітаю в моєму замку. Пийте кроф, поки не згорнулася. Люсі посміялась і похитала головою, цікаво, що той тип робив би тут, хе-хе-хе, лишився б голодний, як дідько. Оце точно, трясця. Він би тільки раз Ґоґета куснув і зразу би мав передоз. Смішне ж то видовище, вампір на голці. Гаррі обхопив руками Меріон і підтягнув до себе, не сіпайся, пупсику, бо фкушу, і він щипнув її губами за шию. Вона захихотіла й засіпалася, і скоро вони обоє стомилися й просто притулилися до стіни, й загигикали. А без жартів, Анхелю, в тебе тут буває якийсь особливий народ, ну там, молоді й гарні личка? Чорд, оцей серун – некрофіл. Усі реготали й чухалися. Та все гаразд, я розумію. Хтось любить дівчину запальну, а хтось холоднішу. Гей, Ґоґете, що ти підсунув Фредові? Меріон сміялася й давилася димом, гей, Фреде, перейди на той бік кімнати. Мені так буде спокійніше. Усі сміялися й хихотіли, і терли носи, стріляючи кпинами у Фреда й затягуючись цигарками. Дим став такий густий, що у блакитному світлі здавалося, ніби це маленький шматок неба впав у кімнату. Чорд, мені все’дно, що було в тому добрі, я хочу знати, що він буде з нею робить? Спершу треба таку знайти. Була тут одна вчора, справжня лялечка. Розкішна. Повний нокаут. Руденька. Справжня рудоволоска, така, як твій цегляний сарайчик. Отака вона, попереду несла парочку, та й дупку мала нівроку. Фред дивився і говорив так гаряче, як дозволяв йому дурман, не брешеш, пацан? А скільки їй було? Слухай, та як же я скажу? Дев’ятнадцять чи двадцять. Чорд, ото паскудство, га? Цей шкодливець питається, скільки їй. Боїться, щоб його не заловили з неповнолітньою. Правда, Фреде? Усі либилися так широко, як тільки могли, і хихотіли так, що аж голови підскакували й хитались. А де вона? Бачу, Фред хотів би з нею зустрітися, усе з ним ясно. М’ЯСНО? Бетті хитала головою й сміялася, знаєте, хлопці, ви всі хворі. Гей, чого ти нападаєш. Це екологічно. Утилізація й повторне використання. Обличчя либилися, голови хитались, а сміх ставав трохи гучнішим. Чорд, ви, білосракі задрипанці, якісь чудні, братан. Патякаєте, наче банда довбаних канібалів. Гей, пацан, чого наелектризувався? Я тілько спитав по-дружньому. Сміх голоснішав і ставав енергійнішим. Від чого вона померла? Хто сказав, що вона померла? То була відвідувачка, га-га-га-га. Голови перестали хитатися і затрусились. Непогано, га?

Я вас купив, правда? А знаєш, братан? Ти тут на правильній роботі, бо в тебе в голові нічо живого немає, геть нічо. Чиясь рука потяглася до приймача й накрутила його гучніше, і музика почала пробиватися крізь блакитний дим і сміх, і регіт. Гей, це ж мій друзяка Джаґер заводить. Усі закивали головами під слова пісні. Так, і не кажи, пупс, нам усім потрібен хтось, щоб було до кого прихилитися. Зіпрись на мене, кицю, зіпрись! Що воно ото городить, що її груди завжди відкриті? А ноги що, закриті? Гей, Анхелю, вичахни. Очі в усіх були приплющені від диму й дурману, а обличчя рухалися й розтягувалися, повторюючи слова. Гей, кицю, на твоїй стоянці є місце для мене? Фред вишкірив зуби й клацнув язиком кілька разів, та Люсі пильно стежила за димком, що вигинався вгору від її цигарки, і врубалася в різницю у кольорі між димом, що виходив із запаленого і з протилежного краю. Дай мені трохи коли й тепла і дізнаєшся, хлопчику. Вони посміялися, о-о-о-о-о, це крута дівка, братан. Раптом вони всі затихли, слухаючи рядки про те, щоб було з ким мріяти, кожен по-своєму вважаючи, що йому не потрібен ніхто, щоб із ним мріяти, що це смачне добро чудово робило те саме…

Тоді вони всі вслухалися в наступні рядки й засміялися, й загигикали, так, оце ти правду співаєш, пацан, мені точно хочеться когось намастити. А що, давай намастимо, кицю, у-ух. Люсі скривилася в бік Фреда, і не дивися на мене, пупсику, а краще поговори зі своєю мамцею. Інші легенько всміхнулися. О-о-о-о, кепські твої справи, братан. Фред хихотнув так гучно, як тільки міг, але все одно навіть сам себе не почув. Він хотів глянути на Люсі, але не зміг підняти голову, бо беріг енергію, щоб затягтися цигаркою. Пісня лилась, і вони слухали й смакували кожне слово, прокручуючи їх у голові. Гаррі вклав у губи нову цигарку й потягнувся до Тайронової, щоб прикурити її, але Тайрон відвернув голову вбік і кинув йому коробку сірників. Гаррі подивився на неї хвильку, а тоді повільно підібрав і виконав потрібну послідовність дій: витяг сірника, підпалив його, підняв його якомога вище й одночасно опустив голову наскільки можна, і нарешті запалив цигарку. Забирай усю коробку, пупс, тілько не лізь руками мені до голови. О, яка приємна кумпанія. Гей, пацан, постав її ще раз. Нащо, ти не розчув, з ким він там хоче лити кров? Чорд, мені все одно, аби тілько кров не моя. Пацан, єдина кров, яку я хочу бачить, – це ота в шприці, за секунду до того, як я знов зажену її в бісову вену. Чорд, у тебе не голова, а дорога з одностороннім рухом, братан. Ага, і та дорога тягнеться через усю ліву руку. Регіт і хихотіння переростали в сміх, і вони кивали під жвавеньку музику, іноді затягуючись цигаркою, сидячи на брудно-сірій бетонній підлозі, але не помічаючи її, більше зосереджені на своїх відчуттях, і ті відчуття були пречудові. Останні ноти ще звучали в їхніх головах, коли почала грати інша мелодія. Гей, доганяєте, хто грає? Чорт, я востаннє чув її ще тоді, як не коловся. Чорд, та таких старих пісень і не існує, братан. Меріон зручно прихилилася до плеча Гаррі з м’якою усмішкою в очах і на обличчі. Пам’ятаєте, як ми зависали під цього штриха в центрі? Ага… Голос був такий повний ностальгії, що в блакитному димі було майже видно, як пропливають спогади не тільки про музику, радість і молодість, але, мабуть, про мрії. Вони слухали музику й були частиною одне одного і майже частиною світу. Отак іще одна чадна ніч у морзі округу Бронкс перетекла в наступний день.

Телефон задзвонив удруге, і Сара Ґолдфарб нахилилася до нього, продовжуючи виставляти ріжки антени на телевізорі, розриваючись між бажанням дізнатися, хто телефонує, і позбутися смужок, що коли-не-коли проскакували у зображенні, і вона напружувалась і мружилась, і кректала, нахиляючись до невгамовного телефону, однією рукою тягнучись до слухавки, а кінчиками пальців другої продовжуючи пересувати антену по сантиметру. Та йду вже, йду. Не кладіть слухавки, і вона пірнула до телефону, ледь не впавши під звуки шостого чи сьомого дзвінка, і опустилася на крісло. Алло? Місіс Ґолдфарб? Місіс Сара Ґолдфарб? Так, це я. Особисто. Голос був живий, бадьорий і сповнений такого ентузіазму, що Сара аж повернула голову до телевізора, щоб переконатися, що він долинає не звідти. Місіс Ґолдфарб, я Лайл Рассел з корпорації «Мак-Дік». Вона глянула на телефон. Вона розуміла, що голос долинав звідти, але її співрозмовник говорив точнісінько як телеведучий. Слухаючи його, вона одним оком стежила за телевізором, а тоді й сама озвалася до Лайла Рассела з корпорації «Мак-Дік». Місіс Ґолдфарб, а чи не хотіли б ви взяти участь в одній із наших найбільш резонансних, найбільш розважальних телепрограм? О-о-о-о, я? На телебаченні???? Вона дивилася то на телефон, то на телевізор, намагаючись одночасно слідкувати за обома. Ха-ха-ха, я так і подумав, що ви захочете, місіс Ґолдфарб. З теплоти у вашому голосі я розумію, що ви – саме така людина, яких ми хочемо бачити в наших програмах. Сара Ґолдфарб зашарілася й кліпнула, ніколи не думала, що колись потраплю на телебачення. Я проста… О, ха-ха, я знаю, як ви почуваєтеся, місіс Ґолдфарб. Повірте, що для мене бути частиною цієї фантастичної індустрії так само приголомшливо, як і для вас. Я вважаю себе одним з найщасливіших чоловіків на світі, бо щодня мені випадає нагода допомогти людям, як оце ви, місіс Ґолдфарб, стати частиною програм, якими пишаємося не тільки ми, а вся телеіндустрія – ні, вся країна пишається ними. Мати Гаррі зіжмакала сукню в кулаці, відчуваючи, як тріпоче її серце, і кліпала очима від захоплення. О, я й не мріяла… Лайл Рассел заговорив серйозно. Дуже серйозно. Місіс Ґолдфарб, ви знаєте, про які програми я говорю? Є якісь здогади? Ні… Я… у мене йде реклама засобу для миття тарілок, і я точно не знаю… На телебаченні???? Місіс Ґолдфарб, ви сидите? Бо якщо ні, то негайно сядьте, тому що, коли я скажу, про які програми йдеться, у вас від радості може голова закрутитися. Йдеться не про що інше, як… він раптом спинився, і Сара ще сильніше стисла в руці сукню, дивлячись округленими очима на телефон і телевізор, не впевнена, з якого пристрою долине продовження. Коли він заговорив, його голос був глибокий, тихий і сповнений почуття – місіс Ґолдфарб, ми на телебаченні відповідаємо за вікторини. О-о-о-о-о… він витримав ефектну паузу, поки Сара Ґолдфарб, чиє дихання чулося поверх голосів з телевізора, опановувала себе. Голос Лайла Рассела звучав драматично і владно, так, місіс Ґолдфарб, а на додачу – на додачу це абсолютно нові, я сказав абсолютно нові, програми, що вийдуть у наступному сезоні; програми, на яких мріють опинитися мільйони американців; програми, яких мільйони з нетерпінням чекають, – я… я… на теле… ох, я не можу… – так, місіс Ґолдфарб, саме ви. Я знаю, що ви відчуваєте, ви думаєте, як сталося, що пощастило саме мені, тоді як мільйони людей віддали б усе, аби потрапити на ці програми, – о, я не можу вам передати… Що ж, місіс Ґолдфарб, я не можу сказати, чому вам так пощастило. Певно, Господь піклується про вас. Сара Ґолдфарб упала на спинку телекрісла, однією рукою відчайдушно стискаючи телефон, а другою – свою сукню. Її очі викотилися. Рот розкрився. Вперше на своїй пам’яті вона забула про телевізор. Вам надішлють усю необхідну інформацію поштою, місіс Ґолдфарб. На все добре і… бережи вас Бог. Клац.

