Читать книгу Сині етюди - Хвильовий Микола - Страница 8

Мої любi читачi! – простий i зрозумiлий лист. – Я боюсь, що ви мою новелу не дочитаєте до кiнця. Ви в лабетах просвiтянської лiтератури. I я поважаю. Та кожному свiй час. Творити то є творити. Да. Соловей – от як дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлiє, а бiля дерева заряснiло – солов’ї не однаково спiвають, прислухайтесь. Свої Моцарти, Бетховени, чув i Лисенка – солов’я. Переспiвувати – не творити, а мавпувати. I читач творець, не тiльки я, не тiльки ми – письменники. Я шукаю, i ви шукайте. Спершу вiд новаторiв – i я теж – це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А твiр мiй буде цiлком художнiй – треба продумати, треба знати… Ах, зеленi мої сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть – на фабричних посьолках тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах запорiзьких безмежних.