Читать книгу Фауст - Иоганн Гете, Уильям Шекспир - Страница 4

 Рафаїл

Могутнім громом сонце грає

В гучному хорі братніх сфер

І путь накреслену верстає

Од первовіку й дотепер.

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця,

І, як у перший день творіння,

Величні всі діла Творця.

 Гавриїл

Земля із швидкістю страшною

В просторі крутиться-літа,

І райське світло дня чергою

Зміняє ночі темнота.

Хвилює море неозоре

І шумом скелі покрива,

Та сфер стремління вічно-скоре

І гори, й море порива.

Михаїл

Бурхають бурі навзаводи,

Шумлять нестримано кругом

І огортають твердь і води

Таємно-грізним ланцюгом.

Блискоче з хмар руїнний пломінь,

Громам осяюючи путь,

Та всеблагої ласки промінь

Приборкує стихії лють.

Всі троє

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця;

І, як у перший день творіння,

Прекрасні всі діла Творця.

Мефістофель[17]

О Господи, ти знов між нас явивсь,

Питаєш, як ідуть у кого справи;

Між челяддю і я тут опинивсь,

Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

Не вмію я так компліментів править,

Як ангели, удатні на язик,

Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

Коли б ти був од сміху не одвик.

Сонця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Та він же чисто коник той цибатий

(Пробачте порівняння це мені):

Не підлетить, а вміє лиш стрибати

Та знай сюрчить в траві свої пісні.

Та у траві іще б якось жилося,

Так ні, притьмом в болото суне носа.

Господь

І вічно скаржишся мені ти!

Невже ж тебе задовольнити

Земля ніколи не змогла б?

Мефістофель

Ні, Господи! На ній одне лихе твориться:

Так люди мучаться,

що жаль на них дивиться, —

Вже проти них і запал мій ослаб.

Господь

Ти знаєш Фауста?

Мефістофель

Він доктор?

Господь

Він мій раб!

Мефістофель

Та раб то раб, а служить по-якому?

І їсть, і п'є він щось не по-земному.

Його думки, на безум хворі,

Ширяють десь в непевній далині.

То з неба б він зірвав найкращі зорі,

То пив би він всі радощі земні;

Та ні земля, ні далі неозорі

Не вдовольнять тієї маячні.

Господь

Він поки що у мороці блукає,

Та я вкажу йому до правди вхід,

Бо знає садівник, як деревце плекає,

Який від нього буде цвіт і плід.

Мефістофель

Та він не ваш, я ладен закладатись!

Дозвольте лиш за нього взятись,

І піде він за мною вслід.

Господь

Я згоден, спробуй його злудить,

Поки живе він на землі;

Хто йде вперед, той завше блудить.

Мефістофель

Спасибі вам; з мерцями справи злі,

Я не люблю тії мороки;

Мені за них миліш здорові, повні щоки;

Я так люблю живих людей,

Як любить кіт живих мишей.

Господь

Що ж, спробуй відірвати духа

Від його першоджерела

І, якщо він тебе послуха,

Зведи його на стежку зла.

Знай, сам ти осоромишся натомість:

В душі, що прагне потемки добра,

Є правого шляху свідомість.

Мефістофель

Свідомість швидко завмира!

Я знаю, в мене певна гра.

А вже коли свого доб'юся,

То матиму утіху немалу:

Нехай тоді плазує у пилу,

Як та змія, моя тітуся.

Господь

Приходь сюди безпечно завше,

На ваш-бо рід не маю ворожди;

А з духів заперечення, лукавче,

Ти був мені найстерпніший завжди.

Людина не всякчас діяльності радіє,

Понад усе кохає супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дії.

А ви, справдешні діти Божі,

Любуйте на дива творіння гожі!

Нехай живий і вічно-творчий дух

Ллє скрізь любові світло животворне

І явищ біг, речей минущих рух

Хай думкою безсмертною огорне.

Мефістофель

До чого ж гарний дідуган!

З ним інколи зустрітися приємно.

І то сказать: такий великий пан

З дияволом обходиться так чемно!