Перед очима матері Гаррі пропливло видіння небесних янголів, супроводжуване блаженним співом церковного хору, аж тут гудіння телефону в руці й вибух пляшки мийного засобу, що перетворилася на білий торнадо, розігнали їх. Вона вдихнула. А тоді видихнула. Телефон. Так. Треба повісити слухавку на ріжки. Слухавка повисла на дроті. А-а-га-а-а-а. Бемць, бемць. Вона не втрапила слухавкою куди треба. Сара хвилину дивилася на слухавку, а тоді взяла її й обережно повісила на ріжки. На телебачення. О Господи, телебачення. У чому ж я піду???? Що мені вдягти? Вдягти треба гарну сукню. А що, як поясок не зійдеться? Зараз так жарко. Сара оглянула себе, а тоді закотила очі. Може, я трохи пітнітиму, але поясок потрібен. Може, мені сісти на дієту? Я не їстиму. Скину перед телебаченням тридцять фунтів. З пояском я буду схожа на Спрінґ Баїнтон… трохи… так наче… Волосся! Нехай Ада подбає про моє волосся. А може, вони самі зроблять мені зачіску. Стильну таку. О… Треба було спитати… кого спитати? Як його звали? Я згадаю, згадаю. Ім’я повернеться. І він сказав, що пришле всі деталі поштою. Я така гарна у червоній сукні з – ні! Червоний не дуже добре виходить по телевізору. Він завжди якийсь не такий, трохи смішний і розмазаний. А взуття, а сумочка, а сережки, а намисто, О-О-О-О, Сара кивала головою, узявшись за скроні, вона закотила очі, підняла руки, розвернула їх долонями догори, а тоді стисла у слабенькі кулаки й почала стукати один об один, а тоді зненацька завмерла й заклякла в кріслі, я зазирну до комірчини. Ось що я зроблю. Комірчина. Вона ствердно закивала головою, підвелася з крісла й почала переривати свої шафки, знімати сукні з вішалок, прикладати їх до себе, а тоді жбурляти на ліжко; вона повзала на колінах, досліджувала найтемніші й найдальші куточки комірчини, знаходила майже забуті туфлі й витирала з них пил, наспівуючи щось без слуху й голосу, і приміряла пару за парою, і хиталася в тих, із яких її загрубілі ступні випирали через край, кидалася на застібки, а тоді позувала перед дзеркалом, роздивляючись взуття і помережені синіми прожилками ноги… Ох, як же вона любила свої золотисті туфлі, всі пари до єдиної. Нарешті вона не змогла більше опиратися. Вона вдягла червону сукню. Знаю, що червоне в телевізорі виходить поганенько, але я люблю цю сукню… обожнюю. Вона позувала, роздивляючись себе в дзеркало то через одне плече, то через друге, поправляла бретельки на різну довжину, почала застібати, але через півдюйма й багато хвилин натуги, запихання й підсмикування здалась і стала до дзеркала передом розстібнутої сукні, і побачене їй сподобалося, бо вона дивилася крізь багато вчорашніх днів на себе в розкішній червоній сукні й золотих туфлях, що вона в них була на барміцві Гаррі… Сеймур тоді ще був живий… і навіть не хворий… а її бубала був такий гарний у своєму… Ох, це давно минуло. Вже нема. Сеймур помер, а її… о, покажу Аді, яка вона. Вона міцно притискала незастебнуту сукню до тіла, чекаючи на рекламну перерву, а тоді пішла до сусідньої квартири, де жила її подруга Ада. О, в кого вечірка? Вечірка-шмечірка. Тут справа важливіша за всі вечірки на світі. Зараз ти з вікна виплигнеш, коли я тобі розкажу. Сподіваюся, з вікна першого поверху. Вони сіли у вітальні, вибравши стратегічні місця, щоб можна було кинути одним оком і вухом на ввімкнутий телевізор, обговорюючи доленосну подію, що привела Сару Ґолдфарб сюди в цій розкішній червоній сукні й золотих туфлях, які вона вдягла й узула, коли у Гаррі, її бубали, була барміцва, – про подію таку значущу й неймовірну, що загнала Сару в стан шоку, і хоч він і не звалив її з ніг, але вона таки відмовилася від шматочка халви. Сара розповіла Аді про телефонний дзвінок і про те, що має скоро опинитися на телебаченні. Вона, Сара Ґолдфарб, – на телебаченні. Ада якусь мить просто дивилася на неї (одним вухом підслуховуючи розв’язку сцени в мильній опері). Справді? Ти не глузуєш? Нащо мені з тебе глузувати? Куди ж, ти думаєш, я так вирядилася, в супермаркет? Ада й далі глипала на неї (музика підказала їй, що ця сцена закінчується затемненням екрана. Вона інстинктивно зрозуміла, що зараз буде реклама, ще до того, як раптом збільшилася гучність, а на екрані вибухнули барви). Хочеш чаю? Вона підвелася й рушила на кухню. Сара пішла слідом. Вода закипіла швидко, вони обидві повернулися до вітальні зі склянками чаю ще до кінця рекламного блоку, зайняли ті самі стратегічні позиції й, повернувши по одному вуху й оку до телевізора, обговорили й обсмоктали неймовірний масштаб прийдешньої події в житті Сари Ґолдфарб, події таких грандіозних пропорцій і важливості, що вона наповнила Сару свіжою жагою життя і справдила мрію, що освітлювала її дні й утішала самотніми ночами.

Гаррі з Тайроном С. ішли парком, з усіх сил намагаючись ухилятися від дітей, що бігали, верещали й пролітали мимо на скейтах так, що не знати було, з якого боку чекати наступного нападу. Чорд, не знаю, як їх узагалі випускають на літні канікули. Смієшся? Та вони б рознесли ту школу к бісу. Так економляться гроші платників податків. Диви, яке нещастя, цей паскудник не працював ані дня у своєму житті, а хвилюється за платників податків. Слухай, пацан, про такі речі треба хвилюватися. Що з тобою, де твоя відповідальність? О-о-о-о-о, послухайте цю фігню, цьому жевжику казана розірвало. Та годі, пупс, ходім чогось поїмо, бо в тебе серйозні проблеми. Вони пішли до ятки з хот-доґами й купили пару з цибулею, гірчицею і червоним перцем, а ще пляшку шипучки. Доївши, відійшли якомога далі від дитячого майданчика і простяглися на траві. Знаєш, пацан, я не просто так базікав про те, щоб дістати порцію. Гей, пупс, я обома руками за. Ну то годі колупати кізяки паличкою і берімося до діла. До чого берімося? У нас нема фильок. Та невже, трясця? А я думав, у нас їх у сраках цілі купи заховані. Ото тілько в сраці вони в нас і є. Ну тоді перестаньмо длубатися в носі й подумаймо, як дістати філки. Скільки нам треба? Не знаю точно. Кілько сотень. Краще йти не менш як з чотирма сотнями, щоб уже точно взяти скілько тре. А ти певен, що Броуді зможе купити для нас порцію? Пацан, що ти верзеш? Звісно, певен. Навіть якщо він візьме свою дозу, нам лишиться стілько, що ми зможем розбодяжить удвоє, подвоїти фильки й ще лишити щось собі. Дурня в нього точно бомбова. Але я не хочу сильно на неї сідати. Не хочу опуститися і все пропаскудити. Оце ти правильно кажеш. Спокійненько наберемо цілу ватагу шмаркатих геркоманів, і хай парять нашу дурню за нас. Ага, тільки так. Я бачив штрихів, що опускалися, засирали свій пейзаж і закінчували в буцегарні. Чорд, ми для такого надто розумні, пупс. Так, і вони ляпнули долонями. То де візьмемо філки? Не знаю, пупс, але я не хочу нікого обдирати. Я ніколи не попадав у тюрму, нехай воно так і залишається. Розслабся, пацан. Хто я, по-твоєму, бандит якийсь? Телевізор старої – це одне, але грабунок – геть інше. Можна продавати хот-доґи. Та ну, і хто штовхатиме візка? Не дивись на мене, пупс, бо я продавець. Ха-ха-ха, ото був би номер… господи, я аж бачу, як ти надрізаєш булку, я кладу туди сосиску, а тоді ми кидаємо монетку, щоб вирішити, хто наляпає зверху гірчиці. Ну, зате не будемо голодні. Знаєш, мене не це хвилює. Ану, Тай, думай. Має бути спосіб, як швиденько підгребти кілька сотень. Вони курили, мружили очі й чухалися, а тоді Тайрон викинув недопалок і потер голову, ніби щоб активувати сіру речовину… і заодно вгамувати сверблячку. Ти знаш, є чуваки, що ходять у друкарню на четверту чи п’яту ранку й підписуються вантажить газети. І скільки вони мають? Не знаю, пацан, але вони завжди носять непогане шмаття і їздять на крутих дирчалках. Та ну? Гаррі хвилину подивився на Тайрона. Гммммм. Що скажеш? Тайрон і досі тер голову, але тепер уже ніжніше. Ну, пацан, скажу тобі, я не дуже горю, щоб десь працювати чи що, тобто точно не більш за тебе. Ага… п’ята ранку. Господи. Мабуть, о такій порі ще навіть бармени сплять… але… Гаррі й далі дивився на Тайрона С. Лава, а той і далі тер голову. Що думаєш? Не знаю, пупс… Але можна якось піти туди й позазирати, що там і як. Гаррі знизав плечима, трясця, чого ж ні? Тайрон перестав терти голову й ляпнув Гаррі по долоні, а той ляпнув у відповідь, вони підвелися й неквапом пішли по траві до стежки, а тоді стежкою через парк до вулиці, а кілька горобців пурхнули вниз, щоб підібрати розкиданий поп-корн. Гаррі подумав, що житиме вдома, поки вони працюватимуть, щоб точно вставати вчасно. Якщо я скажу старій, що знайшов роботу, вона вже точно мене підніме. Мабуть, треба буде вставати о четвертій, га? Щоб уже точно прийти вчасно… четверта ранку, звучить неможливо. Просто думай про ту порцайку чистої дурні, пупс, це точно підніме твою сраку з ліжка. А тоді йтимеш повз мою хату і піднімеш мене. Закладай свою ніжну дупку – якщо вже я прокинуся, то й тобі спати не дам. Вони засміялися й ляпнули долонями, і Гаррі вже хотів розвернутися й іти додому, щоб увійти в новий режим, який мав зробити їх неабиякими продавцями, як тут вони помітили друга, що кудись квапився. Гей, що таке, пупс? За тобою наче ліцай женеться. Куди летиш? Ти знаєш Малого Джої, штриха з роздертим вухом? Аякже. Через дорогу жив. Точно, це він. Вони з Куцим і ще якимось штрихом якраз купили у Вінді, і перш ніж Джої витиснув увесь шприц, його не стало, братан. Передоз на рівному місці. Казали, що він просто ширнувся і його винесло. Тож Куций потягнув трохи того діла носом, просто щоб не парило, знаєте, і його розплющило. Аж отак? Правду кажеш? Чистеньку, як сльоза. Чого ж, ти думаєш, я пру свою сраку до Вінді? Я хочу втрапити туди, поки він не зрозумів, що має в руках, братан. У того серуна звичка така давня, що його вже навіть віслючі сциклі не вставлять. Гаррі з Тайроном теж погнали до Вінді. Вони завжди могли піти на роботу в інший день, а от можливість отримати таку бомбову дурню випадає не завжди.

Наступного вечора в них ще лишилося трохи добра, і воно було хороше. Пацан, хтось серйозно облажався. Таке добро треба було бодяжити разів п’ять, не менше. Чорд, було б добре, братан, якби його вигулькнуло небагато, бо скоро в місті валятиметься купа дохлих чувачків. Пацан, та що для цього міста ще кілька здохликів? Чорд, ліцаї від них скаженіють, бо їм тре дізнатися, що воно за халепа.

Вони розім’якли й зрозуміли, що нема сенсу йти на роботу вранці, бо до ранку залишалось усього кілька годин. Нема сенсу руйнувати хороший кайф роботою. Вони вирішили заскочити до хати Тоні й глянути, що там діється.

Вулиці повнилися рухами й звуками літнього вечора. Сходи біля під’їздів і пожежні виходи обсіли люди, розігрувалися сотні партій у доміно й карти, гравців обступали глядачі, банки пива й пляшки вина передавалися по колу. Діти пробігали повз столи, і гравці знехотя кричали на них, не відводячи очей від партії і не пропускаючи своєї черги випити. Вечір стояв тихий і приємний. Десь угорі начебто світилися зірки, і було легко уникнути куп сміття й собачого лайна. Справді прекрасний вечір. Тоні жив на переробленому під житло горищі старої промислової будівлі. «Перероблене» означало, що на тому горищі в одному кінці стояло ліжко, а в другому – плита з холодильником. Між ними залишилося багато простору. Зазвичай той простір був усіяний людьми, що ловили кайф, намагалися упіймати ще більше кайфу або сиділи й думали, чого це вони ще не зловили кайфу. Коли Гаррі й Тайрон дісталися туди, людей на підлозі сиділо небагато. Тоні розвалився у єдиному кріслі, великому, м’якому, порізаному й подертому кріслі з величезними бильцями, і здавалося, що вони от-от зімкнуться на Тоні і що крісло ковтне його й перетравить, і він опиниться десь на полиці, в темному й запилюженому кутку крамнички перепроданих меблів, а на нього й на табличку «не продається» на грудях підозріливо поглядатиме з підлоги кіт. Він дивився якусь передачу по величезному старому телевізору, що був чудовим напарником для крісла й бездоганно вписувався в інтер’єр горища. З шиї Тоні звисав на шнурку китайський бонг. Його чашечка була набита гашишем, і Тоні час від часу затягувався, не зводячи очей з екрана. Кілька осіб сиділо навколо кальяну, заповненого вином і набитого травичкою з дрібкою гашишу згори. Коли Гаррі з Тайроном увійшли, трубка саме була в руках Меріон. Вони сіли поруч з іншими. Ну що, пацан? Гей, кицю, як воно? Як воно? Та як завжди, пацан. Трубку передали Гаррі, і він посмоктав її хвилинку, а тоді вручив Тайронові. Коли Гаррі нарешті видихнув, то відхилився трохи назад і глянув на Меріон. Як життя? О, та як завжди. Гаррі кивнув на кальян. А непоганий гаш. Ага. Чудо, що зробив з моєю головою. Розгладив усі ями. Очі Гаррі примружились, а обличчя розслаблено усміхнулось. Я так і подумав. Вигляд у тебе чудовий. На обличчі Меріон раптом з’явився усміх, і вона хихотнула, ти хотів зробити комплімент чи просто рота провітрюєш? Гаррі розвів руки в боки й знизав плечима з сонною усмішкою на обличчі. Коли мене плющить, я іноді сам не знаю, що верзу. Меріон захихотіла трохи голосніше, можливо, але ти набагато говіркіший. Знаєш, коли ти розслабляєшся, у тебе така гарна усмішка, як от зараз. Гаррі засміявся і прихилився ближче, в мене нема варіантів, кицю, я такий розслаблений, що зараз розтану. Меріон засміялася й стисла його руку, а тоді взяла трубку, затягнулася ще раз і передала її Гаррі. Він засміявся, саме те, що мені зараз треба… щоб розвіяти напругу, розумієш? Меріон похитала головою, з усієї сили намагаючись не засміятися, поки тримає дим у легенях. Тайрон підсунув трубку Гаррі до носа, тягни, пацан, потім теревені правитимеш. Тягни й передавай далі. Гаррі затягнувся, зосередившись наскільки можливо, а тоді передав трубку Фреду. Тайрон дивився, як Фред усмоктував дим одним протяжним вдихом, що, здавалося, тривав п’ять хвилин, від чого на гашиші ледь не спалахнуло полум’я, і він яскраво засвітився від потоку повітря. Чорд, цей серун зара протягне гашиш через усю трубку. Гляньте, чи в нього ззаду в голові нема дірки, бо все те повітря мусить кудоюсь виходити. Фред нарешті відірвав трубку від губ і передав її Тайрону з широкою дурненькою усмішкою і пробурчав, і досі утримуючи дим, не будь жаднюгою, пупс. Тайрон засміявся, тримаючи трубку обома руками, і всі теж загиготіли, а Тайрон дивився в підлогу й хитав головою, а тоді знов глянув на Фреда, що й досі сидів і широко вишкірявся, і засміявся дужче, і всі теж засміялися й захитали головами, неспроможні не дивитися на Фреда, який сидів з тією дурною усмішкою, що ставала дедалі ширша й дурніша, і сміх набрав сили, тож хоч як вони старалися, а вже не могли зупинитися й реготали, а Фред утримував дихання, хоч йому вже й здавалося, що він задихається, його обличчя заливалося червоним, очі вилазили на лоба, а Тайрон показував на нього, хитав головою, реготав і пирхав, ох… ох… і нарешті Фред вивергнув із себе повітря, швидко втягнув нового й захитав головою вперед і назад, чорти ж його заберіть, а всі сміялися без угаву, а Тоні ще раз затягнувся з бонга й насупився на телевізор, коли фільм перервали на рекламу, а за нею пішла ще одна і ще, а тоді анонс передач, а тоді ще реклама, і Тоні затягнувся ще раз, засовався в кріслі й почав бурчати щось під ніс про кляте лайно, він-бо хотів дивитися кіно, а не про гімняний корм для паскудних собак, і він заволав на телевізор, ану, запхни свого носа їй під спідницю. Що з тобою, не хочеш риби? Га? Риба тобі не така, паскудне собаче ґейло. Інші вже просміялися й докурили гашиш, і тепер просто сиділи, слухали музику й репували, а тоді почали впівока дивитися й слухати Тоні, і між ними знову пробігли смішки. Гей, пупс, ану не лай голубців, коли з нами Гаррі, він же може образитися. На обличчі Фреда вигулькнула та усмішка сільського дурника, а відкіля ти знаєш, що він голубець? Може, він мужичка, і раптом регіт посипався з нього, чорт, ото мене плющить, га-га-га-га-га, мужичка-сестричка, чорт, га-га-га; Тоні й далі нерозбірливо бурчав, а всі хихотіли й сміялися, дивлячись, як регоче й хитає головою Фред, і коли його регіт починав затихати, він починав патякати про мужичку й сестричку, і всі знову починали сміятися, а Тоні підвівся з бонгом, що звисав з його шиї, пішов до комода, витягнув щось із шухляди, знову ляпнувся у своє крісло і зник з-перед очей, схований його простертими крилами, а тоді набив свіжу порцію гашишу в чашку й запалив бонг, і розкурив його кількома затяжками, а коли на екрані знову з’явився фільм, Тоні відкинувся назад і почав мовчки й нерухомо його дивитися. Фред нарешті виснажився й не мав сили більше сміятися, хоч і продовжував хитати головою й либитися, а інші уникали на нього дивитися, бо тоді вони починали реготати. У всіх уже аж боки боліли від сміху, тож вони дивилися куди завгодно, аби не на Фреда, а Гаррі й Меріон відділилися від решти й вляглися на кількох старих подушках, легко спершись на стіну, одним вухом слухаючи музику й звернувши свою увагу одне на одного. Ти живеш одна чи з сусідкою? Ні, я сама. Ти ж знаєш. Гаррі знизав плечима, звідки б я знав? Пам’ятаю, що коли минулого разу заходив до твоєї хати, в тебе була сусідка. О боже, то ж було кілька місяців тому. Ого, так багато? Темпус і справді фугує, га? Іноді. А іноді наче зупиняється. Ти наче в якомусь мішку і не можеш вибратися, а хтось завжди стоїть над головою й каже, що час мине і все буде добре, але час ніби стоїть на місці й сміється з тебе і з твого болю… А коли він таки рушає далі, то виявляється, що минуло півроку. Наче недавно витягала літній одяг, а вже Різдво, а між ними – десять років болю. Гаррі усміхнувся, господи, я тільки привітався, а ти мені відбитки пальців показуєш. Але я радий, що в тебе все добре. Меріон засміялась, а Гаррі запалив самокрутку, затягнувся кілька разів, а тоді передав її Меріон. Тоні почав трохи сіпатися. Його рухи стали неконтрольовані, він ніби відчув наближення катастрофи. Він заглибився в кіно, наскільки це можливо, і думав, у який же спосіб цей здоровило втихомирить поганця й виграє ту дівку, і вболівав за чувака всім серцем, але десь глибоко в душі знав, що клятий телевізор замислив лихе, що він тільки принишк і чекає нагоди напаскудити. Тоні знов запалив бонг і зробив пару глибоких затяжок, а тоді понюхав гашиш і зиркнув на телевізор, ти зі мною краще не грайся, курвин ти сину. Кажу тобі. Він перестав сіпатися, усівся в кріслі зручніше й знову зник з очей. Меріон захихотіла, в нього з тим телеком справжнє садомазо, правда? Ага. Він наче той хлопець, котрому дівка нітрошки не дає. Усі теж одним оком стежили за Тоні, вони всміхалися й насолоджувалися видовищем, як і багато разів раніше, і це розважало їх краще за будь-що на екрані, в який він дивився. Знаєш, він, певно, думає, що це його мала. Чорт, та він зі своєю малою ніколи так мило не розмовляв. Вони посміялися й повернулися до музики, розмови й курива. Гаррі трохи наче прихилився до Меріон, а вона повільно гладила його голову й гралася з волоссям, слухаючи музику. Коли-не-коли він неквапливо підносив руку й проводив кінчиком пальця по її соску або ніжно гладив груди долонею, не навмисне, а так наче замріяно. Він дивився, як його палець обводить випнутий сосок, і уявляв його під її блузкою, і думав про те, щоб розстебнути її й поцілувати його, але в ту мить це здавалося надто сміливим кроком, тож він відклав його і просто слухав музику й рухався в ритм із рукою, що гладила його голову, дедалі легше віддаючись чуттєвій течії, яку пробуджували ці рухи. Знаєш, кицю, мені приємніше, ніж від дози. Дуже розпалює. Мені теж подобається. Я завжди любила кучеряве волосся. Його так приємно торкатися пальцями. Крізь нього просто так не проведеш рукою. Воно опирається, наче живе своїм життям, і підкорювати його так збудливо, і Меріон дивилася на свої пальці, що проходили крізь волосся Гаррі, і стежила за тим, як хитаються й крутяться кінчики, коли проводити від них до коренів, а тоді вона намотувала пасмо на палець і дивилася, як воно виривається й пружинить, а тоді давала волоссю лоскотати собі долоню, а тоді стискала пальці й повільно піднімала руку, відчуваючи, як волосся ковзає між її пальцями, усвідомивши, що пестить волосся в ритмі, що збігається з ритмом її дихання, а тоді вона сама стала диханням, по гладіні якого розходилися кола, коли Гаррі проводив по її соску пальцями, вона уявила свої рожеві соски і що могла б відчути, якби Гаррі торкнувся їх губами, аж раптом Тоні знову почав волати на клятий телевізор, краще не роби цього, падло. Я тебе попереджаю, смердючий покидьку, з мене годі твого лайна, і він засовався в кріслі й виклично глянув у екран, а Тайрон прогиготів, нехай собі лає телевізор, мені все одно, але якщо той гадський телек йому відповість, отоді я бігом кину це лайно й злиняю, братан, і він ще раз добряче затягнувся й відвернув голову вбік, щоб не дивитися на дурнуватий вищир Фреда, що навмисне це робив, щоб Тайрон вдавився й закашлявся димом; а хтось витягнув баночку амілнітриту й зірвав кришку, і глибоко вдихнув, затуливши одну ніздрю пальцем, аж поки сусід не вихопив баночку з його руки й приставив собі до носа, затиснувши другу ніздрю, і вони обидва впали на підлогу, зареготавши й заревівши від сміху, а Тоні нахилився вперед, я знав, я так і знав, що цей пацючий покидьок так зробить, боже, як же вони кишки мотають, ці гнилі виродки, паскудні гнилі виродки; Гаррі й Меріон раптом одночасно перестали пестити одне одного, коли запах амілки залоскотав їхні ніздрі, і сіли рівно, потягнулися за запахом і глянули на людей, що сиділи й лежали навколо них, реготали й завивали від сміху, гей, пацани, підкиньте й нам щось, і жовта баночка промайнула в повітрі, а Гаррі впіймав її, і вони з Меріон лягли рядком на підлогу, і їхні тіла майже втиралися одне в одне, і Гаррі зірвав кришку, і вони обоє глибоко вдихнули й притислися одне до одного, їхні тіла завібрували, а голови закрутились, і на хвильку їм здалося, що вони зараз помруть, але тоді вони розсміялися й притислися одне до одного ще дужче, і затрусилися від сміху, затиснувши баночку між носами; Тоні нахилився вперед ще далі, ах ви ж малярійні гімнюки, я вам покажу полуничну зливу, торби ви з дустом, і він підняв праву руку й прицілився з неї старим спортивним пістолетом 22 калібру в телевізор, ви мені більше не друзі, загнилі ви курвині тельбухи, дражните мене своїми драними кінами, а тоді пхаєте мені в сраку те дране лайно, коли я хочу додивитися, чим усе закінчилося; і всі повстромляли носи в баночки й каталися по підлозі, чухалися, пітніли й сміялися, а Тоні ще сердитіше глянув на телевізор, ти вже давно підсираєш мені своєю драною собачою їжею і душем, і дезодорантом від запаху гімна під пахвами, він кричав дедалі голосніше, його обличчя почервоніло, як і в тих, хто пітнів від амілки, вони слухали й дивилися на нього, і хоч очі їм підщипував піт, вони билися в істериці від сміху, ТИ ЧУВ МЕНЕ? ГА? З МЕНЕ ГОДІ, ГІМНО ТИ СОБАЧЕ, СМЕРДЮЧЕ ПАДЛО, і він натиснув на гачок, і перший заряд влучив точно в центр екрана, і звук легенького вибуху на секунду перекрив істеричний регіт і волання Тоні, а тоді зсередини телевізора вирвалися іскри й полум’я, на підлогу кімнати посипалися великі шматки товстого скла, легкий димок огорнув телевізор і потягнувся вгору, а Тоні підвівся й істерично загорлав, НАРЕШТІ Я ТЕБЕ ДІСТАВ, ГІМНЯНЕ КУРВИЩЕ, ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА, і він вистрілив у конаючий телевізор ще раз, ТИ ЗАРАЗ МАТИМЕШ УСЕ, НА ЩО НАПРОСИВСЯ, ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА, і в понівечене тіло влетів ще один заряд, ЯК ВОНО ТОБІ, ПОДОБАЄТЬСЯ? ГА? ПОДОБАЄТЬСЯ, СВИНИЩЕ ТИ ХИТРОСРАКЕ,і він підступав до телевізора ближче й стріляв у задимлені рештки колись солідного телевізора, ДУМАВ, ЩО ВОНО ТОБІ МИНЕТЬСЯ, ГА? КАЖИ, ДУМАВ ЧИ НІ? ГА? А всі дивилися на це й трусилися від сміху, коли він стріляв знову, а він підходив ближче й нарешті став над мертвим корпусом, приберігаючи останній заряд, і дивився, і скалився, і насміхався з розтрощених і задимлених решток і спазматичних викидів іскор, що підскакували й стікали вниз, і розліталися від дроту, і шипіли, і спалахували знову, коли долітали до розетки, а від обсмаленого дроту й штепселя піднімався димок, у Тоні з рота витекло трохи слини, коли він побачив, як телевізор затремтів під його лютим оком, як він затрусився й почав благати милості, ще одного шансу, я ніколи так більше не зроблю, Тоні, присягаюся серцем матері, Тоні, будь ласка, будь ласка, дай мені спробувати знову, Тоні, я все виправлю, присягаюся, серцем матері присягаюсь, я все виправлю, Тоні, а Тоні вишкірився у відповідь на телевізорові благання й умовляння, і все його єство сповнилося презирством до повзучого курвиного сина, ЩЕ ОДИН ШАНС? ШАНС? ОСЬ ТОБІ ДРАНИЙ ШАНС, ВДАВИСЯ НИМ, ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА, ТИ НАВІТЬ НЕ МОЖЕШ ЗДОХНУТИ, ЯК МУЖИК, КУРВИН ТИ ГІМНЯНИЙ СИНУ, будь ласка, Тоні, будь ласка… не стріляй, не… ЗАМОВКНИ, ПАДЛО, і обличчя Тоні аж випнулося від зневаги, коли він скривився, глянув телевізорові просто у вічі й сказав зловісним тихим голосом, вдавися, і вистрілив останньою кулею в тремтяче тіло телевізора, що й досі благав його, і воно легенько здригнулося від добивання, і остання іскра впала на обсмалений клапоть підлоги, зашипіла й загасла навіки, а від неї піднялося останнє пасемце диму, що вкрутилося в повітря і змішалося з димом від травички, гашишу, цигарок, із запахом амілки, а тоді подалося на пошуки свободи, до якоїсь із різноманітних і численних щілин і тріщин, щоб крізь них вилетіти геть і розвіятися в атмосфері. Тоні запхнув пістолет за пояс, я казав тобі не гратися зі мною, і він знову знизав плечима, Тоні Болз нікому не дозволить срати собі на голову, чув? І він приєднався до інших, узяв простягнуту баночку амілки й вдихнув її, і впав зі сміхом на підлогу, хтось через сміх видав молитву за померлих, а Гаррі з Меріон затиснули між собою ще одну баночку, і їхні тіла продовжували втиратися одне в одне, а вони сміялись і притискалися одне до одного, мов друга шкіра, а музика кружляла собі серед диму й сміху, проникала крізь вуха, голови й думки і виходила назовні без змін і спотворень, і всім було добре, пацан, дуже добре, наче вони щойно прочитали убивчий реп або вибралися на вершину Евересту, пролетіли кілька хвилин у вільному падінні чи навчилися ширяти в небі, як пташки, так, вони злітали й трималися на повітряних потоках, як птахи, як велика така пташина, пацан… так… наче раптом усі їхні прив’язі впали на землю, наче раптом вони стали вільні… вільні… вільні…

Сара Ґолдфарб сиділа в телекріслі, фарбувала нігті й дивилася телевізор. Тривала й наполеглива попередня підготовка тепер дозволяла їй робити за телевізором будь-що й отримувати всю насолоду від перегляду, не пропускаючи ані слова чи жесту. Можливо, їй ще було куди рости, може, вона й мазнула десь пальця лаком, і ліг той лак трохи нерівно, але хто ж це помітить? З метрової відстані результат був схожий на професійний манікюр. А якщо й ні, то яка різниця? Для кого їй розмальовувати нігті? Хіба вона мала когось, щоб треба було переживати, ану ж він побачить, що її нігті не бездоганні? Або її шиття, прасування, прибирання? Хай за що вона бралася, їй вдавалося робити це, тримаючи півтора ока на екрані, і день, а за ним і життя, минали собі доволі стерпно. Вона витягла перед собою руку й глянула на нігті, не забуваючи крізь пальці стежити за екраном. Вона роздивлялася пальці й тішилася оптичною ілюзією, коли здавалося, що пальці натицяні густо-густо і що вона дивиться прямо крізь них. Вона всміхнулася й оглянула другу руку. Який гарний червоний. Розкішно. Так личить до сукні. Скинути кілька фунтів, і сукня сяде, як нова. Коли вона поворухнулася, верх сукні почав спадати, і вона стягнула краї на спині й притулилася до спинки, щоб сукня знову не сповзла. Сара обожнювала цю червону сукню. Вона, певно, зможе скинути ті кілька фунтів. А ще вона, мабуть, зможе трохи ослабити шви. У бібліотеці мають бути книжки. Завтра піду, наберу книжок і сяду на дієту. Вона поклала ще одну шоколадну цукерку з кремом у рот і дала шоколаду повільно розтанути, вона смакувала аромат шоколаду, що змішувався з кремовою начинкою, а тоді повільно притисла цукерку язиком до піднебіння, усміхнулася й заплющила очі, а тілом її пробігли крихітні кольки гострої насолоди. Вона відчайдушно намагалася дати цукерці розтанути повільніше, але хоч як вона опиралася бажанню вгризтися й пережувати, нічого з того не вийшло, очі її враз широко розплющились, а на обличчі застиг серйозний вираз, коли вона добряче гризнула цукерку, перекотила її двічі язиком, а тоді ковтнула, втерши куточки рота долонею. У бібліотеці повно книжок. Я спитаю, яку мені взяти. Нехай дадуть таку, що допомагає швидко. Можливо, я незабаром поїду на телебачення, тож мені треба скоріше влізти в червону сукню. Вона дивилася на екран, усвідомлюючи слова і дії, але її розум зосередився на коробці цукерок, що лежала на столику біля крісла. Вона точно знала, скільки їх там залишилося… і які вони. Їх чотири. Три з темним шоколадом, одна з молочним. Та, що з молочним, була вишнею в шоколаді з наповнювачем із вишневого соку. Решта три були – одна з карамеллю, одна з бразильським горіхом і одна з нугою. Вишня була остання. Сара переклала її скраєчку коробки, щоб випадково не витягнути, жуючи перед телевізором. Спочатку вона з’їсть три інші. Можливо, навіть братиме наосліп. Але порядок був уже визначений. Як завжди. Нуга, бразильський горіх, а тоді карамель. А тоді чекати якнайдовше, перш ніж з’їсти соковиту вишню в шоколаді. Вона завжди так гралася. Скільки років цій грі? Десять? Може, й більше. Відтоді, як помер її чоловік. Якось вона залишила ту цукерку в коробці одну… одну на весь вечір. Вона протрималася навіть усе дороге вечірнє кіно і пізнє ток-шоу, а тоді лягла спати, а цукерка й далі лишалася сама-самісінька у коробці серед порожніх коричневих папірців, у які так гарно були загорнуті інші цукерки. Сара зухвало подивилася на цукерку, перш ніж лягла спати. Вона рвучко відвернулася від коробки, круть-верть роздяглася, вмостилася під ковдрою і заснула майже миттєво. Як вона пам’ятала, спала вона спокійно, без видінь і тривог, а тоді зненацька прокинулася глупої ночі, чоло вкрив холодний піт, і вона глипала в темряву нескінченні кілька секунд, прислухалася, думала, чого це вона прокинулася, що її збудило, думала, чи не заліз хтось у її квартиру й чи не збирається гахнути її по голові, напружила вуха, але нічого не почула, тож багато секунд просто сиділа нерухомо й ледве дихала, а тоді зірвала з себе покривала й кинулась у вітальню, упевнено пройшовши в темряві до столика з шоколадкою, й вихопила її з коробки, а тоді ніби божа рука піднесла цукерку їй до рота, і Сара мало не зомліла, коли перший наступ аромату узяв її мозок штурмом, і вона осіла на телекрісло й слухала, як її зуби трощать соковиту вишню в молочному шоколаді, а тоді, хитаючись, повернулася до ліжка. Наступного дня вона прокинулася рано і сіла на ліжку в м’якому розсіяному світлі, намагаючись щось пригадати. Вона неясно розуміла, що щось сталося, і вирішила, що то був сон, але хоч як вона силкувалася, а пригадати той сон не могла. Сара посовала ногами по підлозі, а тоді потерла скроні, але сон усе одно не згадався. Вона багато секунд стукала себе по голові кісточками пальців, щоб розворушити пам’ять, але… марно. Підвівшись, вона бездумно побрела до вітальні замість ванної, увімкнула телевізор і раптом оговталася, коли стала над телекріслом і глянула на порожню коробку від цукерок. Вона дивилася на неї не одну довгу мить, а тоді пригадала сон, повалилася на своє крісло і легенько затремтіла, коли повністю усвідомила, що з’їла соковиту вишеньку в шоколаді вночі й навіть не запам’ятала цього. Вона спробувала пригадати, як кусала її, як відчувала вишневий сік, що поволі виточився на язик, але її пам’ять, як і рот, були порожні. Вона мало не заплакала, коли пригадала, як боролася, щоб розтягнути коробку шоколадних цукерок на два дні, чого раніше в неї ніколи не виходило і що було вдвічі довше, ніж будь-коли, і як вона збиралася залишити останню на ранок, щоб можна було сказати, буцім минуло аж три дні, а тепер її не стало, і Сара навіть не могла згадати, як її з’їла. То був похмурий день у житті Сари Ґолдфарб. Вона ніколи більше такого не допускала, ніколи не намагалася легковажно залишити щось на потім чи на наступний день. Завтра саме про себе подбає. Господь дає нам по одному дню за раз, тож Сара їла цукерки за один день і пам’ятала, як це робила. Вона усміхнулася вродливому ведучому, потягнулася рукою й обережно витягла останню цукерку, соковиту вишню в молочному шоколаді, і поклала її в рот, і зітхнула, коли провела по ній язиком і зубами, відчула кольки нетерплячки в усьому тілі й нетугий вузол у шлунку, а тоді вже не могла далі боротися й загородила зуби в розім’яклу шоколадну оболонку, і натисла трохи сильніше, смаки шоколаду й вишневого соку билися в її роті, а тоді оболонка розійшлася, як води Червоного моря, і полонена вишня випливла на свободу, а Сара Ґолдфарб перекотила її в роті разом з усіма рідинами й смаками, яким вона дозволила повільно підтекти до горла, що вже аж сіпалося, а тоді куснула вишеньку і закотила очі, але недалеко, щоб не пропустити ані секунди дії на екрані. Вона облизала пальці й по черзі витягла перед собою руки, щоб оглянути вишнево-червоний лак, а тоді подивилася крізь розчепірені пальці на екран, а тоді обійняла себе, коли побачила, як виходить на передній край сцени у вишнево-червоній сукні, що так добре сиділа на ній відтоді, як вона скинула вагу, і як шикарно виглядають на її ногах золоті туфлі, і як розкішне волосся спадає так, що аж важко повірити… Ох, мало не забула. Волосся. Волосся має бути вогнисте. Стільки часу минуло відтоді, як воно було вогнисте. Завтра проситиму Аду мені його пофарбувати. Байдуже, що червоне не дуже добре виходить на екрані. Я йду в червоному. Крім туфлів. Крім туфлів, я вся в червоному. Коли спитають моє ім’я, скажу, що я Червона Шапочка. Так і скажу. Гляну камері прямо в те червоне око, що блимає і підморгує, і скажу, що я Червона Шапочка.

Гаррі провів Меріон додому. Повітря вночі було тепле й вологе, але вони не надто зважали на погоду. Вони знали, що надворі тепло й волого, але це знання залишалося просто фактом поза їхньою свідомістю, а не чимось, що вони відчували. З їхніх тіл ще не зникла колюча напруга від амілки й сміху, але їм також було легко й вільно від травички й гашишу. Ця ніч або ранок, або що воно було, чудово підходили для прогулянки вулицями тієї частини Великого Яблука, що зветься Бронксом. Десь над дахами будинків висіло небо з усіма тими зірками, місяцем і рештою речей, що ним плавають, але для Гаррі й Меріон і далекі вуличні ліхтарі годилися за зірки й планети. Якщо світло заважає побачити небеса, за допомогою дрібки чарів можна змінити реальність і побачити бажане. Тому вуличні ліхтарі стали планетами, зірками й місяцем.

Навіть у таку ранню пору на вулицях траплялося чимало машин, таксі, вантажівок, перехожих і, коли-не-коли, пияків. За квартал від Гаррі й Меріон схожа парочка пленталася приблизно в їхньому напрямку. Жінка смикала чоловіка за руку, мені треба подзюрити. Радихриста, стій, дай мені подзюрити. Хіба ти вже не втерпиш п’ять филин, радихриста? Тутка ж пара кварталів. Ні. Хочу дзюрити. То затисни ноги. А я що роблю? В мене вже язик скоро плаватиме. Боже, ти як та колька в сраці, га? Он ти як? То знай, мене зараз геть не срака хвилює. Вона схопила його, і вони зупинилися, а тоді вона задерла спідницю, вхопилася за його пояс, присіла позаду нього і почала лити, гей, шо ти ото робиш, дурна курво… О-о-о-о-о, як же добре… Ти сказилася чи щ… Не смикайся, о-о-о-о-о… У тебе геть стиду нема? Він розставив ноги ширше, щоб урятувати їх від невпинного й чимдалі ширшого потоку випитого за вечір пива, а вона й далі зітхала від полегшення, ніби ледь уберегла своє життя, зовсім не зважаючи на крапельки, що лоскотали їй ноги, вона заплющила очі в абсолютному екстазі й хиталася вперед-назад, тягнучи його за пояс за кожним махом тіла, і він намагався утримати хитку рівновагу й підтягти її в інший бік, водночас розігруючи невеличку пантоміму для того, щоб уникнути повені після скинутої дамби, радихриста, ходім уже, але вона все одно тягнула його за пояс, зітхала і лила, ти ж затягнеш нас… раптом він помітив Гаррі й Меріон, став струнко, всміхнувся і розставив руки, щоб прикрити свою присілу Даму врятованого міхура. Гаррі з Меріон спритно, хоч і сонно, уникнули потоку, театрально через нього переступивши, і Гаррі всміхнувся до чоловіка, ох і вміє ж твоя подруга лити, друже, а тоді засміявся, і вони з Меріон рушили вулицею далі, а чоловік дивився їм услід не одну мить, а тоді в його голові спрацював сигнал небезпеки, бо він відчув, що надто сильно нахилився, і спробував упертися й відновити рівновагу, але програв цю героїчну, хоч і коротку битву, і зрозумів, що летить до джерела, що шумить унизу. Гей, якого шляка, дурна ти ку… і він ляпнувся в струмок і заборсався в ньому, ПОМОЖІТЬ! ПОМОЖІТЬ! А його подруга перекинулася на спину і зітхала собі, о-о-о-о-о-о, додаючи гучності й швидкості річці, а її сьогоднішній заступник і компаньйон хлюпався й бризкався, Я НЕ ВМІЮ ПЛАВАТИ, НЕ ВМІЮ ПЛАВАТИ, та нарешті, завдяки самим лише похмурій рішучості й твердості характеру, виліз на мілке, звідки вже вибрався на берег і став на коліна, звісивши голову і намагаючись віддихатися, а його сьогоднішня дама перекотилася на бік з іще одним довгим зітханням, скрутилася в позу зародка й заснула, прикрита кущами, що росли навколо верхів’я річки. Гаррі хихотів і хитав головою, бухарики просто нереальні, правда? Ніякої гідності, ані краплі.

Вони з Меріон пішли далі вулицею, відчуваючи сухість у горлі й бурчання в животі. Вони зайшли в цілодобову закусочну й узяли шматок пирога й кілька кульок морозива з шоколадно-полуничним сиропом і збитими вершками, а ще молока з шипучкою і шоколадним сиропом. Меріон заплатила, і вони рушили до її дому. Там вони сіли за стіл на кухні, й Меріон розпалила самокрутку. Гаррі зненацька захихотів, та тітка – то щось із чимось. Тому чоловікові не завадило б каное. Меріон передала самокрутку Гаррі, а тоді повільно випустила дим. На вулицях мають бути туалети. Тоді їй не довелось би принижуватися тільки для того, щоб справити потребу. Чоловікам можна ходити до вітру в провулку чи за машиною, і це цілком прийнятно, але якщо це робить жінка, то з неї насміхаються. От що мені подобається в Європі – вона цивілізована. Гаррі слухав і дивився на неї, схиливши голову набік, а тоді чи то усміхнувся, а чи то вишкірився і повернув їй самокрутку, незрозуміло, до кого ти говориш, до свого психа чи до судді. Самокрутка ще не докурилася, і Меріон простягнула її до Гаррі, але той похитав головою, тож вона обережно загасила її й поклала на край попільнички. А хіба все це не неподобство? Це ж сміховинно. Жінка не може ані сцяти, ані срати, ані пердіти, ані смердіти, ані отримувати задоволення від перепиху… перепрошую, від сексу. Гей, мала, я не винен, чуєш? Пам’ятаєш? Я ні слова не сказав. То нічого, мені треба на комусь тренуватися. Тренуйся на своєму психові. Він за це гроші отримує. Вона всміхнулася. Вже ні. Ти його покинула? Не зовсім. Ми бачимось, але не як лікар з пацієнтом. Гаррі засміявся, ти з ним ще й шпокаєшся? Буває. Коли настрій накотить. Рідня питає, чи я ще ходжу до нього на зустрічі, і я кажу, що так, тож вони продовжують давати мені на нього п’ятдесят доларів на тиждень. Меріон голосно й протяжно розсміялась. І я ж навіть не брешу тим недоумкам. Ти ж і з попереднім психом теж шпокалася? Так, але там усе швидко стало трохи тривожно. Він перестав виписувати мені рецепти, хотів кинути дружину й виправити мене… шовініст, одне слово. А цей інший. Я іноді бачуся з ним, і між нами нема жодної напруги. Ми просто розважаємось. І він досі виписує мені рецепти на транки та млійники. Кілька тижнів тому ми літали на вихідні на Вірґінські острови. Ото був шик. Ого, сказитися. Звучить круто. Так. То твої старі й досі сплачують рахунки, він кивнув головою на решту кімнати, за хату і все таке? Так. Вона знову голосно засміялася. І на психа дають п’ятдесятку на тиждень. А ще я іноді трохи підробляю редактором у кількох видавництвах. А решту часу ти просто вилежуєшся й кайфуєш, га? Вона усміхнулася. Десь так. У тебе справді все влад. Але як вийшло, що ти на ножах зі своїми старими, тобто, ти завжди так сердишся на них. Вони дістають мене своїми міщанськими претензіями, розумієш? Живуть у своєму великому будинку з машинами, грошима й престижем і збирають гроші для «Допомоги євреям», «Бней-Брит» й Ісус його знає, для кого ще. А він як до цього примазався? Нехай краще стережеться, ми дістали його один раз, зможемо дістати й удруге. Меріон засміялася разом з Гаррі. Так, і вони теж так би зробили. Такі вже вони є. Вони переріжуть горлянку кому хочеш, щоб заробити, а тоді дадуть кілька доларів «Асоціації розвитку кольорового населення» і думають, що роблять світові послугу. Побачиш, скільки в них залишиться ліберальності, коли я приведу додому темношкірого хлопця. Ет, вони не гірші за будь-кого іншого. Гаррі відхилився назад, потягнувся і блимнув очима. Увесь світ повен лайна. Може, й так, але весь світ мене не дістає. У них є все, окрім культури. Вони огидні. Ет, огидні-шмогидні, знизав плечима Гаррі й осміхнувся розслабленими губами й сонними очима. Меріон усміхнулася, мабуть, твоя правда. Хай там як, нема чого дозволяти їм засмучувати мене. Отака з цією травичкою халепа. Іноді в мене під нею пробивається параноя. Ага, тобі треба навчитися розвіюватися, сказав він із сонною усмішкою, а тоді клацнув пальцями й потрусив головою – і вони обоє засміялися. То як, ходімо в ліжко? Гаразд, але не засинай зразу після. Гей, за кого ти мене маєш? За якогось дурка? Вони захихотіли, і перш ніж лягати в ліжко, Гаррі бризнув на обличчя холодної води. Він ще не випростався і як слід не влігся, коли до нього притулилася Меріон, її обличчя наблизилося, рука почала гладити його груди й живіт, не знаю чи це травичка, чи балачки про батьків, але я завелась, як сто чортів. Що ти таке кажеш, яка травичка? Це ж я. Я так дію на дівок. Проти мене ніхто не встоїть. Особливо після того, як мене підрихтував пластичний хірург, і він засміявся, а Меріон подивилася на нього й похитала головою, і тобі не набридає цей старезний жарт? Поговори про це зі своїм психом. Може, це компенсація підсвідомих бажань, і він знову засміявся, а Меріон хихотнула й почала цілувати його, переходячи з одного куточка губ до другого, пропихаючи язика якомога глибше, і Гаррі відповів своїм язиком і обійняв її руками, відчувши долонями приємно гладеньку шкіру, і почав пестити спину й сіднички Меріон, а вона водила долонями по внутрішньому боці його стегон і легенько бігала пальчиками по його кульках, цілуючи його груди й живіт, а тоді схопила його патик і трохи поводила рукою, перш ніж обхопити його губами й провести язиком по головці, а Гаррі продовжував голубити її сіднички й западину між ними, вигинаючись і витягуючись із примруженими очима, і смужечки світла розсіювали темряву під його повіками, а коли він розплющив очі, то невиразно побачив, як Меріон зголодніло заковтувала його дружка, його мозок наелектризувався думками й образами, але наркотики й приємність моменту притисли його солодкою, вершинно солодкою вагою. Ця вага зненацька зникла, коли Меріон сіла й примостила його дружка, і він години, а може й секунди, просто лежав із заплющеними очима й слухав захопливе хлюпання патика в пиріжку – поскакали дикі коні та й долиною, – а тоді розкрив очі й схопив її груди, тоді притягнув її вниз, щоб мати змогу дражнити їх язиком, щипати, жувати губами й посмоктувати, водячи руками вгору і вниз по її спині, а очі Меріон час від часу закочувалися вгору, і вона рухалася, скакала, зітхала й стогнала, і вони кохалися, доки ранні промені світанку не почали пробиватися крізь завіски і жар їхнього кохання не охолов у сонячному теплі, і раптом вони міцно заснули.

Сара з любов’ю намазала на бейгель вершкового сиру, не зводячи півтора ока з телевізора, що блимав у її вітальні рано-вранці. Вона по-хазяйськи відкусила шматок, а тоді відсьорбнула трохи гарячого чаю. Коли-не-коли вона підмазувала й вирівнювала на бейгелі сир, перш ніж відкусити ще й запити його гарячим чаєм. Вона намагалася їсти бейгель з вершковим сиром повільно, але його не стало ще до наступної реклами. Я почекаю. Не їстиму більше перед рекламою. Наступна має бути про котячий наповнювач. У них такі гарні киці. Так вуркотять. Вона відсьорбнула трохи чаю зі склянки й дивилася телевізор, вирішивши нічого не їсти, поки не скінчиться вся реклама. Врешті-решт, це не так важко. А після сніданку піду в бібліотеку й наберу книжок про дієти. Хоч би не забути. Спочатку в бібліотеку, а тоді до Ади, щоб вона пофарбувала мені волосся. У прекрасний, розкішний вогнистий колір. О, привіт, кицю. Яка ж ти гарненька кицюня. Пригорнула б оце, як те дитятко. Вона простягла руку, взяла сирний деніш[5] і почала вмочати його у склянку з чаєм, не розуміючи, що робить. До неї дійшло вже тоді, коли вона почала жувати й крутити деніш у роті. Вона глянула на випічку в руці, на слід, що залишили її зуби, а тоді зрозуміла, чому шлунок і горло сміються з неї. Вона майже не зважала на рекламу, продовжуючи кусати й жувати якомога повільніше, запиваючи їжу короткими, уривчастими ковтками чаю. Добивши смаковитий сирний деніш, вона знов облизала губи, тоді пальці, тоді витерла руки об рушник для тарілок, що лежав у неї на колінах, а тоді легенько витерла губи, перш ніж відпити ще чаю. Вона глянула на обгортку, що торкалася деніша, а тоді витерла з неї пальцем крапельки глазурі й облизала його. Не переводь – і нестачі не матимеш. М-м-м-м, який же добрий. Здавалося, що сьогодні деніш смачніший, ніж звичайно, немов з якоїсь особливої нагоди. Може, їй варто купити ще один. Я тоді пропущу кінець серії. Не потрібно мені більше. Ет, та кому воно взагалі потрібно. Я покину про це думати. Дивитимусь передачу й не думатиму про сирний деніш. Вона продовжувала витирати пальцем обгортку й облизувати його. Нарешті зіжмакала всі обгортки в маленьку кульку, жбурнула її в сміття й геть чисто забула про бейгель і вершковий сир, і сирний деніш, що сьогодні був хрусткіший, ніж зазвичай. Особливий. Сара дивилася серіал і зітхала, як завжди, побачивши щасливу й веселу кінцівку, а тоді допила чай і наготувалася йти в бібліотеку. Вона помила тарілку, ножа й склянку, поставила їх обсихати, зачесала волосся й причепурилася, вдягнула охайний светр на ґудзиках, тоді кинула погляд на телевізор, вимкнула його і вийшла з квартири. Вона знала, що для пошти ще зарано, але не могла не перевірити скриньки. Ніколи не знаєш напевне.

До бібліотеки було два квартали ліворуч, але вона мимоволі звернула праворуч і не розуміла, що пішла не туди, поки дівчина за прилавком пекарні не вручила їй деніш і здачу. Прошу, місіс Ґолдфарб. Бережіть себе. Дякую, лялечко. Сара вийшла з пекарні, намагаючись переконати себе, буцім не знає, що лежить у пакунку, але ця гра довго не тривала, бо вона не лише знала, що лежало в пакунку, але й не могла дочекатися, коли вже можна буде витягти його і з’їсти.

Та жувала вона його повільно й старанно, відкльовуючи крихітні шматочки, що лоскотали піднебіння й допомогли розтягти деніш на всю дорогу до бібліотеки. Вона спитала в бібліотекарки, де стоять книжки з дієтами. Бібліотекарка глянула на пакунок з пекарні, який Сара й досі стискала в руках, а тоді повела її до полиць із порадниками з харчування. Ой, їх так багато. Я втрачатиму вагу від одного погляду на цю гору книжок. Бібліотекарка хихотнула, хіба ж не мило так думати. Але не хвилюйтесь, я впевнена, що ми знайдемо щось саме для вас. Сподіваюся на це. Я скоро буду на телебаченні, тож подумала, що могла б скинути кілька фунтів, щоб здаватися стрункішою, і Сара закотила очі, а бібліотекарка засміялась, а тоді стишила сміх до хихотіння. Не хвилюйтеся, що тут так багато книжок. Вони описують харчування, правильні дієти й здоров’я і неправильні дієти й хвороби. Хвороб мені не потрібно, дякую. І ваги мені теж не треба. Сара Ґолдфарб усміхнулася до бібліотекарки, і та повернула їй усмішку. Тоді Сара кліпнула очима, може, трохи більше, ніж кілька фунтів. Що ж, книжки, які ви шукаєте, стоять отут, у них ідеться про те, як зменшити вагу. Сара спробувала охопити їх усі поглядом. Вони такі товсті, даруйте за каламбур. Вона знову кліпнула до бібліотекарки, якій довелося стримувати сміх і тільки тихенько підсміюватися. Гадаю, що худенька книжка підійде краще. У мене небагато часу. Час мені потрібен, щоб скидати вагу, а не читати книжки. У мене м’язи повипинаються, якщо я підніматиму такі книжки. Від стримуваного сміху очі бібліотекарки вже почали сльозитися. Що ж, тоді ось найтонша книжка з усіх на цій полиці. Погляньмо на неї. Бібліотекарка швиденько продивилася її, киваючи головою. Гадаю, вона повністю задовольнить ваші запити. Тут мінімум читання, режим чітко описаний зрозумілою мовою, і, гадаю, вам ця частина сподобається найбільше, тут написано, що вона допоможе втрачати до десяти фунтів на тиждень. Вона мені вже подобається. Крім того, я точно знаю, що це популярна книжка. У нас її три примірники, але на полиці вони стоять рідко. Коли книжка зникає так легко сама, мабуть, вона змусить зникнути й небажану вагу. Вона знову захихотіла, звісно, я не знаю цього на власному досвіді. Я помітила. Я вже тебе ненавиджу. Хоч не кажи, що їси морозиво й торти щовечора. Бібліотекарка, досі сміючись, обійняла Сару за плечі, ні, тільки піцу. І як ти ще не луснула. Вони обидві хихотіли, і бібліотекарка тримала руку на плечах Сари, поки вони йшли до столу видачі. Коли бібліотекарка виписала книжку і вручила її Сарі, то спитала, чи не хоче вона викинути папірець. Сара подивилася на пакунок у руці й знизала плечима, чом би й ні? Він зробив свою справу. Нехай відпочине. Бібліотекарка вкинула його в кошик з макулатурою, приємного вам дня, місіс Ґолдфарб. Сара усміхнулася й блимнула очима, бережи себе, лялечко. Вона міцно стисла тоненьку книжку в руці й пішла додому. На сонці було так добре й тепло, і Сара насолоджувалася галасом дітей, що бігали вулицею поміж машин і вискакували одне одному на плечі, незважаючи на гудки й крики водіїв. Навіть просто тримаючи книжку в руках, Сара почала уявляти, як тікають від неї зайві фунти. Може, сьогодні, після того, як Ада впорається з її волоссям, Сара вийде погрітися на сонечку й відчує себе худою. Але спочатку волосся.

Ада все підготувала. Вона фарбувала собі волосся вже двадцять п’ять років, тож могла будь-кого перефарбувати в руде навіть із заплющеними очима. Може, вона заздалегідь не знала, в який саме відтінок рудого, але в руде. Спочатку вона налила їм обом по склянці чаю, бо, повір мені, він тобі знадобиться, щоб перебити смак і запах, а тоді взялася до роботи. Вона розклала все на кухонному столі й працювала так, щоб вони обидві могли слідкувати за подіями в телевізорі. Ада накинула Сарі на шию рушника й почала розчісувати її волосся. Обличчя Сари засіпалося й наморщилося, мов чорнослив, ех, ото вже сморід. Ти що, зачерпнула фарбу з каналу Ґованус? Розслабся, лялечко, бо шлях неблизький. Ти звикнеш до запаху. Звикну? Та я майже втратила апетит. Вони собі посміялися, і Ада продовжила повільно розчісувати, поки вони обидві слухали й дивилися телевізор. Десь за годину Сара призвичаїлася до запаху й апетит повернувся, тож вона поцікавилася, чи встигнуть вони закінчити справу до обіду. Дорогенька, та нам пощастить, якщо ми впораємося до вечері. Так довго? Аякже. Ми ж починаємо з самого початку. А я думала сьогодні трохи вийти на сонечко. Грітимешся на телебаченні в теплі прожекторів. Просто розслабся і думай про те, який матимеш розкішний вигляд з вогнистим волоссям. Сьогодні волосся, а завтра сонце.

Спека і сонце збудили Гаррі й Меріон пополудні. Вони обоє намагались умовити себе поспати ще й не дати другому зрозуміти, що прокинулись, але за кілька хвилин гра їм набридла. Особливо Гаррі, що думав про ту гарненьку дозу, яку приберіг на зараз. Він трохи посидів на краю ліжка, тоді пішов у ванну, побризкав на обличчя холодною водою, витерся рушником, а тоді наповнив склянку водою. Гей, мала, вставай і бери свій апарат, у мене тут трохи є. Меріон сіла й закліпала, дивлячись на двері ванної. Ти з мене кпиш, Гаррі? Гей, я в такі ігри не граю. Ми з Таєм учора надибали бомбезну дурню, і в мене ще залишилася добряча доза. Меріон взяла свій апарат і приєдналася до Гаррі у ванній, ось. Вона поклала ложку на раковину, а Гаррі витрусив туди трохи героїну, тоді влив води й підігрів. Він набрав усю рідину в шприц, а тоді витиснув половину й подав його Меріон, спочатку дами. Дякую вам, ласкавий пане. Меріон ще не повністю прокинулася і відчувала ту розхитаність, що накриває після довгих вечірок і сну в спекотний полудень, але була достатньо притомна, щоб перетягнутися, накачати хорошу вену і втрапити голкою додому. Майже миттєво її голова опустилася, і Гаррі забрав апарат з її руки й промив його, а тоді перетягнувся й відлетів сам. Вони кілька хвилин посиділи на краю ванни, потираючи обличчя й покурюючи цигарки. Гаррі викинув недопалок в унітаз і підвівся, давай, може, трохи вдягнемося, і повернувся у спальню, щоб натягти футболку й штани. Меріон і далі сиділа на ванні й терла носа, поки жар скуреної цигарки не примусив її розплющити очі, тож вона викинула недопалок в унітаз й умила обличчя, нависнувши над раковиною, дивлячись на воду й мочалку для обличчя, усміхаючись їм і думаючи, як вона зараз візьме мочалку, та намилить її, та розітре лице, та змиє мило, та збризне обличчя холодною водою, а тоді насухо його промокне… а сама лише замріяно крутила мочалку кінчиком пальця. Нарешті вона взяла її, ніжно витисла з неї воду й протерла обличчя, а тоді вирівнялася, подивилась у дзеркало… і усміхнулася. Вона дала обличчю висохнути, насолоджуючись лоскітним відчуттям, а тоді приклала долоні до грудей і всміхнулася від захоплення й гордості, і почала крутитися й позувати, і тішитися їхнім розміром і пружністю. Вона подумала, чи не розчесати волосся, але врешті лиш розпушила його пальцями, насолоджуючись дотиком і блиском, покрутилася ще кілька хвилин, а тоді накинула халат і приєдналася до Гаррі за кухонним столом. О, ти таки вийшла звідти, га? Я вже хотів подивитися, чи не впала ти у ванну. Вона усміхнулась, а я думала, що ти хотів, і вона вщипнула його за груди. Гей, легше. Хочеш, щоб у мене був рак? Він ляпнув її по сідницях, і вона знов усміхнулася й підкурила цигарку. Господи, ото неабияке добро. Гаррі вишкірив зуби, ти про що? Вона всміхнулася. Тварина. Так. І тобі це подобається. Не чув, щоб ти жалілася. Гей, ти ж мене знаєш, я щасливе дурко. Ну, я не знаю, наскільки ти щасливий, і вони обоє захихотіли майже нечутно, обличчя широко усміхнені, а очі приплющені. Меріон налила у дві склянки води «Пер’є», і Гаррі з хвилину вдивлявся у бульбашки, а тоді спитав, чи нема в неї простої шипучки? Ні, але є кілька лаймів. Гаррі реготнув. Вони сиділи, курили, пили «Пер’є», аж поки перший наплив не почав вивітрюватися, і вони залишилися сидіти з приємним теплим відчуттям, а їхні очі потроху почали розплющуватися на волосину ширше. Після другої склянки Меріон спитала Гаррі, чи не хоче він чогось поїсти, так, але ти спершу сходи у ванну, і він захихотів. Тварина. Йогурт тобі підійде? Гаррі почав сміятися, йогурт???? Ого… і ти ще мене називаєш твариною, і він сміявся собі далі. Меріон усміхнулась, іноді мені здається, що ти хворий. Іноді? Так, іноді. А решту часу в цьому нема жодних сумнівів. Вона витягла з холодильника парочку упаковок йогурту й поклала на стіл, приклавши дві ложки. Що ж, я радий, що бодай колись у тебе нема жодних сумнівів. Нерішучість – це жахливо. Досі сидиш на ананасовому йогурті, га? Так. Обожнюю його. І тобі ніколи не кортить полуничного, чорничного чи ще якого іншого? Ні. Тільки ананасового. Я могла б до кінця життя на ньому прожити. Ну, мала, якщо ананасовий йогурт щодня допомагає тобі так виглядати, то я обома руками за. Меріон відвела плечі трохи назад і трохи повернулася, позуючи, тобі подобається мій вигляд? Гей, чи ти жартуєш? Ти неземна, мала, Гаррі нахилився через стіл, так би тебе й з’їв. Ну, може, краще почати з йогурту? Він дуже поживний. Он як? Хочеш сказати, він заправить чорнилом мою ручку? Гаразд, тоді чекай на листа, і він засміявся. Меріон похитала головою, всміхнулася й поклала в рот ложку йогурту, а тоді облизнула губи. Як ти можеш сміятися зі своїх жартиків, вони ж просто жахливі. Так, але мені подобаються. Хто ж з них сміятиметься, як не я? Меріон, сміючись, доїла йогурт. Вони випили ще по склянці «Пер’є» і насолоджувалися своїм кайфом, хоч і пітніли від спеки й дурману. Гаррі заплющив очі й глибоко задихав з безтурботною усмішкою на обличчі. Що ти робиш? Нюхаю. Нюхаєш? Що нюхаєш? Нас, мала. Нас. Тут пахне, як на Фултонському рибному ринку. Меріон усміхнулася й похитала головою, не будь таким грубим. Це краще, ніж бути дурним, а крім того, я подобаюся людям. Гаррі засміявся, і Меріон теж хихикнула, а тоді він підвівся, чом би нам не прийняти ванну? Меріон усміхнулась, я й не знала, що тобі відомо, як це робиться, і вона засміялась, я залюбки. Дуже непогано. Вони обоє засміялись, і по дорозі до ванної Гаррі зняв штани з трусами й жбурнув їх на ліжко. Меріон долила у воду трохи олії для купання, і вони шубовснули у ванну й розкошували в приємній, пахучій воді, й повільно мили одне одного, збивши мило в піну й пестячи нею тіла, а тоді неквапно обливали одне одного водою, змиваючи полуденну спеку.

Сара дивилася в дзеркало і кліпала очима. І це вогнистий? Ада знизала плечима, ну, не те щоб вогнистий, але, здається, того роду. Того роду? Та вони таки навіть не чотириюрідні. Ну, може, якийсь бідний родич. Що живе на субсидіях. І наскільки він бідний? Наскільки бідний? А наскільки, як думаєш? Це вогнистий. Не яскраво-вогнистий, але вогнистий. Вогнистий? Ти кажеш мені, що це вогнистий? Ага. Кажу. Це вогнистий. Кажеш, це вогнистий? Так. Кажу. А який же тоді помаранчевий? Якщо це вогнистий, то хотіла б я знати, що в тебе помаранчеве? Я хочу побачити помаранчеве, що не було б родичем оцього. Ада подивилася на Сарине волосся, тоді на її відображення, на волосся, на відображення, тоді стисла губи й знизала плечима. Ну, може, воно трошки помаранчеве. Трошки помаранчеве? Ада кивала, дивлячись у дзеркало на Сарине відображення, так, скидається на те, що воно, мабуть, може бути трошки помаранчеве. Трошки помаранчеве? Воно таке ж трошки помаранчеве, як дівка трошки вагітна. Ада знову знизала плечима. І чого ото переживати? Все буде гаразд. Чого переживати? Бо комусь може захотітися вичавити з мене соку. Розслабся, лялечко. Тут лиш треба трохи підфарбувати. До телебачення все буде добре. Та я ж наче той термометр. Ось на що я схожа. На перевернутий термометр. То дивись не закипи. Розслабся. Поїмо зараз вудженої риби з бялим.[6] Ану сідай. Ада повела Сару геть від дзеркала і всадовила до столу. Зараз я принесу чаю, і тобі зразу стане легше. Ада поставила грітися воду, витягла з холодильника рибу, а з хлібниці – бялий, а тоді поставила на стіл тарілки й поклала прибори. Цілий день мені шкребли скальп і палили волосся, навколо смерділо дохлою рибою, а я схожа на баскетбольний м’яч. Тобі треба навчитися розслаблятись. Ось що з тобою, ти таки не вмієш розслаблятися. Кажу тобі, все гаразд. Завтрачки ми все повторимо, і ти станеш схожа на Люсіль Бол. Ось, із’їж вудженої риби з бялим.

Тайрон заскочив до хати Меріон незабаром після заходу. Вони трохи посиділи кружком і покурили самокрутку, а тоді Меріон вирішила, що їм треба поїсти, я помираю з голоду. Ага, я теж, візьми мені «Снікерс». От чорт, Тай, ти коли-небудь їси що-небудь, крім «Снікерсів»? Ага, желейки «Чаклз». Мене пруть «Чаклз». Ти ні на бісову волосину не знаєш, що таке добре їсти, пацан. Курячий супчик з локшиною – ось що тобі треба. Чорд, «Пепсі» й «Снікерс» подбають про мене. Ну, сподіваюсь, ти не образишся, але я не купуватиму те, чим хоче нагодувати нас телевізор. Коли я голодна, то ковтаю їжу і – мовчи, Гаррі, захихотіла вона, коли він широко вишкірив зуби. Я слова не сказав. Ні, але ти дуже голосно подумав. Чорд, та він у житті своєму ніколи не думав, це в нього, мабуть, уперше. Всі посміялися, тоді Меріон пішла до крамниці й скоро повернулася з хрустким французьким багетом, сиром, салямі, чорними оливками, капонатою і кількома пляшками дешевого к’янті. Гей, пупс, диви, пожива для душі. Дивись, щоб тебе МАФІА не почула. Ото б вони розсердилися. Це ще хто? Мілітарна Асоційована Федерація Італо-Американців. Вони тобі сраку підсмалять, пацан. Чорд, однісінька різниця між ними й мною в тому, що я краще пахну. Може, хтось із вас, бонвіванів, відкриє пляшки, поки я ставитиму тарілки? Драйвово. Давай, пацан. Гаррі кинув штопор Тайрону, а сам пішов до приймача й накрутив музичну хвилю. За кілька хвилин Меріон уже поставила на стіл тарілки, столове срібло, поклала ножа й дошку. Гаррі розлив вино, а тоді понюхав свій келих, відпив, покрутив у роті й плямкнув губами. Насичений складний букет із сильними, але м’якими тонами. Дивовижне вино. Витримане не менш як тиждень, точно вам кажу. Чорд, та мені все одно, скілько йому тижнів. Тілько щоб у ньому брудні шкарпетки не полоскали. Там, звідки це вино, Тайроне, шкарпеток не носять. О-о-о, ох і гостра ця дівка на язик, братан, ох і гостра, і вони сміялися й реготали, відрізаючи собі хліба, салямі й сиру і запиваючи їх вином, і вимочували капонату хлібом або підбирали її згорнутим кружальцем салямі й вкидали в рот, хлопці втирали роти руками, а Меріон промокала губи серветкою, а тоді й Гаррі підібрав свою серветку й почав нею користуватися. Меріон їла повільно й спокійно, і Гаррі знизив свій темп до її темпу. Коли вони доїли, на тарілках лишилися тільки хлібні крихти й шкірки від салямі. Вони заварили кави й запалили самокрутку. Коли самокрутки не стало, Меріон подала десерт, три канолі. Тайрон з ентузіазмом угризся у свій, а Гаррі ретельно намагався наслідувати спокійний спосіб, з яким їла десерт Меріон, – у неї крем не розлітався на всі боки, вона обережно відламувала маленькі шматочки виделкою, делікатно клала їх у рот і витримувала відповідний проміжок часу між тим, щоб ретельно їх пережувати й ковтнути, і тим, щоб відпити кави й елегантно промокнути губи серветкою. Закінчивши з десертом, Тайрон відкинувся назад і поплескав себе по череву, чорт його бери… оце точно було щось із чимось. Вони знову наповнили чашки кавою, запалили ще одну самокрутку й розкошували, смакуючи відчуття глибокого й усепроникного задоволення і розуміння того, що все гаразд, і зі світом, і з ними самими, і що світ у них не просто в руках, а лежить на тарілці, политий соусом з устрицями. Усе на світі було не просто можливе – воно було їхнє. Гаррі глянув на Тайрона С. Лава крізь півзаплющені повіки, мабуть, краще забути про те, щоб іти й зголошуватися сьогодні на роботу, га? Ох, пацан, я зара навіть балакать про роботу не хочу. І не сказати б, що в інші часи на мене нападає хотячка працювати, але зара я хочу думать тілько про Тайрона С. Лава і про те, як йому до-о-о-обре. Тайрон хвилину дивився вгору, а тоді всміхнувся, ну, мабуть, я зара можу думати ще про якусь гарну лялю, але вже точно не хочу зачіпатися з роботою, ні в якому вигляді, формі чи кольорі, нє-нє. Меріон розплющила очі наскільки змогла широко й підняла брови. Що це ще за робота? Ви програли комусь заклад чи що? Тайрон захихотів. Чорд, оце правильна дівка, братан. Гаррі трохи посміявся, а тоді коротко виклав їхню ідею – недовго, дуже недовго попрацювати й зібрати разом досить філок, щоб дістати у Броуді порцію дурні, розбодяжити й збути її. Коли він закінчував розповідати, Меріон уже слухала дуже уважно. Вона погодилася, що ідея хороша, але я просто не можу уявити вас там так рано, хлопці. Ну, ми зможемо. Нехай ви туди дістанетеся вчасно, але чи надовго вас вистачить? Гей, кицю, не обламуй нас, мені для цього зара надто добре. Ми думали, що накопаємо трохи бензедринчику і протримаємося на ньому. Вони всі всміхнулися й закивали. Ну, якщо вам це потрібно, я подбаю про це. У мене завжди є запас дексів і млійників. Чорд, та не жени коней. Нам тре трохи часу на подумати, правильно, пацан? Гаррі засміявся, не панікуй, Тай, сьогодні на роботу ніхто не піде. Я точно не піду, закладай свою ніжну дупцю. Нє-нє. Я нізащо не просеру такий крутий кайф. Вони посміялись, а тоді Гаррі став на хвилинку серйозним. Як тобі завтра? Не рипаймося вдень, а як будемо готові, закинемося дексами й візьмемо кілька з собою про всяк випадок. Що скажеш, Тай? Чорд, я за, братан. Але нагадую – завтра. Моя свята матінка завше казала: ніколи не роби нічо сьогодні, коли мож відкласти його на завтра. І я сьогодні ще побачуся з одною лялею, котра все’дно мене до завтра не відпустить. У тебе вистачить дексиків, щоб нас розігнало? Ти ж знаєш, що насухо в нас нічого не вийде. Аякже. Я ж казала, що мені виписують рецепти кілька лікарів. Тоді все готово. Завтра ми це зробимо, так? Ще й як зробимо, пупс, і вони ляпнули долонями. Нехай стережуться, бо ми вже йдем.

Сара сиділа в телекріслі, дивилася телевізор, читала книжку про дієту і відміряла собі шоколадні цукерки. Вона прочитала вступ, а тоді прогортала й продивилася кілька розділів, у яких обґрунтовувалася необхідність підтримувати нормальну вагу, приводилися таблиці відповідності ваги й зросту, а також таблиці ймовірностей виникнення різних хвороб, що росли зі збільшенням надмірної ваги у фунтах і відсотках. Питання стояло так: скинь вагу або страждай від затяжної й ницої смерті. Тоді пішли розділи, що пояснювали, наскільки наведений метод переважає всі інші і як баланс хімічних речовин, що встановиться в тілі, примусить організм палити жир, та так, що зайві фунти танутимуть, як морозиво на сонці. Звучить чудово. Може, завтра піду посидіти на сонечку. Вона читала далі й нарешті почала пропускати сторінки, та ви мене переконали, де вже та дієта???? Нарешті. Після майже ста сторінок балаканини дієта знайшлася. ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ. Вона вмить ковтнула всю сторінку. Вона блимнула очима, закрила долонями зайве і глянула на сторінку ще раз. Сторінка не змінилася. Тоді Сара прочитала її. Рядок за рядком. Усе залишилось, як було. Сара сліпо шукала руками в коробці з цукерками, поки не знайшла карамель у шоколаді, а тоді почала гризти й посмоктувати її, не відводячи недовірливого погляду від сторінки.

СНІДАНОК

1 круто зварене яйце

1/2 грейпфрута

1 чашка чорної кави (без цукру)

ОБІД

1 круто зварене яйце

1/2 грейпфрута

1/2 чашки капусти (без приправ)

1 чашка чорної кави (без цукру)

ВЕЧЕРЯ

1 круто зварене яйце

1/2 грейпфрута

1 чашка чорної кави (без цукру)

ПРИМІТКА: щодня пийте щонайменше 2 кварти (64 унції або 8 склянок по 8 унцій)

Сара глипала в книжку й жувала. Вона уважно подивилася між рядками, бо чула, що там часто захована справжня інформація. Приємний молодик в окулярах і з вусиками, який щовечора з’являвся у випуску новин, завжди казав: «Якщо прочитати між рядків, стає очевидно, що насправді було сказано от що…». Тож Сара дивилася. Пильнувала. Тримала книжку під різними кутами, але не бачила нічого, крім білого паперу. А тоді в голові нарешті проясніло. Сара ляпнула себе долонею по лобі. Яка ж я тупа. Якщо це перший тиждень, то на другий має бути щось інше. Аякже. Їжі додаватимуть. Он воно як. Вона швидко перегорнула сторінку і подивилася… те саме. Точнісінько те саме. А навіщо ж тоді… ох, та яка різниця. Вона уважніше придивилася до обіднього меню і побачила, що воно відрізняється. Яйце замінили на 4 унції грильованої м’ясної котлетки. Сара поспіхом зазирнула в меню на третій тиждень. М’ясні котлетки змінилися чотирма унціями грильованої риби. Вона впустила книжку на коліна і потягнулася по наступну цукерку. Будь-яку цукерку. Вона глянула на телевізор. Як таке могло бути? Як можна їсти лише це? Та на цьому й миша таки здохне від голоду. Сара відчула порожнечу всередині. Усе її єство затопив глибокий сум. Її голова звисала чимдалі нижче, і нарешті їй довелося підвести очі, щоб бачити екран. Вона почувалася нещасною, вкрай спустошеною і самотньою. Абсолютно самотньою. Цілковито. Горло Сари почало стискатися, а в очах швидко набиралися сльози. Вона прокліпала їх, а тоді побачила себе в червоній сукні, з розкішним вогнистим волоссям, уявила, як ітиме через весь екран, така тонка, струнка, сексуальна. З такими вигинами. Скільки років минуло відтоді, як вона мала ті вигини? Хто пам’ятає? Вона мала ті вигини, коли вперше зустріла Сеймура. Вона тоді була пружна. Саме так, пружна. Вигиниста. О, як же Сеймур на мене дивився. Як торкався. Він розповідав, що всі друзі заздрили йому, бо я була така вродлива. Соковита. Ось яка я була, соковита. Вона бачила себе поруч із ведучим, що представляв її публіці, й чула оплески й підсвистування. Вона усміхалася глядачам. Може, мене запросять на регулярну передачу, коли побачать, як я виглядаю? Можливо, я схожа на дівчат Зіґфельда.[7] Вона нахиляла голову то в один бік, то в другий, і схвально усміхнулася. То й що, як доведеться трохи пожити на самих лише яйцях. Я питиму багато води, худнутиму силою думки – і вага розтане… дуже просто. Ет, подумаєш. Кому він потрібен, той деніш? Вона доїла шоколадні цукерки, щоб їх не викидати, а тоді круть-верть пішла до спальні, з нетерпінням чекаючи ранку, коли, прокинувшись, можна буде почати дієту, що легко витопить зайву вагу, а з нею і нове життя. Вона навіть проспівала уривок «Бай мір бісду шейн»,[8]